"15" листопада 2017 р. м. Київ К/800/42999/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.
суддів: Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.03.2014
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014
у справі № 821/266/14 Херсонського окружного адміністративного суду
за позовом Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області
до 1. Приватного підприємства (ПП) ім. Т.Г. Шевченка
2. Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційної фірми «Сніта, ЛТД»
про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення в дохід держави вартості отриманого за правочином,
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.03.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідачі не реалізували своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
У судовому процесі встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки ПП ім. Т.Г. Шевченка, за наслідками якої було складено акт від 14.08.2013 № 42-22/34087979, контролюючим органом встановлено, що ПП ім. Т.Г. Шевченка укладений з ТОВ «ВКФ «Сніта ЛТД» договір про виконання робіт від 28.09.2012 № 3 щодо вирощування останнім та доведення до товарної кондиції малька на ставку ПП ім. Т.Г. Шевченка. З посиланням на цей договір між цими юридичними особами підписані акти виконаних робіт на загальну суму 600000,00 грн., постачальник послуг (ТОВ «ВКФ «Сніта ЛТД») виписав на адресу ПП ім. Т.Г. Шевченка податкові накладні.
За наслідками перевірки контролюючим органом зроблено висновок про нікчемність вказаного правочину з посиланням в обґрунтування цього висновку на докази, отримані у процесі досудового розслідування № 32013230000000094, яке проводилось слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Херсонській області, щодо використання невстановленими особами ТОВ «ВКФ «Сніта ЛТД» для сприяння в ухиленні від сплати податків юридичним особам.
Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 1 ст. 208 цього Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За змістом норми частини 1 ст. 208 ГК застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як стягнення в доход держави всього одержаного за правочином, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, можливо за умови виконання цього правочину хоча б однією стороною або вчинення будь-яких дій на його виконання.
Наведені законодавчо встановлені положення слід застосовувати з урахуванням того, що до 1 січня 2011 року правочин, вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, як такий, що суперечить моральним засадам суспільства, згідно з частиною 1 ст. 203 та з частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом законом не вимагалось.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010р. № 2756-VI (набрав чинності 01.01.2011) статтю 228 ЦК доповнено частиною 3, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Цими нормами було змінено правовий статус правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства з визнанням такого правочину оспорюваним, тоді як до 01.01.2011 такий правочин кваліфікувався як нікчемний.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір між відповідачами не визнаний недійсним; обставини, які б свідчили про умисел відповідачів на укладення цього договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, в судовому процесі ДПІ не доведені; такі обставини, як і вина осіб, які діяли від імені відповідачів при укладені договору, можуть бути встановлені у вироку суду.
Однак, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитись, оскільки вони зроблені без належної оцінки наявних у справі доказів.
Доводячи не відповідність договору про виконання робіт від 28.09.2012р. № 3 інтересам держави і суспільства як підстави позову про стягнення з відповідачів в доход держави 600000,00 грн., ДПІ посилається на такі докази: листи Державної установи «Новокаховський рибоводний завод частикових риб» від 01.11.2012 та від 26.10.2012 № 397 А; листи Головного управління ветеринарної медицини в Херсонській області від 09.11.2012 № 15-3-5/2018 та від 11.04.2013 № 15-3-37/710; листи Головного управління ветеринарної медицини в Миколаївській області від 02.11.2012 № 01-19/2685 та від 22.04.2013 № 01.19/719, лист Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Херсонській області від 04.04.2013 № 1111/02-06; листи Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Миколіївській області від 19.04.2013 № 01-15/404 та 24.04.2013 № 01-15/443; лист Головного управління статистики у Херсонській області від 02.04.2013 № 07/2-131/244, лист Головного управління статистики у Миколаївській області від 09.04.2013 № 363/07/1-20 (а.с. 68-79) Згідно з інформацією, яка наведена у цих листах, ПП ім. Т.Г. Шевченка не зверталось до вищевказаних органів для надання будь-яких дозвільних документів на вирощування малька осетрових, необхідних для здійснення діяльності, пов'язаної із рибним господарством; вирощування малька осетрових вимагає спеціальних умов, зокрема щодо кормів (необхідно використання кормів живих) та температурного режиму води, що у відкритому водоймі з врахуванням кліматичних умов забезпечити неможливо. ДПІ вказує на те, що у ПП ім. Т.Г. Шевченка відсутні документи, які б підтверджували придбання ікри заплідненої, кормів живих, реалізацію малька та надання послуг з риборозведення., а також посилається на те, що під час досудового розслідування, проведеного Слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів в Херсонській області, за матеріалами, внесеними до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 32012230000000094 від 18.04.2013, зібрані докази щодо фіктивності підприємницької діяльності з боку ТОВ «ВКФ «Сніта ЛТД».
Вказані докази, однак, не отримали належної оцінки судом, хоча вони є належними доказами для встановлення дійсних обставин щодо реальності господарських операцій між відповідачами та перевірки доводів ДПІ, що договір між ПП ім. Т.Г. Шевченка та ТОВ «ВКФ «Сніта ЛТД» укладено про людське око з метою створення штучних підстав для незаконного збільшення в податковому обліку ПП ім. Т.Г. Шевченка суми податкового кредиту.
Дійсний намір відповідачів при укладенні договору про виконання робіт від 28.09.2012 № 3 не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами першої та апеляційної інстанцій без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Посилання суду на норму частини 4 ст. 70 КАС в обгрунтування висновку, що умисел на вчинення правочину з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, може бути встановлений тільки у вироку суду, не відповідає правильному застосуванню цієї норми. Застосування до осіб юридичних наслідків, встановлених частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, здійснюється в адміністративному судочинстві, а відтак встановлення обставин, які є підставою для цього теж підлягає встановленню в адміністративному судочинстві з використанням процесуальних засобів, передбачених нормами КАС. Адміністративний суд, розглядаючи справу за позовом про застосування юридичних наслідків господарського зобов'язання, яке вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не робить висновок щодо вини конкретної фізичної особи у вчиненні правопорушення, у зв'язку з чим висновок суду щодо вироку у кримінальному провадженні як допустимого доказу обставин щодо наміру сторін (сторони) господарського зобов'язання не є правильним. До того ж, вирок не є доказом. Межі обов'язковості вироку для суду, що розглядає адміністративну справу, встановлені частиною 4 ст. 72 КАС і лише в частині вини особи, щодо якої розглядається адміністративна справа.
Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені й обставини щодо виконання цього договору хоча б однією із сторін, хоча ці обставини згідно зі ст. 138 КАС входять до предмету доказування у цій справі, оскільки від цього залежить можливість застосування до відповідачів санкцій, встановлених нормою частини 1 ст. 208 Господарського кодексу України, в тому числі, з точки зору строку давності притягнення до відповідальності. Пропуск ДПІ строку давності, встановленого частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України, наряду з висновком про недоведеність ДПІ обставин щодо здійснення відповідачами господарських операцій на виконання господарського зобов'язання за договором від 28.09.2012р. № 3, суд визнав підставою для відмови в задоволенні позову. Разом з тим, ці підстави є взаємно виключними, оскільки строк давності застосовується у випадку коли є підстави для притягнення до юридичної відповідальності. В разі коли такі підстави відсутні строк давності не застосовується. Строк давності, встановлений частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України, стосовно санкцій, встановлених частиною 1 ст. 208 цього Кодексу, починає перебіг після здійснення останньої господарської операції, здійсненої на виконання господарського зобов'язання. ДПІ, спростовуючи висновок суду про збіг строку давності станом на дату звернення з позовом (03.02.2014), вказує, що остаточна операція на виконання договору від 28.09.2012р. № 3 мала місце 28.02.2013. Цей довід підтверджується приєднаною до справи копією податкової накладної від 28.02.2013р. № 37/2, виписаної ПП ім. Т.Г. Шевченка на адресу ТОВ «ВКФ «Сніта ЛТД» (а.с. 66).
Згідно зі ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС.
Відповідно до статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті). Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладені порушення судами попередніх інстанцій зазначених норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до положень частини другої ст. 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи ДПІ щодо дійсного наміру відповідачів при укладені договору, встановити, чи був договір виконаний хоча б однією із сторін; дати оцінку як вже приєднаним до справи, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 КАС та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області задовольнити частково, скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписІ.В. Приходько