79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.12.2017р. Справа № 914/296/17
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В., судді Іванчук С.В., судді Фартушка Т.Б.
за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б. у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ Інтертрансгруп”, м. Київ
до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” виробничий підрозділ «Львівське територіальне управління», м. Львів
про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення із нежитлового приміщення.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність № 04-05/355 від 26.12.16р.)
від відповідача: ОСОБА_3- представник (довіреність від 01.11.2017 р.)
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Здійснювалася технічна фіксація судового засідання.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтертрансгруп”, м. Київ до відповідача: ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” Регіональної філії “Львівська залізниця” підрозділ “Львівський будівельно-монтажний поїзд”, м. Львів про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення із нежитлового приміщення.
Суть спору викладено в ухвалах суду, які знаходяться в матеріалах справи № 914/296/17.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.07.2017 року зупинено провадження у справі та призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.
20.09.2017 року матеріали справи № 914/296/17 повернуто на адресу Господарського суду Львівської області без виконання ухвали суду про зупинення провадження у справі, у зв"язку з неоплатою вартості за проведення експертизи.
У зв”язку з необхідністю поновлення провадження у справі, та у зв'язку з тим, що суддя Пазичев В.М. перебуває у відпустці було здійснено заміну членів колегії.
Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.09.2017 року, склад колегії суддів у справі № 914/296/17: ОСОБА_4 - головуючий суддя, ОСОБА_5,- суддя, ОСОБА_6, - суддя.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.17р. провадженння у справі поновлено та призначено до розгляду на 25.10.17р. Рух справи відображено в ухвалах суду.
В судове засідання позивач явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засіданння з"явився, проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтертрансгруп” (надалі - позива) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” Регіональної філії “Львівська залізниця” підрозділ “Львівський будівельно-монтажний поїзд” про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення із нежитлового приміщення.
Свої позовні вимоги мотивує наступним.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтертрансгруп” є єдиним та повноцінним власником нежитлової будівлі літера «Б-2» загальною площею 1186,5 м.кв., що знаходиться за адресою м.Львів, вулиця Городоцька,128 у відповідності до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.08.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №1393. Разом з тим, у відповідності до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.08.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №1395, ТОВ «Інтертрансгруп» є власником земельної ділянки площею 0,1715 га, кадастровий номер 4610136300:03:001:0015, яка розташована за адресою м.Львів вулиця Городоцька,128, на якій розташована будівля літера «Б-« 2».
Здійснюючи своє право власності ТОВ «Інтертрансгруп», в особі Львівської філії, володіє, розпоряджається та користується вказаною будівлею у відповідності до вимог чинного законодавства України та установчих документів товариства. Зокрема, частина приміщень, здається в оренду іншим юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, а частина приміщень використовується Львівською філією ТОВ «Інтертрансгруп» для забезпечення діяльності підприємства.
Разом з тим, частину нежитлових приміщень в будівлі «Б-2», що знаходяться за адресою, м.Львів, вулиця Городоцька,128, на 1 поверсі, загальною площею 116,3 м.кв. без будь-яких правових підстав у своїй господарській діяльності використовує відповідач - підрозділ ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Львівська залізниця» «Львівський будівельно-монтажний поїзд».
Позивач стверджує, що керівництво ТОВ «Інтертрансгруп» 02.11.2016 року листом №15-01-06/44 було запропоновано відповідачеві для врегулювання ситуації у правовому руслі розглянути можливість укладення договору оренди на вказане приміщення площею 116,3 м.кв., з огляду на відсутність офіційної відповіді, позивачем 15.11.2016 року було направлено лист пропозиція №15-01-06/438 щодо укладення договору оренди та проект договору оренди із зазначенням про те, що в разі не укладення договору відповідач зобов»язаний звільнити вказане приміщення шляхом виселення.
Лише 27.01.2017 року на адресу Львівської філії ТОВ «Інтертрансгруп» надійшов лист №37, в якому відповідач відмовився підписувати договір оренди, проте нежитлове приміщення площею 116,3 м.кв. звільнити не погоджується, мотивуючи це тим, що останнє належить відповідачеві на підставі технічних умов, проекту будівництва ТЗБ та акту встановлення і узгодження меж землекористування в натурі.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив повністю, просить суд відмовити в задоволенні позову, зважаючи на наступне.
Як прослідковується із судових рішень, що долучені відповідачем до справи, на балансі торгово-закупівельної бази відділу робітничого постачання Львівського відділка (ТЗБ ВРП НОД-1), яка в 1993 році реорганізована в ДКВП «Магістраль», а з 23.05.1994 року - в ОСОБА_8 «Магістраль», до 1976 року знаходилася одноповерхова будівля складу (побудована 1938 року).
В 1977 році Львівська залізниця здійснила реконструкцію згаданої одноповерхової будівлі (укріплення фундаменту, несучих конструкцій, надбудова 2-го і 3-го поверхів) і згідно акту прийомки в експлуатацію реконструйованого приміщення №18 від 30.12.1977 року приймальна комісія залізниці прийняла триповерхову будівлю, яка була передана на баланс ВРП НОД-1, реорганізованого у подальшому в ДКВП «Залізничник». Таким чином, виникла суперечка між ОСОБА_8 «Магістраль», яке в процесі приватизації згідно договору №75 від 05.06.1994 року викупило по заниженій ціні частину рекунстройованого першого поверху будівлі, та ДКВП «Залізничник», підприємством ДОР УРСа, яке займало 2-ий та 3-тій поверхи цієї ж будівлі, в частині законності її придбання ОСОБА_8 та створення перешкод в користуванні приміщеннями підприємствам залізниці.
Рішенням арбітражного суду Львівської області №3/497-587 від 18.07.1995 року, залишеним в силі апеляційною та касаційною інстанцією, залізниці відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу №75. За заявою залізниці судове рішення від 18.07.1995 року було переглянуто за нововиявленими обставинами, і рішенням арбітражного суду Львівської області від 16.10.1997 року позов задоволено та договір купівлі-продажу визнано недійсним. Апеляційна інстанція залишила це судове рішення в силі та без змін. На підставі вищевказаного рішення суду від 16.10.1997 року рішенням арбітражного суду в.ід 24.11.1997 року по справі №3/7 за позовом Західно-Українського транспортного прокурора в .інтересах Львівської залізниці до від ОСОБА_8 «Магістраль» було визнано недійсним свідоцтво про власність на державне майно за №80 від 17.08.1994 року , виданого у зв»язку з договором купівлі-продажу №75 від 05.06.1994 року та прийнято рішення суду про виселення ОСОБА_8 «Магістраль» з будівель по вулиці Городоцькій,128, 128а.
Однак, за заявою ОСОБА_8 «Магістраль» про перегляд судових рішень від 18.07.1995 року та від 16.10.1997 року в результаті чого постановою Судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23.03.1998 року судові рішення про задоволення позову були скасовані, а рішення суду від 18.07.1995 року - без змін.
Скасування постановою Судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23.03.1998 року судового рішення від 16.10.1997 року та залишення в силі судового рішення від 18.07.1995 року, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу №75 спірного об»єкту, стало підставою для зміни судового рішення від 24.11.1997 року по справі №3/771, та відновлення дії рішення суду від 15-16.07.1999 року про відмову в задоволенні прокурору в його позові в інтересах залізниці про визнання недійсним свідоцтва про власність на згадане майно і вислення товариства з цих приміщень.
Проте, постановою апеляційного господарського суду Львівської області від 28.08.2006 року у справі №3/354-13/419 (3/771) після перегляду судових рішень у справі №3/771 за нововиявленими обставинами рішення арбітражного суду Львівської області від 24.11.1997 року по справі №3/771 залишено без змін, а рішення суду від 15-16.07.1999 року - скасовано.
Як встановлено в описові частині рішення арбітражного суду Львівської області від 16.06.1998 року за позовом Західно-Українського транспортного прокурора в інтересах Львівської залізниці до відповідача ОСОБА_8 «Магістраль», що арбітражним судом Львівської області прийнято рішення по справі №3/771 від 24.11.1997 року про виселення з будівель по вулиці Привокзальній,1-а, Городоцькій,128 і 128 - а в м.Львові, які належать Львівській залізниці, ОСОБА_8 «Магістраль». Судововиконавець Залізничного районного суду м.Львова ОСОБА_9 01.12.1997 року виконала рішення суду, провівши примусове виселення ОСОБА_8 «Магістраль» з згаданих приміщень, про що складено акт від 01.12.9_р. (повне зазначення року виконання рішення із оригіналу тексту не читається). На підставі вищевикладеного та у зв»язку з потребою залізниці у використанні тільки частини першого поверху для майстерні структурного підрозділу після виселення із згаданого приміщення ОСОБА_8 «Магістраль» це приміщення і надалі використовується підрозділом для своїх виробничих потреб.
Відповідач стверджує, що даний договір був укладений в період розгляду господарським судом Львівської області справи за позовом ОСОБА_8 «Магістраль» до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради м.Львів про скасування розпоряджень голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №224 від 27.03.2003 року №1308 та 31309 від 29.11.2004 року скасування свідоцтв про право власності справа №2/208 (копія ухвали в матеріалах справи), на підставі яких укладено договір купівлі-продажу.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України,- кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Позовні вимоги обґрунтовано нормами ст. 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Віндикаційними позовами захищається правомочність володіння, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законній підставі (у тому числі на підставі договору, який не визнано недійсним).
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Частиною 3 цієї статті визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем в суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ч. 3 ст. 397 ЦК України).
На підтвердження наявності за ОСОБА_8 «Інтертрансгруп» права власності на спірне майно, позивач долучив до матеріалів позовної заяви Свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.08.2010 року № витягу 27082264, з якого вбачається, що підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу №1393 від 18.08.2010 року, посвідчений ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Щодо посилань відповідача на те, що даний договір було укладено в період, коли в господарському суді розглядалася справа про скасування свідоцтв про право власності, і відповідно позивач неправомірно набув право власності на спірне майно, суд зазначає таке.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, слід враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).
Відповідач документально не обґрунтував та не надав доказів в спростування прав власності на спірне майно позивача у справі. В матеріалах справи відсутні докази прийняття рішення про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно чи оскарження рішення про відмову у державній реєстрації на спірне майно, не подано доказів у підтвердження прийняття рішення про скасування такого запису у державному реєстрі чи щодо внесення запису про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, рішення про визнання договору недійсним, яким став підставою для набуття права власності позивача на спірне майно.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.07.2013 року "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" вбачається, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для застосування ст.387 ЦК необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача (ухвали ВСС від 12.02.2015 у справах №6-48364св14 та №6-332 св15);
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, слід враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом.
З»ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив, що відповідач належним чином не обґрунтував правомірність користування ним майном позивача, та не надав жодних доказів правомірності користування та проведення господарської діяльності у вказаному нежиловому приміщенні. Більше того, посилання відповідача на технічні умови, проекти будівництва та акти встановлення і узгодження меж землекористування в натурі суд вважає неправомірними та такими, що якимось чином виправдовують правомірність використання майна відповідачем, оскільки вказані документи не встановлюють та не підтверджують право власності або право користування частиною нежитлового приміщення.
Так, суд звертає увагу, що відповідач за час розгляду справи, не надав суду жодних правовстановлюючих доказів на спірне майно, що підтверджують його право власності на це майно, а також, заперечуючи правомірність набуття права власності на це майно позивачем, не скористався своїми процесуальними правами, встановленими нормами чинного законодавства України щодо оскарження цього права власності позивача в судовому порядку.
Враховуючи наведені вище обставини та фактичні дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач володіє спірним майном без належної правової підстави, а отже, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_8 «Інтертрансгруп» до ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” виробничий підрозділ «Львівське територіальне управління» про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення із нежитлового приміщення є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно п.2.2.1 роз»яснень у постанові пленуму ВГС України від 21.02.2013 року №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).
Позивачем долучено до матеріалів справи звіт про оцінку майна від 06.07.2017 року, виконаний ФОП ОСОБА_10 (сертифікат суб»єкта оціночної діяльності, виданий ФДМУ №1008/16 від 14.12.2016 року), згідно якого ринкова вартість нежитлової будівлі літери «Б-2», загальною площею 1186,5 м.кв., що розташований за адресою Львівська область, м.Львів, вулиця Городоцька,128 складає 6 198 109,00 грн.
Відповідач подав пояснення, в якому просить суд визнати вказаний звіт про оцінку майна таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, а отже не може бути прийнятим для розрахунку судового збору по справі посилаючись на те, що цей звіт має значні недоліки, які впливають на достовірність оцінки. Проте, суд не бере до уваги дані заперечення відповідача, оскільки правомірність звіту не є предметом розгляду в цій справі, та й законодавством не встановлено конкретних вимог до документу про оцінку майна, на підставі яких вираховується сума судового збору.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини. З відповідача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 92 971,63 грн. (1,5% від 6 198 109,00 грн.).
Як доказ сплати судового збору позивачем долучено до справи платіжне доручення №509 від 13.02.2017 року на суму 1600,00 грн. та платіжне доручення №2424 від 07.07.2017 року на суму 7 513,00 грн.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
1.Позовні вимоги задоволити.
2.Витребувати у ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” (03689, м.Київ, вулиця Тверська,5; код ЄДРПОУ40075815) в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” (03035, м.Київ, вулиця Льва Толстого,61; код ЄДРПОУ 41149437) виробничий підрозділ «Львівське територіальне управління»(79018, м.Львів, вулиця Чернівецька,15) з чужого незаконного володіння нежитлове приміщення в будівлі «Б-2», що знаходиться за адресою м.Львів, вулиця Городоцька,128 на першому поверсі, загальною площею 116,3 м.кв., приміщення №13 шляхом виселення.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю “ Інтертрансгруп” (03049, м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва,1/7, код ЄДРПОУ 33260662)
3.Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” (03689, м.Київ, вулиця Тверська,5; код ЄДРПОУ40075815) в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” (03035, м.Київ, вулиця Льва Толстого,61; код ЄДРПОУ 41149437) виробничий підрозділ «Львівське територіальне управління»(79018, м.Львів, вулиця Чернівецька,15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ Інтертрансгруп” (03049, м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва,1/7, код ЄДРПОУ 33260662) - 9 113,00 грн. судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства “Українська залізниця” (03689, м.Київ, вулиця Тверська,5; код ЄДРПОУ40075815) в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” (03035, м.Київ, вулиця Льва Толстого,61; код ЄДРПОУ 41149437) виробничий підрозділ «Львівське територіальне управління»(79018, м.Львів, вулиця Чернівецька,15) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) - 83 858,63 грн. судового збору
5.Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 13.12.2017 р.
Головуючий суддя Горецька З. В.
суддя Іванчук С.В.
суддя Фартушок Т.Б.