"06" грудня 2017 р. м. Київ К/800/20212/17
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Загороднього А.Ф., Рецебуринського Ю.Й., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та скасування актів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, -
встановив:
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправними дії військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо залишення без розгляду акту від 25 листопада 2011 року № 2 форми Н-1*; зобов'язати військово-лікарську комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області розглянути акт від 25 листопада 2011 року № 2 форми Н-1* та встановити причинний зв'язок захворювання як травма, одержана в результаті нещасного випадку, що стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, та взяти даний нещасний випадок на облік; визнати протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області
щодо винесення актів від 27 листопада 2014 року форми Н-5*, НТ* та скасувати їх.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, в задоволенні позову було відмовлено.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково. Скасував постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_4 про уточнення позовних вимог. Змінено процесуальний статус Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з третьої особи на відповідача.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 29 серпня 2005 року ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
8 червня 2010 року у період проходження служби на посаді дільничного інспектора міліції Маньківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області під час виїзду за викликом до с. Зелений Гай позивач в процесі застосування заходів фізичного впливу до правопорушника отримав травму правого колінного суглоба.
У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернувся до керівництва Маньківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з рапортом щодо отримання ним травми під час проходження служби у 2010 році.
Зі свідоцтва про хворобу від 19 липня 2011 року № 450, складеного військово-лікарською комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області за наслідками медичного огляду позивача, слідує, що ряд захворювань, в тому числі пошкодження передньої хрестоподібної зв'язки правого колінного суглоба, визнані такими, що пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Із копій наявних в матеріалах справи актів форми Н-5*, Н-1* (№ 2) від 24 та 25 листопада 2011 року, складених комісією Маньківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області за результатами розслідування факту отримання травми у вигляді пошкодження зовнішньої колатеральної зв'язки правого колінного суглоба позивачем, що сталася 8 червня 2010 року о 12 годині 30 хвилин в с. Зелений Гай, вбачається, що комісією визнано, що згідно пункту 3.11 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 (далі - Порядок № 1346), нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 29 листопада 2011 року № 335 позивач звільнений з органів внутрішніх справ за підпунктом «в» пункту 64 (через обмежений стан здоров'я) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
В подальшому, з 23 січня до 7 березня 2014 року комісією, призначеною Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, проведено розслідування випадків, які сталися у травні-червні 2010 року з позивачем, висновки якого зафіксовані у акті форми Н-5* та акті № 2 форми НТ*, згідно з якими обставини отримання травми у травні-червні 2010 року ОСОБА_4 підпадають під вимоги абзацу другого пункту 3.11 Порядку № 1346, внаслідок порушення ним службової дисципліни, порушення пункту 3.1 вказаного Порядку, а саме - негайного повідомлення безпосереднього керівника робіт чи іншої посадової особи підрозділу по факту травмування, комісія визнала, що нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Позивач 17 березня 2014 року звернувся до військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з направленням № 81 на медичний огляд для встановлення причинного зв'язку захворювання на момент звільнення.
16 квітня 2014 року військово-лікарською комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області винесена постанова № 14 з приводу встановлення причинного зв'язку захворювань у колишнього співробітника органів внутрішніх справ ОСОБА_4, відповідно до якої травма, одержана в результаті нещасного випадку, не пов'язана з виконанням службових обов'язків; акт НТ* № 2 від 7 березня 2014 року. Також цією постановою відмінено постанову по причинному зв'язку захворювань в свідоцтві про хворобу від 19 липня 2011 року № 450.
Не погоджуючись з вказаним, ОСОБА_4 направив до голови військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області заяву, в якій просив надати обґрунтовані причини даних дій.
Листом від 18 листопада 2014 року, за підписом голови військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, позивача повідомлено, що причинний зв'язок захворювань у постанові військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 16 квітня 2014 року № 14 встановлено на основі листів ВМЗ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області та наданих актів Н-5* і НТ* № 2 від 7 березня 2014 року про нещасний випадок невиробничого характеру, що з ним стався.
У період з 1 жовтня до 27 листопада 2014 року спеціальна комісія, призначена за дорученням Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, провела розслідування випадків, які сталися в травні-червні 2010 року з позивачем, внаслідок яких він отримав ушкодження правого колінного суглоба, за результатами якого 27 листопада 2014 року винесено акт форми Н-5* про розслідування нещасного випадку, відповідно до якого скасовано акти від 24 та 25 листопада 2011 року форми Н-5* і Н-1* № 2, від 29 листопада 2011 року форми Н-5* та Н-1* № 3, від 7 березня 2014 року форми Н-5* та НТ* № 2, складені з порушенням вимог Порядку № 1346. Комісія дійшла висновку, що отримані ОСОБА_4 травми вважати такими, що сталися в період проходження служби і не пов'язані з виконанням службових обов'язків, у зв'язку з чим, складено акт від 27 листопада 2014 року форми НТ*.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо неприйняття акту від 25 листопада 2011 року № 2 форми Н-1* і винесення актів від 27 листопада 2014 року форми Н-5* та НТ*, ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність в діях відповідача протиправності щодо неприйняття акту від 25 листопада 2011 року № 2 форми Н-1*, оскільки такий акт прийнятий та розглянутий відповідачем. Дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо складання актів від 27 листопада 2014 року форми Н-5* та НТ* й скасування попередніх актів є правомірними, вчинені у межах і в спосіб, що визначені законодавством, а тому підстав для скасування оспорюваних актів немає, як і підстав для задоволення позову.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Пунктом 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Як убачається зі справи, що розглядається, при складанні зазначених актів відповідач не здійснював владних управлінських функцій, а відтак оспорювані дії та акти не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.
Дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 26 квітня 2016 року (справа № 21-404а16).
Згідно частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 157, 2201, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Військово-лікарської комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та скасування актів - закрити.
Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Загородній А.Ф.
Рецебуринський Ю.Й.