Справа № 802/1343/17-а
Головуючий у 1-й інстанції: Мультян Марина Бондівна
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
06 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Томашук А.В.,
позивача: ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача: Левченко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,
позивач звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ від 25.07.2017 року № 13-84-к Державної служби України з безпеки на транспорті "Про звільнення ОСОБА_2" в частині його звільнення з посади начальника управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області 25.07.2017 року за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу"; поновити його на роботі на посаді начальника управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 26.07.2017 року із виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також, на неповне з'ясування судом всіх обставини справи, позивач просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку обставинам та доказам по справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Як підтверджується матеріалами справи та з'ясовано судом першої інстанції, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 642-к від 13 квітня 2016 року позивача призначено начальником Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
Листом Державної служби України з безпеки на транспорті голова М.В.Ноняк просить Міністерство інфраструктури України погодити звільнення ОСОБА_2 - начальника Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області відповідно до поданої ним заяви про звільнення за угодою сторін.
Заява позивача про звільнення за угодою сторін, яка надана суду, не містить ні дати її написання, ні дати або умов бажаного звільнення з посади.
Відповідно до листа Міністерства Інфраструктури України, міністром В. Омеляном погоджено звільнення позивача з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
Наказом голови Державної служби України з безпеки на транспорті № 13-84 від 25 липня 2017 року звільнено позивача з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області за згодою сторін.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спірного питання, виходячи з наступного.
Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін врегульовано ст. 86 ЗУ "Про державну службу".
Так, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Пунктом 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що однією з підстав припинення трудового договору є волевиявлення його сторін щодо звільнення за угодою (домовленістю) сторін. Припинення трудового договору за угодою сторін іноді використовується роботодавцем з метою незастосування імперативних норм, які регулюють порядок звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Звільнення за угодою сторін дозволяє роботодавцю і працівнику уникнути трудових спорів, пов'язаних із розірванням трудового договору за іншими підставами з ініціативи роботодавця. Ці обставини вимагають визначеної у законі процедури досягнення домовленості сторін щодо звільнення за цією підставою, та й взагалі щодо взаємного волевиявлення сторін договору щодо підстав його припинення.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Виходячи з цього, ініціативу щодо звільнення за угодою сторін може виявити як працівник, так і роботодавець.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляд судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі - постанова Пленуму Верховного Суду) роз'яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
З наведеного слідує, що працівник не може бути звільнений відповідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін, якщо одна зі сторін не надає згоди на припинення трудового договору за цією підставою або не було досягнуто домовленості щодо дати такого звільнення. У такому разі трудовий договір може бути припинений з інших підстав, передбачених КЗпП.
Припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Отже при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.
При цьому, пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору на підставі п. 1 можуть бути, як в письмовій, так і в усній формі. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України і дата звільнення.
Досягнення згоди про дату звільнення за угодою сторін, не підтверджуються жодним доказом у розумінні ст. 69 КАС України.
За таких обставин, наявними у справі доказами підтверджуються обставини щодо недосягнення позивачем та відповідачем домовленості щодо дати такого звільнення. У такому разі трудовий договір не може бути припинений за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. У зв'язку з цим і угода про припинення трудового договору згідно до п.1 ст.36 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.
Таким чином, за угодою сторін розірвання трудового договору, укладеного як на невизначений, так і на визначений строк, допускається при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем у будь-який час і у строк, визначений сторонами. При цьому бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за цією підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника і роботодавця.
Звільнення за угодою сторін визнається універсальним способом припинення договору, що має нейтральний характер і є альтернативою звільнення з ініціативи роботодавця чи працівника. Дійсні причини припинення трудового договору спонукають сторони досягти домовленості щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін.
При розгляді справи відповідачем не доведено наявність домовленості сторін про припинення трудового договору за угодою сторін та наявність волевиявлення працівника на припинення трудового договору.
Так заява про звільнення позивача за угодою сторін не містить інформації про дату її складання або про дату з якої особа звільняється (за домовленістю).
Домовленість - це взаємна згода з високим рівнем відповідальності за ключовими питань (як правило, про права і обов'язки). Як правило, домовленості укладаються на якийсь термін.
Отже, суд повинен перевірити чи відповідає кінцевий результат такої домовленості, тому що є наслідком її укладення, що судом першої інстанції зроблено не було.
Натомість в матеріалах справи відсутні докази домовленості між позивачем та відповідачем, а саме: ні погодженої дати, а ні дати її написання.
Розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно, дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).
Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96).
Суд неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Крім того, слід зазначити, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Одним із таких джерел є Висновок Венеціанської комісії «За демократію через право» (Мірило правовладця), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом Міністрів на 1263-му засіданні 6-7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи на 31 й сесії 19-21 жовтня 2016 року.
Позиція Венеційської Комісії полягає в тому, що засаднича вимога правовладця полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права. Позаяк законність висунуто щодо дій посадовців публічної влади, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на чинення дії та надалі діяли в межах повноважень, наданих їм, і як наслідок дотримувалися і матеріальних приписів права. Рівносильні має бути встановлено приписами права щоразу, коли здійснення повноважень публічних органів влади суб'єктам приватного сектору особливо (але не винятково) коли йдеться про повноваження примусового характеру. До того ж органи публічної влади мають в активний спосіб охороняти засадничі права особи від їх порушення іншими приватними суб'єктами (п. 45) (ECtHR Brrbulescu v. Romania, 61496/08, 12 January 2016, § 52ff).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо законності наказу відповідача № 1384-к «Про звільнення ОСОБА_2» від 25.07.2017 року за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, ч. 2 ст. 86 Закону України «Про Державну службу», так як фактично такої угоди досягнуто не було.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не повно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, і постановлянням нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ від 25.07.2017 року № 13-84-к Державної служби України з безпеки на транспорті "Про звільнення ОСОБА_2" в частині звільнення ОСОБА_2, начальника управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, із займаної посади 25.07.2017 року за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу".
Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді начальника управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 26.07.2017 року.
Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 грудня 2017 року.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.