Справа № 127/18241/17
Головуючий у 1-й інстанції: Антонюк В.В.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
05 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А.
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Кундеуса С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Вінницької міської ради про визнання відмов в наданні дозволу протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в серпні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправною відмови Вінницької міської ради у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Вінницької міської ради (в межах міста, комунальної форми власності) відповідно до листа від 16.08.2017 року за №Т-01-61220/01-37; зобов'язання Вінницької міської ради на черговій сесії прийняти рішення, яким надати ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Вінницької міської ради (в межах міста, комунальної форми власності), згідно з поданим клопотанням; визнання протиправною відмови Вінницької міської ради у наданні ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за цільовим призначенням; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Вінницької міської ради (в межах міста, комунальної форми власності) відповідно до листа від 17.08.2017 року за №Н-01-61152/01-34; зобов'язання Вінницької міської ради на черговій сесії прийняти рішення, яким надати ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Вінницької міської ради (в межах міста, комунальної форми власності), згідно з поданим клопотанням.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року провадження у справі закрито.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що зазначену справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підсудності справи та виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно з висновками Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 р. №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а, б, в, г ст. 112 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, повязані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України (ЗК України) встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону .
Ч.1 ст.118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Для визначення змісту правовідносин в даному випадку необхідно виходити з того, що положення чинного земельного законодавства України передбачають дозвільний порядок отримання земельної ділянки у власність, користування чи оренду із земель державної або комунальної власності, в т. ч. щодо виготовлення проекту відведення земельної ділянки.
Згідно з вимогами Земельного кодексу України для для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність зацікавлена особа звертається до компетентного органу державної влади або місцевого самоврядування із клопотанням та усіма необхідними документами, перелік яких встановлений законом.
Таким чином, встановлений чинним законодавством України порядок набуття права власності або користування/оренди земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності є публічно-правовим, і така передача відбувається в межах компетенції та на виконання відповідних управлінських функцій суб'єктом владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 січня 2016 року у справі №21-3690а15.
Відповідно до абз.2 ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач при винесенні рішень про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не здійснював владні управлінські функції.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги про захист прав у галузі земельних відносин підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами.
Згідно з ч. 1 ст. 204 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Вінницької міської ради про визнання відмов в наданні дозволу протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає відповідно до ст. 212 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 254 КАС України ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з дня їх проголошення.
Ухвала суду складена в повному обсязі 11 грудня 2017 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.