29 листопада 2017 року м. Київ справа № 800/451/17
Суддя Вищого адміністративного суду України Усенко Є.А., розглянувши матеріали адміністративного позову громадянина ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення,
Громадянин ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя «Про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» від 29.09.2017 № 3017/0/15-17.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 цього Кодексу закріплено право на судовий захист, згідно з частиною першою якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у суб'єкта регулятивного права в момент порушення чи оспорення останнього іншою особою (особами).
Положеннями частини четвертої статті 18, статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.
Частиною другою статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (Закон № 1798-VІІІ) визначено, що Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Відповідно до норм частини першої, абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VІІІ рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини 19 статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Частиною першою статті 38 цього ж Закону встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною другою статті 35 Закону 1798-VІІІ порядок та підстави оскарження рішення Вищої ради правосуддя визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень Вищої ради правосуддя визначаються цим Законом.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що право на оскарження правового акта індивідуальної дії Вищої ради правосуддя щодо формування суддівського корпусу має лише особа, якої цей акт (рішення) стосується, у випадку ухвалення рішення про відмову у внесенні Президентові України поданні про її призначення на посаду судді.
Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність позивача у відносинах, що виникають у зв'язку з призначенням на посаду судді, зокрема на стадії вирішення Вищою радою правосуддя питання щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді обмежена нормами законодавчих актів, так само, як і обмежено коло рішень Вищої ради правосуддя з питань призначення на посаду судді, які можуть бути оскаржені, підстави для відкриття провадження в адміністративній справі за позовом громадянина ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись статями 2, 6, частиною першою статті 17, пунктом 1 частини першої статті 109, статтею 1711 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою громадянина ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення «Про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» від 29.09.2017 № 3017/0/15-17.
Заява про перегляд цієї ухвали Верховним Судом України може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України не пізніше десяти днів з дня її ухвалення.
Суддя підпис Є.А. Усенко