79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.12.2017р. Справа № 914/1199/17
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Зарицька О.Р.
за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича, м. Львів,
Про: стягнення 263329,99 грн. заборгованості з орендної плати та неустойки
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича, м. Львів,
До відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
Про: визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8
Представники:
Позивача: Чернобай С.С. - представник (довіреність від 11.01.2017 року № 2302-вих-96);
Відповідача: Фізична особа-підприємець Мачеус В.В.; Брильова Л.О. - представник (довіреність від 11.10.2016р. №НМІ 769646)
Суть спору.
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича про стягнення 263329,99 грн. заборгованості з орендної плати та неустойки та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8.
15.06.2017р. Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича про стягнення 263329,99 грн. заборгованості з орендної плати та неустойки.
Підставою позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна в частині повернення орендованого майна та сплати орендної плати. Відповідач заперечує проти позову, в зустрічному позові просить суд визнати недійсним укладений між Сторонами Договір, оскільки, серед іншого, орендоване майно не могло передаватись Орендодавцем в оренду, оскільки вказане майно не перебуває у власності територіальної громади м.Львова.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2017р. у справі №914/1199/17 (суддя Запотічняк О.Д.) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 04.07.2017р.
Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області у даній справі від 04.07.2017р.
13.07.2017р. Фізичною особою-підприємцем Мачеусом Василем Васильовичем подано зустрічний позов про визнання недійсними договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8 та договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 17.07.2017р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про: визнання недійсними договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8 та договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 та додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду.
Також, 21.07.2017р. Фізичною особою-підприємцем Мачеусом Василем Васильовичем подано зустрічний позов про визнання недійсними: патенту №307 (281) від 01.07.1999р. на право оренди будівлі (споруди, приміщення); додатку №1 від 01.09.1999р. до договору від 04.08.1998р. №3058.; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 із внесеними до нього Додатком №1 від 01.09.1999р. змінами та доповненнями, Договору №Г-5972-8 від 31.01.2008р. нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 24.07.2017р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про: визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8 прийнято до розгляду в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8 та об'єднано зі справою 914/1199/17; відмовлено в прийнятті зустрічного позову в частині визнання недійсними: патенту №307 (281) від 01.07.1999р. на право оренди будівлі; додатку №1 від 01.09.1999р. до договору від 04.08.1998р. №3058; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 із внесеними до нього Додатком №1 від 01.09.1999р. змінами та доповненнями; розгляд справи призначено на 25.07.2017р.
Не погодившись із ухвалою суду від 24.07.2017р. в частині відмови в прийнятті зустрічного позову в частині визнання недійсними: патенту №307 (281) від 01.07.1999р. на право оренди будівлі; додатку №1 від 01.09.1999р. до договору від 04.08.1998р. №3058.; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 із внесеними до нього Додатком №1 від 01.09.1999р. змінами та доповненнями Фізичною особою-підприємцем Мачеусом Василем Васильовичем подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області у даній справі від 24.07.2017р.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду у даній справі від 21.08.2017р.: апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича, від 31.07.2017 (вх.№01-05/3752/17 від 03.08.2017) задоволено частково; ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 у справі №914/1199/17 в частині відмови в прийнятті зустрічних позовних вимог ФОП Мачеуса В.В. до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсними договору оренди нежитлових приміщень №3058 від 04.08.1998 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатком №1 від 01.09.1999, патенту №307 (281) від 01.07.1999 на право оренди будівлі та додатку №1 від 01.09.1999 до договору №3058 від 04.08.1998 скасовано; в цій частині справу передано на розгляд Господарському суду Львівської області; в решті ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 у справі №914/1199/17 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 25.07.2017р. в задоволенні заяви представника Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича вх. №26028/17 від 25.07.2017 про відвід судді Запотічняк О.Д. у справі № 914/1199/17 відмовлено.
В судовому засіданні 25.07.2017р. оголошено перерву до 06.09.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 04.09.2017р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про: визнання недійсними: патенту №307 (281) від 01.07.1999р. на право оренди будівлі; додатку №1 від 01.09.1999р. до договору від 04.08.1998р. №3058; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 із внесеними до нього Додатком №1 від 01.09.1999р. змінами та доповненнями повернуто позивачу без розгляду.
В судовому засіданні 06.09.2017р. оголошено перерву до 14.09.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 14.09.2017р. заявлений самовідвід судді Запотічняк О.Д. у справі №914/1199/17 задоволено, справу №914/1199/17 передано для здійснення перерозподілу автоматизованою системою документообігу господарського суду.
Розпорядженням в.о.керівника апарату Господарського суду Львівської області від 14.09.2017р. №829 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 914/1199/17. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2017р. суддею-головуючим визначено суддю Крупника Р.В.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.09.2017р. (судя Крупник Р.В.) прийнято справу до розгляду та розгляд справи призначено на 05.10.2017р.
В судовому засіданні 05.10.2017р. оголошено перерву до 20.10.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 20.10.2017р. у задоволенні заяви ФОП Мачеуса Василя Васильовича (вх. №33683/17 від 05.10.2017р.) про відвід судді Крупника Р.В. у справі №914/1199/17 відмовлено.
Іншою ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 20.10.2017р. заяву ФОП Мачеуса Василя Васильовича (вх. №35458/17 від 20.10.2017р.) про відвід судді Крупника Р.В.у справі №914/1199/17 задоволено.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 24.10.2017р. №961 призначено повторний автоматичний розподіл справи №914/1199/17. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2017р. суддею-головуючим визначено суддю Пазичева В.М.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 26.10.2017р. (судя Пазичев В.М.) прийнято позовну заяву до розгляду та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.10.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 31.10.2017р. заяву судді Пазичева В.М. про самовідвід задоволено, справу №914/1199/17 передано для здійснення перерозподілу автоматизованою системою документообігу господарського суду.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 02.11.2017р. №981 призначено повторний автоматичний розподіл справи №914/1199/17. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2017р. суддею-головуючим визначено суддю Фартушка Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2017 року відкладено вирішення клопотання про витребування доказів та про залучення третьої особи до наступного судового засідання, прийнято справу та призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.11.2017 року.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 21.11.2017р. відкладено розгляд справи на 04.12.2017р. з причин та підстав, зазначених в ухвалі.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 04.12.2017р. у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича (вх.№41011/17 від 04.12.2017р.) про відвід судді Фартушка Т.Б. у справі №914/1199/17 відмовлено.
В судовому засіданні 04.12.2017р. оголошено перерву до 08.12.2017р. В судовому засіданні 08.12.2017р. оголошувалась перерва в межах дня слухання.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Впродовж розгляду справи представнику Позивача, Відповідачеві, представнику Відповідача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 06.11.2017р. та від 21.11.2017р., які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та бланки оголошення ухвали про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді, окрім за вх.№41011/17 від 04.12.2017р. (розгляд якої відображено у вищезгаданій ухвалі суду від 04.12.2017р.) не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях; проти зустрічного позову заперечив з причин та підстав, зазначених у додаткових поясненнях.
Позивачем 06.09.2017р. за вх.№3715/17 подано суду клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Львівської міської ради.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.11.2017р. клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог передано на розгляд судді Фартушку Т.Б.
Клопотання мотивоване тим. що у разі задоволення зустрічног позову Львівська міська рада може бути позбавлена права власності на спірні нежитлові приміщення.
З приводу поданого клопотання суд зазначає, що предметом зустрічного позову не є визнання права власності на Об'єкт оренди. Відтак, суд відмовляє в задоволенні клопотання за безпідставністю.
Відповідач та представник Відповідача в судове засідання з'явились, проти позову заперечили з причин та підстав, зазначених у відзиві. В судовому засіданні надали усні пояснення та представник Відповідача оголосила відзив. Доводи зустрічного позову підтримали повністю.
Представником Відповідача 04.12.2017р. за вх.№41032/17 подано заяву (клопотання) про долучення до матеріалів справи документів, яке судом задоволено, документи оглянуті та приєднані до матеріалів справи.
Крім того, 04.12.2017р. за вх.№41054/17 представником Відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом задоволено; згідно записів на клопотанні, представник Відповідача впродовж 05.12.2017р. - 06.12.2017р. ознайомлена з матеріалами справи.
Також, представником Відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи зведеного меморіального ордера від 31.03.2015р., сформованого на 07.12.2017р., та приходу по рахунку Позивача за період з 01.01.2015р. по 05.11.2017р., яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
У клопотанні від 25.07.2017р. (вх.№41790/17 від 07.12.2017р., том I, а.а.с.131-133) Відповідач просить витребувати від Позивача оригінали документів, на підставі яких укладено Договір оренди нерухомого майна №Г-5972-8 від 31.01.2008р., які, на думку Відповідача, мають істотне значення для правильного вирішення спору:
- накази Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 12.07.2006р. №407-0, від 28.01.2008р. №67-0 та від 29.01.2008р. №69-0;
- Договір оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058, на підставі якого об'єкт оренди вважався таким, що перебуває у фактичному використанні Орендаря;
- Положення про Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, затверджене рішенням виконкому від 07.12.2007р. №1100;
- рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.11.2006р. №1240 «Про правонаступництво новоутворених виконавчих органів»;
- довіреність, посвідчену 09.01.2008р. Попович О.С., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, зареєстрована в реєстрі за №10.
Також, 04.12.2017р. за вх.№41055/17 представником Відповідача подано клопотання про витребування документів-доказів, в якому представник просить суд витребувати у Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції у Львівській області оригінали документів, що знаходяться у реєстраційній справі юридичної особи з назвою Львівська міська рада, а саме:
- заповнену реєстраційну картку Форма №1, на підставі якої зареєстровано юридичну особу з назвою «Львівська міська рада»;
- рішення засновників або розпорядчий акт компетентного органу про утворення особи з найменуванням «Львівська міська рада»;
- статут або положення про юридичну особу з найменуванням «Львівська міська рада», затверджене рішенням засновників або розпорядчим актом компетентного органу;
- у разі, якщо документи для державної реєстрації особи з назвою «Львівська міська рада» подавались не її засновником, а уповноваженою ним особою, то відповідну довіреність уповноваженої особи, яка подавала документи для проведення державної реєстрації цієї юридичної особи.
Судом розглянуто клопотання Відповідача про витребування доказів з виходом суду до нарадчої кімнати.
Судом відмовлено в задоволенні заявлених клопотань за необґрунтованістю; при цьому суд також зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Відповідач зазначає у клопотанні від 04.12.2017р. вх.№41055/17, що предметом зустрічного позову є визнання недійсними: патенту №307 (281) від 01.07.1999р. на право оренди будівлі; додатку №1 від 01.09.1999р. до договору від 04.08.1998р. №3058; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 із внесеними до нього Додатком №1 від 01.09.1999р. змінами та доповненнями, відтак, визначаючи коло обставин, які потребують доказування, просить суд про витребування документів.
Проте, предметом зустрічного позову є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8. Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 04.09.2017р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про: визнання недійсними: патенту №307 (281) від 01.07.1999р. на право оренди будівлі; додатку №1 від 01.09.1999р. до договору від 04.08.1998р. №3058; договору оренди нежитлових приміщень від 04.08.1998р. №3058 із внесеними до нього Додатком №1 від 01.09.1999р. змінами та доповненнями повернуто позивачу без розгляду.
У клопотанні про витребування від Позивача оригіналів документів, на підставі яких укладено Договір оренди нерухомого майна №Г-5972-8 від 31.01.2008р., Відповідачем, в тому числі як стороною Договору, не обгрунтовано обставини, що перешкоджають йому в отриманні та наданні вказаних доказів самостійно та обставин, які можуть підтвердити зазначені у клопотанні докази.
Інших клопотань, заяв чи пояснень Сторонами не подавалось.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.10.2014р. у справі №914/1780/13 за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Фізичної особи - підприємця Мачеуса Василя Васильовича за участю прокурора м.Львова про зобов'язання звільнити і повернути нежитлові приміщення вирішено: позовні вимоги задоволити повністю; зобов'язати Фізичну особу-підприємця Мачеуса Василя Васильовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, 15, дентифікаційний код 25558625) нежитлові приміщення за адресою: м.Львів, вул.Лесі Українки, 15, загальною площею 162,9 м2.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р. у справі №914/1780/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015р. у справі №914/1780/13, постановлено: рішення господарського суду Львівської області від 01.10.2014р. у справі №914/1780/13 скасувати; прийняти нове рішення; відмовити в задоволенні позову.
Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р. у справі №914/1780/13 встановлено наступні обставини:
«… 31.01.2008р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Мачеус Василем Васильовичем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8, за умовами якого орендодавець на підставі наказів управління комунальної власності від 12.07.2006р. № 407-О, від 28.01.2008 р. № 67-О та від 29.01.2008р. № 69-О, договору оренди від 04.08.1998р. № 3058, передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП "Старий Львів" (балансоутримувач).
Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15, загальною площею 162,9 м2. Відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом від 30.11.2007р. № 884-е, вартість об'єкта оренди,станом на 01 серпня 2007 року становить 1152060,00 грн. (а.с.10-11, т.1).
В пункті 2.1 договору вказано, що об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для: 111,9 м2 - для виставки образотворчої продукції, виробленої в Україні; 17,9 м2 - торгівельний об'єкт з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи; 33,1м2 - під буфет, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
У зв'язку з фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору (п. 3.3 договору).
Згідно п.4.1 термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 31 січня 2008 року до 30 січня 2011 року, включно.
Відповідно до п. 4.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Пунктом 4.8 передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Розділ 5 договору врегульовує питання орендної плати та порядок розрахунків.
Права та обов'язки орендодавця та орендаря передбачені розділами 6, 7 договору оренди.
У відповідності до п.п.9.1-9.6 договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1 цього договору. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами. Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акта здачі-приймання. У разі припинення або розірвання договору орендар повинен повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини орендаря.
В пункті 10.1 зазначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України.
Спори, які виникають між сторонами за цим договором або у зв'язку з ним вирішуються у порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 10.2 договору).
Згідно п. 13.2 договору у випадку зміни юридичної адреси, номеру розрахункового рахунку, місцезнаходження, інших реквізитів, сторони зобов'язуються у 10-ти денний термін повідомити один одного про зміни, що сталися. У разі невиконання цього пункту всі повідомлення, які направлені за попередньою адресою, вважаються врученими.
В розділі 15 договору зазначено юридичні адреси сторін: орендодавець - м. Львів, пл. Галицька, 15; орендар: м. Львів, вул. Глухий Кут, 3/5, кв. 3.
Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8 від 31.01.2008р. підписаний і скріплений печатками сторін, що свідчить про погодження ними всіх істотних умов даного договору.».
Також, рішенням Господарського суду Львівської області, яке набрало законної сили, від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15 за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до відповідача Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада, про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень вирішено: позов - задоволити;
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625, р/р 34223000002002 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) 259015 (двісті п'ятдесят девять тисяч п'ятнадцять) грн. 13 коп. заборгованості по орендній платі та 6321 (шість тисяч триста двадцять одна) грн. 23 коп. судового збору;
Розірвати Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-5972-8 від 31.01.2008р., укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625, р/р 34223000002002 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) та Фізичною особою-підприємцем Мачеусом Василем Васильовичем (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1);
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Мачеуса Василя Васильовича (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625, р/р 34223000002002 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) шляхом виселення з нежитлових приміщень, загальною площею 162,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15.
При цьому суд зазначає, що вказаним рішенням суду від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15 заборгованість з орендної плати стягнуто за період по вересень 2015р.
Крім цього, рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15 встановлено наступні обставини:
«Згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року по справі № 5015/2360/12 Договір оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008 р. вважається продовженим до 30 січня 2013 р.
Постановою Вищого Господарського суду від 01.04.2015 р. у справі № 914/1780/13 за позовом позивача до відповідача про зобовязання звільнити та повернути приміщення встановлено, що Договір оренди продовжено на той самий термін і на тих самих умовах.»;
«Пункт 5.3. Договору передбачає, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць у встановленому нормативними документами власника майна порядку.».
Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи, що вказані рішення набрали законної сили, у відповідності до частини п'ятої статті 124 Конституції України і ч.1 ст.115 ГПК України, вони є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому суд зазначає, що укладеним між Сторонами Договором визначено розмір орендної плати та порядок її розрахунку (п.5.1).
Позивач зазначає, що, всупереч умовам укладеного Договору та вимогам вищезазначених законодавчих актів, Відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав. Свого обов'язку по поверненню орендованого майна Відповідач також не виконав, і воно фактично незаконно, згідно доводів Позивача, перебуває в користуванні Відповідача.
Так, згідно довідки про заборгованість за період з 01.10.2015р. до 25.01.2017р., Відповідачем не сплачено орендну плату в повному обсязі та неустойку за період з 26.01.2017р. до 01.05.2017р. та допущено заборгованість на суму 263329,99грн.
Згідно доводів Позивача, невиконання Відповідачем умов договору оренди по сплаті орендної плати та, відповідно, несплата неустойки, значною мірою позбавляє Позивача того, на що він розраховував при укладенні цього договору та не дає можливості використовувати об'єкт, тому в результаті несплати орендної плати та неустойки, Відповідач, на думку Позивача, призвів до недоотримання коштів до міського бюджету.
У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України», що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014р. вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» (із змінами та доповненнями), що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно із ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007р. №1100 (із змінами та доповненнями станом на момент укладення договору від 31.01.2008р. №Г-5972-8), управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічної політики Львівської міської ради. У відповідності до Положення про розмежування повноважень між Виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №219 від 19.10.2006р., до повноважень департаменту економічної політики Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. цього ж Положення, основними завданнями управління є: виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.05.2017р. №410 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 02.12.2016 №1125 «Про затвердження Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та його структури», управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, має самостійний баланс, є юридичною особою, має рахунки в органах Державного казначейства України, до компетенції Позивача віднесено здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням.
Позивач просить стягнути з Відповідача борг по орендній платі за період з 01.10.2015р. по 25.01.2017р. включно та неустойку за період з 26.01.2017р. по квітень 2017р.
Перевіривши правильність проведеного Позивачем розрахунку суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки Позивачем не враховано, що рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15 виготовлено та підписано 27.01.2017р., набрало законної сили 07.02.2017р. відтак, право на стягнення неустойки за ст.785 ЦК України виникло у Позивача з 07.02.2017р. У представленому ж розрахунку заборгованості Позивач розраховує неустойку з 26.01.2017р.
При цьому суд зазначає, що орендну плату Позивач нараховує включно по 25.01.2017р. при наявності права на нарахування такої до 07.02.2017р. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.
Крім цього, з руху коштів по рахунку Позивача вбачається, що за заявлений до стягнення період від Відповідача надходили платежі за Договором, серед яких були із зазначенням призначення платежу - оплата за оренду згідно Договору, в тому числі за місяці оренди, заявлені до стягнення. Представником Позивача в судовому засіданні визнано факт та суми здійснених платежів, проте пояснено, що такі оплати зараховувались в рахунок погашення заборгованості минулих періодів. Проте, беручи до уваги призначення платежів (часткове зазначення за які місяці оренди такі здійснювались) Позивачем не обгрунтовано під ставність неврахування таких за заявлені до стягнення періоди боргу.
При цьому, враховуючи прийняте рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15, суд зазначає про наявність вини Відповідача, який порушив зобов'язання, та обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, а відтак зазначає про наявність правових підстав до застосування відповідальнсті у вигляді стягнення неустойки, передбаченої ст.785 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі підставність вимог первісного позову, припинення дії Договору, наявність у Відповідача заборгованості за Договором, відсутність доказів повернення Відповідачем орендованого майна впродовж періоду, за який розрахована неустойка, наявності вини Відповідача, беручи до уваги докази здійснення Відповідачем часткових оплат за заявлені до стягнення місяці оренди, враховуючи дату набрання рішенням суду від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15 законної сили, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача боргу по орендній платі є підставними та підлягають до задоволення в розмірі 178867,11грн., вимоги про стягнення неустойки підлягають до задоволення в розмірі 71334,30грн.; в решті позовних вимог первісного позову слід відмовити.
Відповідач у зустрічному позові та відзиві на позовну заяву вказує, що орендоване майно не могло передаватись Орендодавцем в оренду, оскільки вказане майно не перебуває у власності територіальної громади м.Львова, а перебуває з 1995р. у власності іншої особи - Орендованого підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі №84, правонаступником якого є ТзОВ «Українка».
З даного приводу суд зазначає, що Відповідачем не доведено у встановлений законом спосіб належними доказами перебування Об'єкта оренди у власності Орендного підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі №84, правонаступником якого є ТзОВ «Українка», в тому числі реєстрації такого. Представлені Відповідачем докази не стосуються об'єкта нерухомості за адсреою: м.Львів, вул.Лесі Українки, 15; в долученому акті приймання-передачі державного майна Орендного підприємства від 04.10.1995р. зазначено, що у вартість проданого майна будівлі не входять. Крім того, визнання права власності на Об'єкт оренди за Орендованого підприємства роздрібної плодоовочевої торгівлі №84 чи ТзОВ «Українка» не входить до предмету ні первісного позову (стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки), ні зустрічного позову (визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8).
Крім цього суд зазначає, що приписами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013р. №12, що об'єктами оренди державного та комунального майна може бути лише майно, зазначене у ч.1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; укладення договорів оренди майна, яке відповідно до пункту 2 статті 4 названого Закону та інших законодавчих актів України не може бути об'єктом оренди є підставою для визнання таких договорів недійсними на підставі статті 215 ЦК України.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України та ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.
Приписами ст.327 ЦК України передбачено, що суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування.
Згідно ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.04.1987р. будинок за адресою: м.Львів, вул.Лесі Українки, 15 включно в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам Шевченківського району м.Львова.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» до власності областей віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991р. №728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області/" затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонди Рад народних депутатів районів м.Львова.
Таким чином, з на момент укладення спірного договору будинок №15 по вул.Лесі Українки у м. Львові належав до комунальної власності м. Львова, а відтак Позивач, будучи уповноваженим органом власника, мав повноваження щодо передачі його в оренду.
Відповідно до ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою; інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Проте, суд зазначає, що відсутність державної реєстрації права власності не означає відсутність такого права.
Крім цього суд зазначає, що, як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017р. у справі №914/4156/15, між Сторонами існували орендні правовідносини на підставі укладеного оспорюваного Договору.
Крім цього, відповідно до Інформаційної довідки від 06.09.2017р. №96453676 з Державного реєтру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'Єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, підвалу під індексом XI та першого поверху (індекси частин приміщення з 20-1 по 20-12), загальною площею 162,9кв.м за адресою: Львівска обл., м.Львів, вул.Лесі Українки, 15 (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна 634407146101), зазначене нерухоме майно зареєжстроване на праві комунальної власності за Львівською міською радою з розміром частки 1; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, серія та номер: 37410283, виданий 13.05.2015р., видавник: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції.
Також, згідно Інформаційної довідки від 06.09.2017р. №96453676, будинок за реєстраційним номером майна 6382867, площею 2041,4кв.м, який знаходиться за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Лесі Українки, 15, перебуває на праві комунальної власності за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради; підстава виникнення - рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова від 14.04.1987р.; дата внесення запису 25.06.2004р. (на момент укладення оспорюваного Договору).
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент укладення оспорюваного Договору оренди, Позивач, реалізовуючи правомочності власника, був наділений повноваженнями щодо передачі в оренду нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Лесі Українки, 15, а відтак позовні вимоги позивача є необґрунтовані, належним чином не доведені та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд також зазначає, що підставою недійсності договору оренди, що оспорюється, орендар визначає відсутність у орендодавця права власності на майно, що є предметом оренди, на момент укладення такого договору.
Відповідно до положень ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Оспорювати право власності іншої особи може особа, яка вважає себе власником (володільцем) майна. Орендар до кола таких осіб не відноситься. Оспорюванність права власності (володіння) майна не впливає на права та обов'язки особи, що користується таким майном на правах оренди.
Отже, Відповідачем не доведене порушення або оспорення його прав, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2016р. у справі №914/3493/15.
Вищенаведеним спростовуються і інші доводи Відповідача, зазначені у зустрічному позові та поданому суду відзиві в межах предмету зустрічного позову - визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність правових підтав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.01.2008р. №Г-5972-8, а відтак, в зустрічному позові слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
08.12.2017р. у відповідності до вимог ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 13.12.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі за первісним позовом слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судові витрати за зустрічним позовом залишити за Відповідачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.46, 28, 33, 43, 44, 48, 49, 84-86, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов задовлити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мачеуса Василя Васильовича (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, 15; ідентифікаційний код 25558625) 178867,11грн. заборгованості з орендної плати, 71334,30грн. неустойки, 3753,02грн. судового збору.
3. В решті первісного позову відмовити.
4. В зустрічному позові відмовити повністю.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку
Суддя Фартушок Т. Б.