ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.11.2017Справа №910/16953/16
За позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів";
до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот";
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору
Міністерство інфраструктури України (третя особа 1):
Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" (третя особа 2);
про стягнення 2 946 671,52 грн.
Суддя О. В. Мандриченко
Представники:
Від позивача: Сербулов О. В., представник, довіреність № 01/05-264Д від 01.12.2016 р.;
Черкашин О. А., представник, довіреність № 01/05-276-Д від 04.05.2017 р.
Від відповідача: Денисенко О. М., представник, довіреність № 4-4-1-19/114 від 30.11.2016 р.
Кішинський Д. Г., представник, довіреність № 4-4-1-19/143 від 28.12.2016 р.
Від третьої особи 1: Новак А. А., представник, довіреність № 6232/15/10-17 від 29.06.2017 р.;
Від третьої особи 2: не з'явилися.
Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" 2 946 671,52 грн., з яких 2 337 289,15 грн. заборгованість, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору управління майном №б/н від 31.10.2006, 77 808,95 грн. 3% річних, 531 573,42 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення вимог ст. 192 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, не виконав свої зобов'язання по договору управління майном б/н від 31.10.2006 в частині сплати вигоди від майна за період з грудня 2013 року по вересень 2016 pоку, внаслідок чого у відповідача виник борг.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі № 910/16953/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017, частково задоволений позов Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", треті особи у справі: Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" про стягнення 2 946 671,52 грн., за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 146 699,06 грн. основного боргу, 119 930,27 грн. інфляційних втрат, 10 954,10 грн. 3% річних та 4 163,75 грн. судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2017 року у справі № 910/16953/16 касаційні скарги Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі № 910/16953/16 скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 № 05-23/2733 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2017, справа № 910/16953/16 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2017 р. прийнято справу № 910/16953/16 до провадження суддею Мандриченком О.В., призначено слухання справи на 31.10.17 р.
У судових засіданнях 31.10.2017 р., 14.11.2017 р. та 16.11.2017 р. оголошувалась перерва у справі відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України.
У судовому засіданні 23.11.2017 р. представники позивача та представник третьої особи 1 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-
31 жовтня 2006 року між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів", як установником управління та Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", як управителем укладено договір управління майном №б/н (надалі - договір).
Предметом договору є зобов'язання Позивача передати Відповідачу на певний строк державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди - пірси та причали) в управління, а також зобов'язання Відповідача за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах Позивача (пункт 1.1. договору).
У відповідності до п.п. 4.1 та 4.2 Договору строк дії договору становить один рік з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку, договір вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах за умови обов'язкового погодження органом управління державним майном.
Згідно п. 8.2 договору у разі відмови однієї сторони від договору управління майном, вона повинна письмово повідомити про це іншу сторону за 60 календарних днів до припинення договору.
30 жовтня 2007 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода про внесення змін до Договору управління майном №б/н від 31.10.2006 р. згідно якої сторони виклали у новій редакції деякі пункти Договору, зокрема, п. 1.8 Договору, згідно якого базовий розмір вигоди від передачі майна в управління встановлюється в сумі 298 733,08 грн. за рік без ПДВ, ПДВ - 59 746,62 грн., щомісячний розмір вигоди складає 24 892,42 грн. без ПДВ, ПДВ - 4 978,88 грн., та перераховується Управителем до 20 числа місяця, наступного за звітним Установнику управління на його банківський рахунок.
Вказаною додатковою угодою від 30.10.2007 викладено п. 2.1 Договору у наступній редакції "плата за управління майном, що належить до сплати Управителю встановлюється в розмірі 0,5% від щомісячного розміру вигоди, зазначеної в п. 1.8 цього Договору (149,37 грн. з ПДВ), з урахуванням ПДВ, на місяць, та підлягає сплаті Установником управління на користь Управителя щомісячно в грошовій формі до 25 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати є постійним протягом дії цього Договору.
Управитель отримує додаткову винагороду за управління майном у вигляді різниці від суми вигоди, яка залишилася після відрахування обов'язкової вигоди, вказаної в п.1.8. за погодженням з Установником управління.
У разі, якщо в результаті управління майном, Управитель не отримає вигоди, вказаної в п.1.8., то Управитель компенсує брак суми обов'язкової вигоди за рахунок власних коштів, та не отримує ніякої винагороди".
24 грудня 2008 року між Позивачем а Відповідачем була укладена Додаткова угода до Договору управління майном №б/н від 31.10.2006, відповідно до якої Договір було викладено у новій редакції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2009 у справі №2/17 апеляційна скарга Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" була задоволена частково, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2009 у справі №2/17 змінено, і викладено його резолютивну частину в новій редакції, згідно якої визнано дійсними Додаткову угоду, укладену між Позивачем та Відповідачем 30.10.2007, а також Додаткову угоду, укладену між Позивачем та Відповідачем 24.12.2008, в частині строку дії Договору, який складає 7 років з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Таким чином, згідно вищенаведеного судового рішення та умов п. 4.1 в редакції додаткової угоди від 24.12.2008, строк дії договору управління майном було продовжено до 31.10.2013.
Міністерством транспорту та зв'язку України, як органом управління державним майном, листом від 03.03.2010 за №1089/04/14-10 було погоджено продовження терміну дії Договору до 30.09.2016.
Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "УКРРІЧФЛОТ" є правонаступником всіх прав та обов'язків Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "УКРРІЧФЛОТ", внаслідок приєднання до ПАТ "Судноплавна компанія "УКРРІЧФЛОТ". ПАТ "Судноплавна компанія "УКРРІЧФЛОТ" є повним та єдиним правонаступником прав та обов'язків Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "УКРРІЧФЛОТ", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів товариства від 20.04.2011.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 було встановлено Публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" сервітут щодо об'єктів нерухомого майна, зокрема причалів, що є предметом Договору, строком на 49 років. Також встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" вносить річну плату за користування майном у розмірі 15%, що встановлюється на підставі критеріїв викладених у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. за №786.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014, рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 було залишено без змін.
Відтак, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13850/13 набрало законної сили 24.12.2013.
По суті розгляду справи судом встановлено, що відповідач з власної ініціативи та в добровільному порядку, розпочав здійснювати оплату за користування причалами на підставі сервітуту. Зокрема, за період з квітня 2014 року по серпень 2016 року АСК "Укррічфлот" сплатило на користь ДП "Адміністрація річкових портів" грошові кошти на загальну суму 1369 000,0 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: платіжне доручення №415 від 16.04.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №1441 від 27.05.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №2397 від 18.06.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №3458 від 16.07.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №4571 від 12.08.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №7130 від 15.10.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №7131 від 15.10.2014 р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №456066 від 14.12.2015 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №577 від 25.01.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №1957 від 26.02.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №2494 від 17.03.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №382 від 26.04.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №4916 від 20.05.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №7888 від 21.07.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №6620 від 29.06.2016 р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №2050 від 23.08.2016 р. на суму 100 000,0 грн..
Зазначені грошові кошти приймалися ДП "Адміністрація річкових портів" в якості плати за користування всіма причалами на підставі сервітуту згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, в тому числі й тими причалами, за які позивач просить суд стягнути з АСК "Укррічфлот" вигоду від майна за період з грудня 2013 року по вересень 2016 року.
Судом встановлено, що між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" були підписані проміжні акти приймання-передачі користування майном на підставі сервітуту від 31.03.2016, від 23.06.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016, від 31.08.2016, відповідно до яких ДП "Адміністрація річкових портів" визнає наявність у ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" всіх сервітутних прав, які виникли на підставі рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13.
Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, починаючи з грудня 2013 року умови Договору щодо перерахування на користь позивача вигоди від майна переданого в управління, зі сторони відповідача виконуються неналежним чином, останнє перерахування вигоди відбулось 05.05.2014 у розмірі 33441,26 грн - частково за грудень 2013 року. Таким чином, за розрахунком позивача, сума основного боргу станом на 07.09.2016 перед позивачем становить 2337289,15 грн. Також позивачем нараховано на суму заборгованості 77808,95 грн. 3% річних, 531 573,42 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Разом з тим, судом встановлено, що у зв'язку з набранням 24.12.2013 законної сили рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, Відповідач звернувся до Позивача з листом від 23.01.2014 №08-02-03/5, про що свідчить поштова квитанція від 24.01.2014 №5713, в якому повідомив Позивача про встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди на підставі рішення суду, про виникнення правової колізії, відповідно до якої Відповідач змушений двічі сплачувати за користуванням причалами - на підставі Договору та на підставі судового рішення, та повідомив, що починаючи з 24 грудня 2013 року у Відповідача відсутні будь-які підстави сплачувати на користь Позивача вигоду від майна, що передане в управління, а самі договори управління майном є такими, що не створюють будь-яких правових наслідків для Відповідача.
Позивач, своїм листом від 10.02.2014 №01/01-99 відповів Відповідачу на лист від 23.01.2014 №08-02-03/5, що договори управління майном недійсними не визнавалися, а тому продовжують свою дію, рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 було оскаржено в касаційному порядку до Вищого господарського суду України, і що з метою запобігання правової колізії щодо дії одночасно на одне й теж саме майно договорів управління майна та сервітуту, Позивач погоджується, у випадку залишення без змін Вищим господарським судом України судових рішень по справі №910/13850/13, розглянути питання щодо укладання з Відповідачем додаткових угод до договорів управління майном, на підставі яких припинити дію таких договорів управління майном.
Як зазначив Позивач у позовній заяві, щомісячний розмір вигоди від управління майном перераховувався Відповідачем своєчасно та в повному обсязі аж до грудня 2013 року. Починаючи з грудня 2013 року умови Договору щодо перерахування на користь Позивача вигоди від майна переданого в управління, зі сторони Відповідача виконуються неналежним чином, останнє перерахування вигоди відбулось 05.05.2014 у розмірі 33 441,26 грн. - частково за грудень 2013 року. Таким чином, за розрахунком Позивача, сума основного боргу станом на 07.09.2016 перед Позивачем становить 2 337 289,15 грн. У зв'язку з порушенням Відповідачем взятих на себе зобов'язань, Позивач нарахував на суму заборгованості 77 808,95 грн. 3% річних, 531 573,42 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Згідно статті 1036 цивільного кодексу України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.
Відповідно до частини першої статті 1044 Цивільного кодексу України договір управління майном припиняється у разі: 1) загибелі майна, переданого в управління; 2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку; 3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором; 4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; 5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті; 6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном; 7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором; 8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом; 9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном; 10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.
Згідно з частиною другою статті 1044 Цивільного кодексу України у разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно п. 8.2 Договору у разі відмови однієї сторони від договору управління майном, вона повинна письмово повідомити про це іншу сторону за 60 календарних днів до припинення договору.
Відтак, сторони Договору не передбачили обов'язкових реквізитів відмови сторони від Договору, єдине вказавши, що така відмова повинна бути викладена у письмовій формі.
Суд, проаналізувавши зміст листа Відповідача від 23.01.2014 №08-02-03/5, вважає його відмовою від Договору Управителя (відповідача) в розумінні частини другої статті 1044 Цивільного кодексу України та п. 8.2 цього Договору, що є підставою для припинення дії Договору, оскільки цим листом Відповідач фактично повідомив Позивача про економічну недоцільність для Відповідача продовжувати виконувати Договір після встановлення оплатного сервітуту на причали за рішенням суду. Тобто, після набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, відбулась істотна зміна обставин, у зв'язку з чим подальше виконання Договору втратило інтерес для Відповідача. Позивач в своєму листі до Відповідача від 10.02.2014 №01/01-99 погодився з доводами Відповідача про "правову колізію щодо дії одночасно на одне й теж саме майно договорів управління майна та сервітуту", а також погодився укласти додаткові угоди про припинення Договору після перегляду справи №910/13850/13 Вищим господарським судом України.
Твердження позивача про те, що п. 8.2 договору управління майном застосовується лише при наявності підстав, наведених у п.п. 8.1.4 та 8.1.5 Договору не підтверджується ані умовами самого договору, ані чинним законодавством. Отже, для припинення договору управління майном у випадку відмови від нього однієї з сторін відповідно до п.8.2 договору не вимагається настання будь-якої з обставин, крім письмового повідомлення про це іншої сторони за 60 календарних днів. Натомість у статті 525 ЦК України, на яку посилається позивач чітко зазначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між тим судом враховується те, що за умовами п. 8.2 Договору, у випадку відмови сторони від договору, згода на це іншої сторони не потребується.
При цьому суд не сприймає доводи Позивача про те, що Договір не припинився у зв'язку з тим, що гідротехнічні споруди, які становили предмет Договору, не були повернуті Позивачу за актом приймання-передачі, оскільки за правилами статті 1044 Цивільного кодексу України та Розділу 8 Договору момент повернення майна з управління не впливає на дату припинення договору управління майном.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що Договір припинив свою дію з 25 березня 2014 року (через 60 календарних днів після повідомлення Відповідача).
В свою чергу, ДП "Адміністрація річкових портів" згідно з п. 8.2 Договору також повідомила відповідача листом №01/05-885 від 11.11.2014 про припинення договору б/н від 31.10.2006, (лист отриманий відповідачем за вх. АСК-2476/гос від 14.11.2014).
Отже, як позивач так і відповідач не бажали продовжувати правовідносини за договором та наполягали на припинення Договору управління майном б/н від 31.10.2016.
Враховуючи ту обставину, що Відповідач припинив оплату винагороди Позивачу за Договором з 24.12.2013, така винагорода підлягає стягненню з Відповідача до дати припинення Договору, тобто до 25 березня 2014 року.
На підставі розрахунку позивача, судом була розрахована заборгованість відповідача за Договором за період з 24.12.2013 по 24.03.2014, яка становить 146699,06 грн., а саме: за грудень 2013 р. - 10920,29 грн.; за січень 2014 р. - 48458,27 грн.; за лютий 2014 р. - 48749,02 грн.; за березень 2014 р. - 38571,48 грн. (49821,49 грн. / 31 день * 24 дні).
Отже, за висновком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу за Договором в розмірі 146 699,06 грн.
Крім суми основного боргу, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 531573,42 грн. інфляційних втрат, суму 3% річних в розмірі 77808,95 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку з частковим задоволення суми основного боргу розрахованого за період з 24.12.2013 по 24.03.2014, враховуючи, що строк оплати визначений до 20 числа місяця, наступного за звітним, а отже період прострочення починається з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат за вказаний період дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат в розмірі 119 930,27 грн.
Також, за перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 10 954,10 грн., розрахованого за спірний період (24.12.2013-24.03.2014), з рахунком за кожний місяць починаючи з 20 числа місяця наступного за звітним по 07.09.2016 (період визначений позивачем) за грудень 2013 року, січень-лютий 2014 року, та за 24 дні березня 2014 року.
При цьому судом враховані положення абз. 2 п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в яких зазначено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Отже, за перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 146 699,06 грн. основного боргу, 119 930,27 грн. інфляційних та 3% річних в розмірі 10 954,10 грн.
Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 16.11.2016 р. від представника відповідача надійшла заява про припинення провадження у справі в частині заявлених позовних вимог, з якої вбачається, що 25.05.2017 року відповідачем було перераховано на користь позивача 281 747,18 грн. заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 1221 від 25.05.2017 р.
Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках, як спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 277 583,43 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє.
За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 277 583,43 грн. припинити.
2. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Мандриченко
Дата складання рішення 12.12.2017 р.