"08" листопада 2017 р. м. Київ К/800/9954/17
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Борисенко І.В., Веденяпіна О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Перес»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2016
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017
у справі № 826/16652/14 Окружного адміністративного суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перес» (Товариство)
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Товариство просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку Товариства сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 02.10.2014р. за № 1455/22-13/21480725.
Згідно з цими висновками акту ТОВ «Перес» порушено норми пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено в податковому обліку витрати на 8649606,00 грн. за 2013 рік та податковий кредит на 1651965,00 грн. у за січень, лютий, квітень, травень, червень, вересень, жовтень, листопад 2013 року за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»» підрядних послуг, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток на 1643425,00 грн. за 2013 рік, ПДВ на 1651965,00 грн. за січень, лютий, квітень, травень, червень, вересень, жовтень, листопад 2013 року.
Висновок про безтоварність господарських операцій між Товариством та ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»» обґрунтовано посиланням фіктивність контрагентів цього постачальника по ланцюгу поставки; на пояснення керівника та засновника цього постачальника - ОСОБА_2, надані у межах кримінального провадження № 32014100000000036, порушеного за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 ст. 205, частиною 3 ст. 209, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Згідно з цими поясненнями ОСОБА_2 заперечив свою причетність до реєстрації та діяльності ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»».
За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.10.2014р.: № 0013952213 - про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток на 1643425,00 грн. за основним платежем та на 410856,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0013962213 - про збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на 1651965,00 грн. за основним платежем та на 825983,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»» підрядних послуг за договором підряду від 01.11.2012 № 01/11-12 (виконання будівельних робіт при спорудженні інженерних мереж на об'єктах: житловий квартал з об'єктами соціально-громадського призначення (ІІ черга) по вул. Підвисоцького (на території військового містечка № 2) у Печерському районі м. Києва; зовнішні інженерні мережі; зовнішні мережі дощової каналізації К2 по вул. Драгомірова; теплові мережі, реконструкція ділянки від ВТ-702 до ВТ-704 по бульвару Дружби народів) від імені ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» на адресу позивача виписані податкові накладні; сторони зазначеного договору підписали акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), а позивач на підставі цих документів сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.
Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст.139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013р. № 408-VІ).
З 1 вересня 2013 року абзац перший пункту 198.3 діє в редакції, згідно з якою податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що докази у справі, зокрема акти виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), податкові накладні, банківські виписки не підтверджують поставку позивачу від ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» підрядних послуг; позивач не довів у судовому процесі зв'язку витрат на оплату підрядних послуг від цього постачальника із цілями господарської діяльності. Такий висновок суд зробив, в тому числі, з огляду на анулювання 19.09.2013 ліцензії на виконання будівельних робіт, виданої ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс», тоді як частина документації датована періодом вересень - листопад 2013 року; недостатність у цього товариства трудових ресурсів згідно податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за І - ІV квартали 2013 року; відсутність доказів отримання цим товариством дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки; відсутність в актах виконаних будівельних робіт інформації щодо прізвищ та посад осіб, що їх склали; відсутність доказів щодо обміну між замовником та підрядником проектною документацією, проведення інструктажів з охорони праці, отримання матеріалів, використаних при здійсненні будівельних робіт.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком як з таким, що відповідає обставинам у справі та правильному застосуванню норм матеріального права.
Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зроблені без належного встановлення обставин у справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство, посилаючись на приєднані до матеріалів справи акти виконаних будівельних робіт (№ КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, податкові накладні, банківські виписки; копії дозвільної документації на вчинення будівельних робіт; докази використання цих послуг для виконання своїх господарських зобов'язань за договорами підряду із ТОВ «БМК «Перспектива» та ТОВ «БК «Девенстрой», що, за його доводами, також підтверджує зв'язок витрат на оплату цих послуг із цілями господарської діяльності, вказував про фактичну поставку йому від ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» підрядних послуг.
В касаційній скарзі Товариство посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій, всупереч нормам статей 77, 86 КАС України та клопотанням позивача, не було допитано керівника ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» ОСОБА_3, який уклав від імені ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» договір підряду від 01.11.2012 № 01/11-12 та підписував первинну документація, складену за результатами виконаних робіт (наданих послуг). Спростовуючи висновок судів попередніх інстанцій про відсутність доказів походження будівельних матеріалів, які використовувались при виконанні підрядних робіт, позивач посилається на те, що має докази щодо придбання та використання будівельних матеріалів, які, однак, у судовому процесі суд не витребовував і не визнав їх недостатніми. Стосовно анулювання 19.09.2013 ліцензії на виконання будівельних робіт, виданої ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»», позивач вказує, що ця ліцензія була анульована у зв'язку із отриманням іншої ліцензії - серії АЕ 279599 з терміном дії з 18.09.2013 по 26.09.2018, а також на наявність у ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» іншої ліцензії серії АЕ 180134 з терміном дії з 24.09.2012 по 09.11.2013. На спростування висновків суду про відсутність зв'язку витрат на оплату вартості підрядних послуг від ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»», позивач вказує на те, що залучення цього субпідрядника здійснено для виконання його зобов'язань за договором підряду із ТОВ «БМК «Перспектива» та ТОВ «БК «Девенстрой» та у зв'язку із великим обсягом будівельних робіт на спорудженні будівельних об'єктів по вул. Подвисоцького (на території військового містечка № 2) та по вул. Патріса Лумумби, 6/1 в м. Києві. Під час здійснення господарських операцій керівником ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс» був ОСОБА_3; показання ж громадянина ОСОБА_2, на які посилається ДПІ, стосуються періоду позв межами часу взаємовідносин Товариства з цим контрагентом.
Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог Товариства, виходили з того, що наявних у справі доказів недостатньо для висновку, що будівельні роботи на зазначених вище об'єктах дійсно виконувались ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»». Разом з тим, відповідно до частини п'ятої ст. 11 КАС України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
З огляду на те, що доводи Товариства в касаційній скарзі, що суд не задовольнив його клопотання про допит свідка (таке клопотання є в матеріалах справи (а.с.139-140, т. 6-й)), не витребовував докази щодо придбання, використання будівельних матеріалів, не спростовані, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недостатність доказів у справі на підтвердження господарських операцій між Товариством і ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»» не переконливий.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.02.1010р. у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), призначення обґрунтованого судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Дійсно, це не означає, як вказав суд апеляційної інстанції, що суд зобов'язаний дати детальну відповідь на кожний аргумент сторони, але в разі відмови в задоволенні клопотання сторони про витребування доказу, який не суперечить критеріям належності та допустимості, підстави для висновку суду про відмову в задоволенні позову через недостатність доказів відсутні.
Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Згідно зі статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повідомлені позивачем фактичні обставини щодо операцій з поставки підрядних послуг із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин не отримали оцінки судом, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються обставин, які входять до предмета доказування у цій адміністративній справі, юридичної сили первинних документів, виписаних для оформлення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»».
Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Будівельна компанія «Гефест Альянс»» підрядних послуг. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перес» задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко
Судді: ПідписІ.В. Борисенко
ПідписО.А. Веденяпін