Ухвала від 12.12.2017 по справі 446/1578/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 рокуЛьвів№ 876/11692/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

08 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії як реабілітованому громадянину у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати відповідача виплатити неодержане підвищення до пенсії за період з 01 серпня 2013 року по 30 листопада 2013 року(670,50 грн), з 01 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року(237,25 грн), з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року(2847,00 грн), з 01 січня 2015 року по 31 серпня 2015 року(1898,00 грн), з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року(1074,00 грн), з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2016 року(1074,00 грн), з 01 травня 2016 року по 30 листопада 2016 року(1695,00 грн), з 01 грудня 2016 року по 30 квітня 2017 року(1558,75 грн), з 01 травня 2017 року по 31 серпня 2017 року(1312,00 грн); зобов'язати відповідача надалі виплачувати до пенсії підвищення як реабілітованому громадянину, виходячи з розміру 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію за віком з врахуванням підвищення до пенсії як реабілітованій особі, розмір якої не відповідає розміру, встановленому пунктом "г"статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Постановою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо невиплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого, згодом реабілітованого і якого було примусово переселено в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 08 березня 2017 року з врахуванням виплачених сум. Зобов'язано Кам'янка-Бузьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту "г"статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії з віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 08 березня 2017 року з врахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими Закон пов'язує зміну чи припинення таких виплат. В решті позовні вимоги залишено без розгляду.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Разом з тим, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду щодо виплати підвищення до пенсії з 01 серпня 2013 року, а з позовної заяви та доданих до неї матеріалів судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними, тому позов в частині виплати підвищення до пенсії з 01 серпня 2013 року по 08 березня 2017 року залишено без розгляду.

Не погодившись з прийнятою постановою, Кам'янка-Бузьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16 липня 2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» громадянам, які є членами сімей осіб, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії підвищення проводиться в розмірі 43,52 грн. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема, питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України. Тому, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07 липня 2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є реабілітованою на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї реабілітованих у розмірі 43,52 грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в межах строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до п.7 Постанови Верховної ради України “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” від 24 грудня 1993 року №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими “ворогами народу”, у приналежності до політичних партій тощо. Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються в усіх громадянських правах, але на них не поширюються пільги, передбачені статтею 6 цього Закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є реабілітованою на підставі ст. 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій України”, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї реабілітованих.

Відповідно до п.6 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення”. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст.4 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому покликання відповідача на застосування ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно вказаного закону, є безпідставними, оскільки положення ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 24 березня 2009 року у справі № 21-2112во08 та 16 вересня 2009 року у справі №21-1293во09.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач отримує підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” відповідно до якої з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні, тобто в розмірі, меншому, ніж той, що гарантований п.“г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, тому застосуванню в даному випадку підлягає саме Закон України “Про пенсійне забезпечення”.

Аналізуючи наведені правові норми та фактичні обставини справи, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, істотно звужує обсяг встановлених законом прав та суперечить Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який має вищу юридичну силу, тому дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованої особи і згодом реабілітованої із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, є протиправними.

При цьому слід зазначити, що нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України доводяться до відома населення у встановленому законом порядку та за загальним правилом набирають чинності з дня їх опублікування, з чим й слід пов'язувати момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права. Водночас надання контролюючими органами різного роду відповідей, роз'яснень на звернення громадян не повинні пов'язуватися з днем, від якого підлягає обчисленню строк з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та слугувати підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено шестимісячний строк звернення до суду.

Даною нормою визначено, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас судом першої інстанції вірно враховано, що у разі коли виплати є регулярними, про своє порушене право позивач дізнається при настанні дати проведення відповідної виплати.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновку суду першої інстанції щодо залишення позовних вимог за період, що знаходиться поза межами шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом - з 01 серпня 2013 року до 08 березня 2017 року, без розгляду.

Колегія суддів звертає також увагу на те, що згідно ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується.

Виходячи із самого визначення поняття “пенсія”, щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).

Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 23 квітня 2012 року у справі №21-239а11 та постанові від 19 березня 2013 року у справі № 21-53а13.

Відтак, підвищення до пенсії позивачу як члену сім'ї реабілітованого громадянина, що нерозривно пов'язане з виплатою пенсії, не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право позивача на отримання такого підвищення, яке повинне виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати підвищення до пенсії.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в межах спірних правовідносин вірним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. “г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з врахуванням положень ст. 99, 100 КАС України, починаючи з 08 березня 2017 року (з врахуванням виплачених сум).

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст.160, ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення, а постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 листопада 2017 року у справі № 446/1578/17 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4

Попередній документ
70956467
Наступний документ
70956469
Інформація про рішення:
№ рішення: 70956468
№ справи: 446/1578/17
Дата рішення: 12.12.2017
Дата публікації: 18.12.2017
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Львівський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі: