"08" листопада 2017 р. м. Київ К/800/31230/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.
суддів: Борисенко І.В., Веденяпіна О.А.,
при секретарі Горбатюку В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014
у справі № 813/3397/13-а Львівського окружного адміністративного суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» (Товариство)
до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (ДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 18.12.2012 № 0003132320.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.12.2012 за № 2179/22-1/31895956.
Згідно з цим актом Товариство порушило норми пункту 1.7 ст.1, пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищено податковий кредит за грудень 2010 року на 81171,17 грн. за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Росаріо» товарів (послуг), у результаті чого занижено ПДВ у податковому обліку за грудень 2010 року на 81171,17 грн.
Висновок про нікчемність правочину з поставки позивачу товару від вказаного постачальника обґрунтовано посиланнями на ознаки його фіктивності, як-то: відсутність його за своїм місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для виконання операцій з поставки, зокрема: відсутність основних фондів (складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів), трудових ресурсів, порушення кримінальної справи № 05-8685 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу України..
За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0003132320 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 81171,17 грн. за основним платежем та на 40585,59 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Росаріо» нематеріального активу (бази проводок для автоматизованих систем бухгалтерських проведень) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за вищевказаний податковий звітний період.
Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР, втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
За змістом наведених норм право платника податків включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).
Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ.
Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Росаріо» нематеріального активу не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Росаріо» нематеріального активу, а задекларований податковий кредит у сумі 81117,71 грн. підтверджується документами, складеними за наслідками операцій з поставки, доказами подальшого використання позивачем придбаних баз проводок у власній господарській діяльності; не доведеністю ДПІ у судовому процесі обставин щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Росаріо».
Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання з ПДВ, ДПІ, поряд із доводами про відсутність у ТОВ «Росаріо» основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, посилається на інформацію, встановлену у межах кримінальної справи № 05-8685, порушеної слідчим СВ ПМ Бориспільської ОДПІ капітаном податкової міліції ОСОБА_2 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Росаріо». У межах цього кримінального провадження, як вказує ДПІ, був допитаний громадянин РФ ОСОБА_3 (засновник та керівник ТОВ «Росаріо»), який заперечив своє відношення до створення та діяльності ТОВ «Росаріо», вказав, що ніколи не був на території України, а з 11.10.2011 перебуває у місцях позбавлення волі.
До справи приєднано протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 29.12.2011, складений слідчим відділу № 1 СУ УМВС Росії по м. Пенза капітаном юстиції Фроловим Д.В., протокол отримання зразків для порівняльного дослідження від 22.12.2011 (а.с. 28-34, т. 5-й), повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на запит ДПС України від 19.12.2011 № 4539/5\07-6016 про відсутність у базі даних інформації щодо перетину державного кордону громадянином РФ ОСОБА_3 (а.с. 39-45, т. 5-й). При цьому в договорі купівлі-продажу № 026/1 від 12.12.2010, в актах приймання-передачі б/номера та № 122801 від 28.12.2010. в податкових накладних від 28.12.2010 № 122802 та 122801 вказано прізвище ОСОБА_3 як особи, яка підписала зазначені документи від імені ТОВ «Росаріо» (а.с. 40-49, т. 1-й).
Даючи оцінку вказаним доказам, суди попередніх інстанцій відхилили надані ДПІ докази щодо фіктивної діяльності ТОВ «Росаріо», пославшись на те, що вони не відповідають критерію належного доказу.
Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин не отримали належної оцінки судами, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товарів в операціях позивача з ТОВ «Росаріо», так і юридичної сили первинних документів як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.
Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Росаріо» товарів суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цієї юридичної особи.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум витрат та/чи податкового кредиту.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Росаріо» нематеріального активу. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково, скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий суддя підписЄ.А. Усенко
Судді підписІ.В. Борисенко
підписО.А. Веденяпін