Справа: № 357/7346/17 Головуючий у 1-й інстанції: Кошель Б.І.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
12 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2017 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Відповідач, ГУ НП в Київській області) про:
- визнання протиправною відмови у призначенні та проведенні виплати одноразової грошової допомоги;
- зобов'язання Відповідача вирішити питання про призначення та виплати одноразової грошової допомоги Позивачу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2017 року позов задоволено частково - визнано протиправною відмову ГУ НП в Київській області у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності; зобов'язання Відповідача призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності відповідно до Закону України «Про Національну поліцію». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, незалежно від чинності Закону України «Про міліцію», оскільки останнім місцем служби ОСОБА_2 було ГУ НП в Київській області.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на безпідставному втручанні суду у дискреційні повноваження Відповідача, оскільки останнім не приймалося рішення щодо виплати або відмови у виплаті Позивачу одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначає про неправильність зазначення судом у мотивувальній частині розміру належної до виплати Позивачу одноразової грошової допомоги.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 41 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 року №1 о/с згідно п. п. 9, 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_2 призначено поліцейським з 07.11.2015 року як особу, що прибула з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадового окладу згідно штатного розпису.
Наказом ГУ НП в Київській області від 18.01.2016 року №8 о/с ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції (а.с. 7).
Згідно свідоцтва про хворобу від 25.01.2016 року №76/ЗВ, виданого військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області», захворювання Позивача - «Так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ» (а.с. 8).
Зі змісту довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0766416 від 14.02.2017 року вбачається, що з 14.02.2017 року ОСОБА_2 встановлено інвалідність ІІ групи у строк до 01.03.2019 року у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 9).
Крім того, згідно довідки серії АГ №0006743 від 14.02.2017 року ступінь втрати професійної працездатності Позивача склав 80% (а.с. 11).
У травні 2017 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІ групи інвалідності.
За результатами розгляду поданої ОСОБА_2 заяви ГУ НП в Київській області листом від 24.05.2017 року №29/Б-471 повідомило останнього, що оскільки до Закону України «Про Національну поліцію» не внесені зміни щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності яких стало захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, вирішити питання про призначення такої допомоги немає правових підстав (а.с. 13).
Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 19 Конституції України, ст. ст. 97, 100 Закону України «Про Національну поліцію», а також ряду положень Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 року №4 (далі - Порядок №4), суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, оскільки останнім місцем роботи ОСОБА_2 було ГУ НП в Київській області, то обов'язок з виплати відповідної грошової допомоги, на отримання якої має право Позивач, покладено саме на Відповідача.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року (далі - Закон про Нацполіцію).
Згідно п. 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Водночас, приписи п. 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про Нацполіцію визначають, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
До набрання чинності Законом про Нацполіцію порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 (далі - Порядок №850).
Так, відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності ІI групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Зі змісту п. 1 Порядку №850 вбачається, що він визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Згідно пп. 2 п. 3 вказаного Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Пунктом 2 Порядку №850 закріплено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Приписами п. 7 Порядку №850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Поряд з цим, на виконання вимог ст. ст. 97-101 Закону про Нацполіцію наказом МВС України від 11.01.2016 року затверджено Порядок №4, яким визначено механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (п. 1 Порядку №4).
Згідно пп. 4 п. 5 розділу І Порядку №4 зі змінами, внесеними наказом МВС України 12.09.2016 року №916, визначено випадки, за яких призначається одноразова грошова допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського, зокрема, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
При цьому твердження Апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку №4 з огляду на те, що ч. 1 ст. 97 Закону про Нацполіцію не передбачають виплату одноразової грошової допомоги поліцейським у випадку настання інвалідності, що пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.
Як було зазначено вище, положеннями Порядку №4 врегульовано механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Тобто, приписами даного нормативного акту закріплено порядок та процедуру оформлення і виплати такої допомоги особам, які мають статус поліцейського. При цьому застережень щодо неможливості застосування норм Порядку №4 до правовідносин, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги поліцейським, які втратили працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не поліції, чинне законодавство не містить.
За таких обставин, твердження ГУ НП в Київській області про відсутність у ч. 1 ст. 97 Закону про Нацполіцію такої підстави для виплати одноразової грошової допомоги поліцейському у зв'язку з отриманням інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ, нівелюється наведеними вище приписами п. 15 розділу ХІ Закону про Нацполіцію, ст. 23 Закону України «Про міліцію» та пп. 4. п. 5 розділу І Порядку №4.
Крім того, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір одноразового грошового забезпечення поліцейському, який отримав інвалідність під час проходження служби в органах внутрішніх справ, визначається Законом України «Про міліцію» та Порядком №850, а порядок її призначення та виплати - Законом про Нацполіцію та Порядком №4. Аналогічний висновок випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.10.2017 року у справі №822/793/16.
У зв'язку з викладеним посилання Апелянта на помилкове зазначення судом першої інстанції у мотивувальній частині належної до виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму є безпідставним.
Поряд з іншим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку №4 заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. У разі коли такий орган ліквідовано, заява подається до органу за місцем зберігання особової справи.
Згідно п. 5 розділу III Порядку №4 для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: 1) довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 2) постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 3) акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 4) сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 5) документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).
Таким чином, приписами Порядку №850 та Порядку №4, визначено, що для отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення групи інвалідності заява про її отримання має бути подана працівником за останнім місцем служби, яким, як вбачається з матеріалів справи, є ГУ НП в Київській області.
Разом з тим, покладаючи на ГУ НП в Київській області обов'язок з призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції не врахував регламентованої чинним законодавством процедури та порядку вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 1 розділу IV Порядку №4 фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2.
Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.
Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє, зокрема, у головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві - начальник Головного управління Національної поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій.
Пунктом 2 розділу IV Порядку №4 передбачено, що керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати ОГД, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.
Отже, підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги є видача керівником територіального органу Національної поліції наказу про виплату такої допомоги, в іншому ж випадку особа письмово повідомляється про відмову у такій виплаті із зазначенням мотивів такої відмови.
Разом з тим, як було встановлено раніше зі змісту листа Відповідача від 24.05.2017 року №29/Б-471, заява Позивача щодо вирішення питання про надання йому одноразової грошової допомоги по суті не розглядалась, фінансовим підрозділом відповідний висновок не готувався, рішення з питання призначення одноразової грошової допомоги уповноваженим на те органом не приймалося.
Судовою колегією враховується, що Верховний Суд України у постановах від 18.03.2014 року у справі №21-11а14 та від 22.04.2014 року у справі №21-484а13 висловив правову позицію у подібних правовідносинах, згідно якої підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання. Оскільки останній не розглянув звернення про виплату у одноразової грошової допомоги та відповідного рішення не прийняв, то суд повинен був зобов'язати його розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення зазначеного питання. На вказані обставини вірно звернув увагу Апелянт.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.
За таких обставин, оскільки відповідного рішення Відповідач по суті заяви не приймав, колегія суддів приходить до висновку, що заява Позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності в установлені законодавством порядок та строки не розглянута, відтак, при розгляді цієї заяви ГУ НП в Київській області допущена протиправна бездіяльність, яка призвела до порушення прав особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Тобто, за загальним правилом суд повинен забезпечити розгляд адміністративної справи у межах позовних вимог. Вихід за межі позовних вимог повинен бути мотивований та спрямований на повний захист прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Разом з тим, зобов'язуючи ГУ НП в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував необхідність виходу за межі позовних вимог. У той час як Позивач просив суд зобов'язати Відповідача вирішити питання про призначення та виплати одноразової грошової допомоги Позивачу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Відтак, оскільки заява Позивача Відповідачем не розглянута по суті і не було прийнято уповноваженою особою відповідного рішення, то суд першої інстанції, обґрунтовано вказавши про наявність у ОСОБА_2 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності через захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, залишив поза увагою те, що належним способом захисту прав Позивача є зобов'язання Відповідача розглянути вказану заяву ОСОБА_2 та прийняти рішення по суті відповідно до вимог розділу IV Порядку №4.
Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.09.2017 року у справі №357/4499/17.
Крім того, саме такий спосіб захисту визначив ОСОБА_2 у своїй позовні заяві.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішені питання щодо зобов'язання Відповідача вчинити дії поза встановленою чинним законодавством процедурою призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Відповідача задовольнити частково, а постанову суду - скасувати.
Керуючись ст.ст. 11, 41, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити частково.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 як інваліду ІІ групи, яка встановлена у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та прийняти рішення, передбачене Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко