ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
11 грудня 2017 року Справа № 913/903/17
Провадження №26/913/903/17
За позовом Публічного акціонерного товариства “Укртранснафта”, м. Київ, в особі філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” ПАТ “Укртранснафта”, м. Кременчук, Полтавська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання м. Луганськ, Луганська область
про стягнення 19708,49 грн
Суддя Масловський С.В.;
У засіданні брали участь:
від позивача - ОСОБА_1, представник на підставі довіреності № 140 від 23.12.2016;
від відповідача - ОСОБА_2, представник за довіреністю № 153 від 03.07.2017.
В судовому засіданні 11.12.2017 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
20.11.2017 публічне акціонерне товариство “Укртранснафта”, в особі філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” ПАТ “Укртранснафта” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” про стягнення за договором про спільне використання технологічних електромереж №ДСВ/37 від 15.12.2009 заборгованості в сумі 19708,49 грн.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 20.11.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 05.12.2017, ухвалою від 05.12.2017 розгляд справи відкладено на 11.12.2017.
11.12.2017 відповідач через канцелярію Господарського суду Луганської області подав відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат з огляду на те, що додатковою угодою №7 від 01.07.2016 сторони розірвали договір про спільне використання технологічних електричних мереж №ДСВ/37 від 15.12.2009 з 31.12.2016.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-
15.12.2009 між відкритим акціонерним товариством «Укртранснафта», як власником, та товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання", як користувачем, було укладено договір № ДСВ/37 про спільне використання технологічних електричних мереж, відповідно до якого власник зобов'язується надавати послуги з утримання технологічних мереж спільного використання для забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії (послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання) в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника з утримання технологічних мереж спільного використання відповідно до умов договору (п.1.1.)
Умовами договору сторони погодили, що користувач зобов'язується: здійснювати оплату за послуги з утримання технологічних мереж спільного використання, належних власникові, в строк, встановлений договором (п.4.1.); підписувати акт про обсяг переданої електричної енергії та акт прийому - здачі наданих послуг протягом трьох робочих днів, починаючи з дня отримання зазначених документів від власника. Повернення підписаних або не підписаних актів про обсяг переданої електричної енергії та актів прийому - здачі наданих послуг здійснюється користувачем не пізніше наступного робочого дня після спливу зазначеного триденного строку (п.4.4.); оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок власника на підставі рахунку, виставленого власником користувачу, власник виставляє рахунок після підписання сторонами акту про обсяг переданої електричної енергії та акту прийому - здачі наданих послуг, користувач сплачує рахунок протягом десяти днів, починаючи з дня його отримання від власника (п.7.3) за внесення платежів, передбачених пунктом 4.1. договору, з порушенням, терміну, визначеного п.7.3. договору, користувач сплачує власнику пеню у розмірі 0,1 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (п.8.2.1.); договір набирає чинності з 01.01.2010, укладається на строк до 31.12.2010 та вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах, якщо зі місяць до закінчення цього строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від договору або його перегляд. Договір може бути розірвано достроково за згодою сторін або в інших випадках, передбачених законодавством. Договір втрачає чинність у разі переходу права власності на технологічні електричні мережі спільного використання від власника до іншої особи з дати такого переходу (п.9.4.);
08.06.2012 додатковою угодою №2 до договору про спільне використання технологічних електричних мереж №ДСВ/37 від 15.02.2009 сторони погодили внести зміни в назву підприємства в тексті договору, додатків до нього та додаткових угод, змінивши назву підприємства відкрите акціонерне товариство “Укртранснафта” на публічне акціонерне товариство “Укртранснафта”.
30.10.2015 додатковою угодою №6 до договору про спільне використання технологічних електричних мереж №ДСВ/37 від 15.02.2009 сторони внесли зміни та виклали в новій редакції «Кошторис витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання власника мереж».
01.07.2016 додатковою угодою №7 до договору про спільне використання технологічних електричних мереж №ДСВ/37 від 15.02.2009 сторони дійшли згоди розірвати договір про спільне використання технологічних електричних мереж з 31.12.2016 (п.1.); до дати розірвання договору користувач зобов'язується належним чином виконати свої зобов'язання за договором в т.ч. по погашенню заборгованості за надані послуги з утримання електричних мереж спільного використання, належних власникові (п.2.).
Листом №91-05/6987 від 08.11.2016 позивач направив відповідачу документи для оплати за спільне використання електричних мереж, а саме: акт про обсяги переданої електроенергії у жовтні 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009, акт прийому - здачі наданих послуг у жовтні 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009 та рахунок №431 від 31.10.2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009 на оплату послуг з утримання технологічних мереж спільного використання, які були отримані відповідачем 15.11.2016 згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом №91-05/7850 від 09.12.2016 позивач направив відповідачу документи для оплати за спільне використання електричних мереж, а саме: акт про обсяги переданої електроенергії у листопаді 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009, акт прийому - здачі наданих послуг у листопаді 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009 та рахунок №481 від 30.11.2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009 на оплату послуг з утримання технологічних мереж спільного використання, які були отримані відповідачем 16.12.2016 згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом №91-05/113 від 06.01.2017 позивач направив відповідачу документи для оплати за спільне використання електричних мереж, а саме: акт про обсяги переданої електроенергії у грудні 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009, акт прийому - здачі наданих послуг у грудні 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009 та рахунок №538 від 31.12.2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009 на оплату послуг з утримання технологічних мереж спільного використання, які були отримані відповідачем 15.11.2016 згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом №91-27/5030 від 04.09.2017 позивач направив на адресу відповідача вимогу про оплату заборгованості за жовтень - грудень 2016 за договором №ДСВ/37 від 15.12.2009, яка отримана відповідачем 13.09.2017.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Частиною 2 пункту 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Враховуючи вищевикладене судом встановлено, що позивачем, як власником, на виконання умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж №ДСВ/37 від 15.12.2009, було надано послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання на загальну суму 15444,00 грн, що підтверджується актами прийому - здачі наданих послуг, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи та які підписані представниками сторін без будь - яких претензій, зауважень. Відповідач свої зобов'язання по повній оплаті послуг в строк встановлений п.7.3. - не виконав. Станом на момент розгляду справи доказів протилежного суду надано не було.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором про спільне використання технологічних електричних мереж №ДСВ/37 від 15.12.2009 є законною, обґрунтованою, доведеною належним та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 15444,00 грн. (5148,00 +5148,00 +5148,00).
Щодо доводів відповідача проти нарахування відсотків річних, інфляційних нарахувань та пені з 01.01.2017 у зв'язку з припиненням зобов'язання сторін у зв'язку із розірванням договору суд зазначає наступне.
За змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 р. у справі N 3- 136гс11).
Постанова Пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також передбачає, що відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що розірвання договору №ДСВ/37 від 15.12.2009 не звільняє відповідача від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (до його розірвання) та не позбавляє права позивача застосувати до відповідача заходи майнової відповідальності за невиконання договору, зокрема, у вигляді стягнення простроченої заборгованості за договором та штрафу за порушення строків оплати.
Позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 410,81 грн та інфляційні витрати в сумі 1771,36 грн.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За положеннями частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Як зазначено у пункті 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом було перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних витрат та встановлено, що він є вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 410,81 грн та інфляційних витрат в розмірі 1771,36 грн є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2082,32 грн. суд зазначає наступне.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 5 ст.254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Підпунктом 1.9 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Судом було перевірено розрахунок пені, наданий позивачем та встановлено, що він є вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2082,32 грн є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягають задоволенню повністю.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належним та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню повністю, а саме: основна заборгованість в сумі 1544,00 грн, інфляційні втрати в сумі 1771,36 грн, 3% річних в сумі 410,81 грн та пеня в сумі 2082,32 грн.
Судовий збір покладається на відповідача, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України і складає 1600,00 грн.
Керуючись ст.ст. 33,34, 43, 44, 49, 65, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання (код ЄДРПОУ 31443937, місцезнаходження: 91021, Луганська область, місто Луганськ, квартал Гайового, будинок 35 А) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртранснафта” (код ЄДРПОУ 31570412, місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Московська, будинок 32/2) в особі філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” ПАТ “Укртранснафта” (код ЄДРПОУ 26113233, місцезнаходження: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, вулиця Перемоги, будинок 32/5) основний борг в сумі 1544 (одна тисяча п'ятсот сорок чотири) грн 00 коп., 3% річних в сумі 410 (чотириста десять) грн 81 коп., інфляційні витрати в сумі 1771 (одна тисяча сімсот сімдесят одна) грн. 36 коп., пеню в сумі 2082 (дві тисячі вісімдесят дві) грн 32 коп., а також судовий збір в сумі 1600 (одна тисяча шістсот ) грн 00 коп.
3. Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.12.2017
Суддя С.В. Масловський