Справа № 149/973/17
Головуючий у 1-й інстанції: Войнаревич М.Г.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
07 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 25 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
В квітні 2017 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області ухвалою від 25 жовтня 2017 року адміністративний позов залишив без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 25.10.2017 року та прийняти нове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Підставою для залишення адміністративного позову слугувало те, що позивачем пропущено встановлений КАС України строк на звернення до суду із адміністративним позовом.
До таких висновків суд першої інстанції дійшов зазначаючи зокрема, що позивач знав про порушення своїх прав, та мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав та як наслідок міг звернутися в межах встановленого законодавством строку.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду у зв'язку із пропуском строку за відсутності поважних причин його пропуску.
Однак, колегія суддів апеляційної інстанції із наведеними висновками суду першої інстанції погодитися не може з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст.99 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою прокурора, особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, початок місячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа: дізналася або повинна була дізнатися про порушення. При цьому, йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність.
Згідно з матеріалами справи, позивачем в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду наведено наступні обставини та факти.
Хмільницьким міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, його повідомлено про відкриття виконавчого провадження, однак постанова про притягнення позивача до відповідальності йому не надавалась, при цьому, 07.02.2017 року позивач звертався до відповідача з письмовою заявою про надання йому копії оскаржуваної постанови № 442 від 02.12.2016 року.
Разом з тим, копію постанови по справі про адміністративне правопорушення від 02.12.2016 року позивач отримав 16.02.2017 року разом з постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2017 року.
Проте, колегія суддів зазначає про те, що позивач після того як дізнався про відкриття виконавчого провадження, перебував на амбулаторному та в подальшому стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою з історії хвороби № 697 від 31.03.2017 року виданої Вінницьким обласним спеціалізованим клінічним диспансером радіаційного захисту населення.
Із зазначено виписки № 697 від 31.03.2017 року вбачається, що позивачу видано листок непрацездатності № 010217 з 16.03.2017 по 31.03.2017 року, до праці 01.04.2017 року.
Поважними причинами пропущення строку, на думку суду, є причини, які не залежать від волі позивача та унеможливлюють (ускладнюють) можливість його звернення до суду з адміністративним позовом у визначений законом строк, зокрема, тривале перебування особи за кордоном; захворювання, що не давало можливості звернення з позовом та призначити представника; інші причини, які не залежали від волі позивача.
Вказані обставини дають змогу колегії суддів прийти до висновку, відсутність у діях (бездіяльності) позивача ознак зловживання своїми процесуальними правами та невиконання процесуальних обов'язків, оскільки в період, між фактичним порушенням прав позивача та його звернення до суду існував ряд незалежних від позивача об'єктивних обставин, таких як хвороба та перебування як на амбулаторному так і стаціонарному лікуванні, наявність яких на думку суду, не давали позивачу об'єктивної можливості вчасно скористуватися своїм правом на судовий захист.
Крім того, Вінницький апеляційний адміністративний суду у своїй ухвалі від 16.08.2017 року скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення адміністративного позову без розгляду вже зазначав про поважність причин пропуску строку звернення позивачем до суду та необхідності надання йому реальної можливості скористатися правом на судовий захист.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що “у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення”.
У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”. Отже, як свідчить позиція ОСОБА_3 у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Як випливає з рішення Європейського ОСОБА_3 з прав людини у справі “ОСОБА_4 проти Туреччини”, правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Провівши системний аналіз законодавства та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що за вищевказаних обставин та наданих доказів апелянт не мав реальної можливості своєчасно реалізувати право на оскарження, а тому строк подачі скарги пропустив з поважних причин.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом (ч. 4 ст. 6 КАС України).
При винесенні оскаржуваної ухвали, на думку колегії суддів, суд першої інстанції зобов'язаний був врахувати вищевказані норми процесуального та матеріального права та надати позивачу реальну можливість скористатись його правами на справедливий судовий захист.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено необґрунтований висновок щодо пропущення апелянтом строку звернення до суду у зв'язку відсутністю доказів поважності причин його пропуску.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 25 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення скасувати.
Справу направити до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області для продовження розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_3