79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.12.2017р. Справа № 914/2473/17
Господарський суд Львівської області у складі
судді Фартушка Т.Б. при секретарі Сало О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Старосамбірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області, м. Старий Самбір, Львівська область,
до відповідача: Верхньогусненської сільської ради Турківського району Львівської області, с. В.Гусне, Турківський район, Львівської області,
про: стягнення боргу, що виник внаслідок надміру виплаченої пенсії як державному службовцю,
ціна позову: 91154,86 грн.
Представники:
Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 29.05.2017р. №2641/09-23);
Відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 01.12.2017р. №44).
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Старосамбірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області до Верхньогусненської сільської ради Турківського району Львівської області про стягнення 91154,86 грн. боргу, що виник внаслідок надміру виплаченої пенсії як державному службовцю.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 01.12.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 13.12.2017р.
Представникам Сторін оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі, яку скеровано Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, а також наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, подала клопотання (вх. №42257/17), у якому повідомляє суд про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України та просить суд долучити до матеріалів справи обґрунтований розрахунок суми позовних вимог, позовні вимоги підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.
Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, подала Відзив на позовну заяву (вх. №42558/17), у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні, проти позову заперечила, надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у Відзиві на позовну заяву.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Впродовж розгляду справи в судових засіданнях суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення представників Сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України у Турківському районі Львівської області від 13.05.2005р. №124808 на підставі особистої заяви від 30.03.2005р. громадянці ОСОБА_3 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Згідно Розпорядження голови Верхньогусиненської сільської ради від 31.03.2005р. №4 ОСОБА_3 станом на день виходу на пенсію продовжувала працювати на посаді спеціаліста з бухгалтерського обліку Верхньогусиненської сільської ради.
Для розрахунку пенсії ОСОБА_3 подала Довідку Верхньогусиненської сільської ради від 10.05.2005р. №530 про стаж та заробіток, згідно якої стаж державної служби становив 30 років 2 місяці та 28 днів.
Позивачем ОСОБА_4 зустрічної перевірки спеціального стажу ОСОБА_3 на посаді бухгалтера Верхньогусиненської сільської ради від 01.06.2012р. №12 встановлено, що при Верхньогусиненській сільській раді функціонувала централізована бухгалтерія, рішенням райвиконкому затверджувались суми граничних асигнувань на її утримання, а ОСОБА_3 фактично працювала бухгалтером в централізованій бухгалтерії.
З підстав наведеного Позивач робить висновки, що зарахування ОСОБА_3 стажу роботи з 02.01.1975р. по 30.03.2005р. до стажу роботи в органах місцевого самоврядування було безпідставним і права на пенсію у відповідності до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» вказана особа не мала.
Окрім того, в обґрунтування заявлених позовних вимог, Позивач покликається на те, що 21.05.2012р. Відповідачем на адресу Позивача надіслано листа б/н, у якому повідомляє про те, що заробітна плата ОСОБА_3 Я,В. в період з 01.02.1975р. по 31.12.2001р. нараховувалась як бухгалтеру централізованої бухгалтерії.
Окрім того, Листом від 21.05.2012р. вих. №58 Відповідач повідомив Позивача про те, що штатні розписи за період з 1975р. по 1999р. не збереглись, згідно штатних розписів за 2000-2001р. посада бухгалтера в Верхньогусиненській сільській раді відсутня.
Внаслідок вказаного Позивачем було проведено перерахунок пенсії у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлено, що внаслідок подання Відповідачем недостовірних відомостей Позивачем здійснено переплату пенсії ОСОБА_3 за період з 30.03.2005р. по 31.07.2012р. в розмірі 98575,47 грн., та, на підставі особистої заяви ОСОБА_3 від 09.07.2012р. вказана сума утримувалась з її пенсії шляхом стягнення 10 відсотків до повного погашення.
Заявою від 09.02.2017р. ОСОБА_3 звернулась до Позивача про припинення стягнення з неї переплаченої пенсії, як незаконного. Рішенням Позивача віл 17.02.2017р. №12 припинено стягнення переплати пенсії згідно вказаної заяви пенсіонерки.
Згідно Свідоцтва про смерть серії І-СГ №469018 громадянка України ОСОБА_3 померла.
З метою відшкодування вартості переплаченої пенсії Позивач звертався до Відповідача листом від 14.07.2017р. №2118/05-13. У відповідь на вказаного листа Відповідач листом від 18.08.2017р. вих. №107/02-20 відмовив Позивачу в такому відшкодуванні з підстав того, що Відповідач є дотаційною організацією, не отримує доходів та в нього відсутні кошти на таке повернення.
З підстав наведеного Позивач зазначає, що сума переплати Позивачем пенсії ОСОБА_3 за період з 30.03.2005р. по 31.07.2012р. становить 98575,47 грн., сума добровільно повернутої ОСОБА_3 переплати 7420,61 грн., та просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 91154,86 грн. боргу, який виник внаслідок переплати пенсії ОСОБА_3 за період з 30.03.2005р. по 31.07.2012р.
13.12.2017р. Відповідачем подано Відзив на позовну заяву (вх. №42558/17), у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що,згідно листа Верхньогусиненської сільської ради від 18.08.2017р. № 107/02-20 ОСОБА_3 прийнята на роботу у Верхньогусиненську сільську раду на посаду бухгалтера згідно рішення Верхньогусиненської сільської ради від 02.01.1975р. №1, а Позивачем не доведено належними, достатніми та допустимим доказами у справі факту переведення ОСОБА_3 на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії та факту існування трудових відносин ОСОБА_3 з централізованою бухгалтерією.
Окрім того, Відповідач в обґрунтування доводів, покладених ним в основу своїх заперечень проти позову, покликається на те, що згідно Довідки Верхньогусиненської сільської ради від 10.05.2005р. №530 гр. ОСОБА_3 станом на день видачі довідки працювала саме у Верхньогусиненській сільській раді і займала посаду спеціаліста 2-ї категорії з бухгалтерського обліку. В довідці зазначається, що така видана на підставі відомостей про зарплату та штатних розписів. Окрім того, гр. ОСОБА_3 отримувала доплати за 14 (чотирнадцятий) ранг службовця органу місцевого самоврядування та за вислугу років, що, на думку Відповідача, також свідчить про перебування гр. ОСОБА_3 на посаді службовця місцевого самоврядування. Надбавки за ранг та вислугу років вказані також у всіх наступних довідках про заробітну плату, що подавалися для перерахунку пенсії. Також Розпорядженням Верхньогусиненської сільської ради від 31.03.2005р. №4 продовжено перебування гр. ОСОБА_3 на службі в органах місцевого самоврядування спеціаліста з бухгалтерського обліку сьомої категорії 14 рангу.
Окрім того, Відповідач зазначає, що основним документом, на підставі якого розраховується і призначається пенсія є трудова книжка, а довідка Відповідача про стаж роботи від 10.05.2005р. №530 про визначення стажу гр. ОСОБА_3 не є пенсійним документом, що підтверджує стаж пенсіонера, що унеможливлює покладення матеріальної відповідальності Відповідача через видачу такої довідки, навіть якщо остання містить недостовірні дані.
Також Відповідач у поданому Відзиві вказує на те, що Позивачем пропущено строк позовної давності з вимогами про стягнення з Відповідача суми переплаченої пенсії, оскільки про факт розрахунку пенсії на підставі недостовірних даних Відповідача Позивачу стало відомо під час перевірки спеціального стажу роботи Верхньогусиненської сільської ради, яка була оформлена актом від 01.06.2012р. №29, а добровільне повернення пенсіонером суми переплати не перешкоджало зверненню позивача до суду з позовом у межах строку позовної давності. З підстав наведеного Відповідач просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності і відмовити Позивачу в позові з підстав пропуску строку позовної давності.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (у чинній станом на час виходу ОСОБА_3 на пенсію редакції) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Приписами статі 22 вказаного Закону встановлено, що до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994р. №283 (чинного станом на час виходу ОСОБА_3 на пенсію) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, а також робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Відповідно до Положення про централізовані бухгалтерії при виконавчих комітетах сільських, селищних рад народних депутатів, затвердженого постановою ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 22.12.1980р. №655 централізовані бухгалтерії були самостійними бюджетними установами, які обслуговували школи, дитячі садки, бібліотеки, лікарні і до органів виконавчої влади не належали, тому періоди роботи у централізованих бухгалтеріях при виконкомах сільських, селищних рад народних депутатів не можуть бути зараховані до стажу служби в органах місцевого самоврядування.
Також слід зазначити, що ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 22.12.1980р. №655, якою було затверджено Положення про централізовані бухгалтерії при виконавчих комітетах сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) рад народних депутатів визнана нечинною постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 20.07.1991р. №102 у зв'язку з прийняттям Закону УРСР «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», і саме з часу втрати чинності ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 22.12.1980р. №655 період роботи в централізованій бухгалтерії може бути зарахований до стажу державної служби. (лист Національного Агенства України З Питань Державної Служби від 08 липня 2013р. № 3253/12-13 «Щодо зарахування до стажу держслужби часу роботи у централізованих бухгалтеріях»).
Приписами ч.1 статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Згідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Враховуючи вище наведе, зокрема, доведеність Позивачем факту внесення недостовірних відомостей до Довідки про стаж та заробіток ОСОБА_3 від 10.05.2005р. №530, що призвело до неправомірної переплати пенсії ОСОБА_3 як державному службовцю в розмірі 98575,47 грн., часткове відшкодування пенсіонером переплаченої пенсії на суму 7420,61 грн., спростування заперечень Відповідача щодо того, що ОСОБА_3 працювала в Верхньогусиненській сільській раді та перебувала на службі в органі місцевого самоврядування Листами Відповідача від 21.05.2012р. б/н та від 21.05.2012р. №58, у яких зазначається, що, згідно штатних розписів за 2000-2001р. посада бухгалтера в Верхньогусиненській сільській раді відсутня, а ОСОБА_3 в період з 01.02.1975р. по 31.12.2001р. нараховувалась як бухгалтеру централізованої бухгалтерії суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 91154,86 грн. боргу, що виник внаслідок надміру виплаченої пенсії як державному службовцю є мотивованими та обґрунтованими.
Щодо заявленого у Відзиві на позовну заяву від 13.12.2017р. (вх. №42558//17) клопотання про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Так, Відповідач зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення із Відповідача грошових коштів, які були нараховані та виплачені Позивачем ОСОБА_3, як пенсія державному службовцю внаслідок подання Відповідачем недостовірних даних, які стали підставою для призначення пенсії ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та виникнення, у зв'язку з цим переплати пенсії за період з 30.03.2005р. по 31.07.2012р. в розмірі 98575,47 грн. Про такі обставини, Позивачу стало відомо під час перевірки спеціального стажу роботи Верхньогусиненської сільської ради, яка була оформлена актом від 01.06.2012р. №29.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено у пункті 2.2. ОСОБА_5 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (у чинній редакції), що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суд критично оцінює доводи Позивача, викладені ним в позовній заяві в обґрунтування дотримання строків позовної давності за зверненням до суду із вимогами про відшкодування суми переплаченої пенсії, оскільки Позивач дізнався про порушення нарахування пенсії та її переплату 01.06.2012р., а приписи ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначають альтернативну поведінку Позивача шляхом повернення надміру сплачених коштів або стягнення таких коштів на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або в судовому порядку.
Як вбачається із відмітки відділення поштового зв'язку про прийняття до пересилки рекомендованого листа №8200001221378, позовну заяву Позивачем подано до Господарського суду Львівської області 25.11.2017р.
З урахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми боргу, що виник внаслідок надміру виплаченої пенсії як державному службовцю, встановивши порушення прав Позивача, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів переривання строку позовної давності чи поважності пропуску її строку, суд дійшов висновків про те, що Позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з вимогами про стягнення 91154,86 грн. боргу, що виник внаслідок надміру виплаченої пенсії як державному службовцю, а відтак в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв'язку із пропуском Позивачем строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.11.2017р. у справі №909/400/17.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
13.12.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.12.2017р.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».
Згідно п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.4.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, то судовий збір не стягується.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 22, 29, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.