06 грудня 2017 р.Справа № 818/1395/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.
Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017р. по справі № 818/1395/17
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства соціальної політики України , Державна казначейська служба України
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України при розгляді заяви позивача від 30.07.2017; стягнути з Міністерства соціальної політики України грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України щодо розгляду заяви позивача від 30.07.2017 р. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Цивільного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 30.07.2017 р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства соціальної політики України з питання отримання щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у відповідності до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 рік (а.с.6). Відповідно до реєстраційно-контрольної картки 749/0/167-17 дана заява отримана відповідачем 31.08.2017р. (а.с.22).
Листом Міністерства соціальної політики України № 749/0/167-17/401 від 31.08.2017 р. (а.с.7), позивачу роз'яснено, що встановлені у 2017 році постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 р. № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" розміри грошової допомоги визначено виходячи із обсягу бюджетних призначень на цю мету, що є гарантією своєчасної та в повному обсязі виплати цієї допомоги ветеранам війни, зокрема учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їхніх батьків, у розмірі 1200 гривень.
Не погодившись із бездіяльністю Міністерства соціальної політики України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України щодо розгляду його заяви від 30.07.2017 р. задовольнив, оскільки відповідь на заяву позивача надано відповідачем листом №749/0/167-17/401 від 31.08.2017 р., а згідно відмітки на конверті, відповідь направлено позивачу 09.09.2017 р.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів заподіяння йому моральної шкоди, в чому вона полягає, не доведено причинних зв'язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України та стягнення моральної шкоди, яку він оцінив в 5000 гривень, оскільки вищезазначеними неправомірними діями відповідача йому завдані моральні страждання, психологічні переживання, чим порушено його нормальні життєві зв'язки.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 р. позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України, а в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено, у зв'язку з недоведеністю.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови йому в задоволенні відшкодування моральної шкоди неправомірне, оскільки, на його думку, сам факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності підтверджує заподіяння йому моральної шкоди.
Колегія суддів вважає вищезазначені доводи апелянта безпідставними, оскільки позивачем не надано будь - яких доказів, які б підтвердили, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача виникли фактори, що спричинили стресовий стан та значні душевні страждання позивача, які можуть бути відшкодовані йому шляхом стягнення з відповідача компенсації саме в розмірі 5000 гривень.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно положень ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017р. по справі № 818/1395/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Присяжнюк О.В.
Судді Курило Л.В. Русанова В.Б.
Повний текст ухвали виготовлений 11.12.2017 р.