Головуючий у 1 інстанції - Данелюк О.М.
Суддя-доповідач - Міронова Г.М.
11 грудня 2017 року справа №234/15227/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Куленка О.Д., за участю представника відповідача Максюти М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2017 р. у справі № 2344/1522717 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 10.10.2017 року звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.10.2017 року № 125 про відмову в призначенні йому пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати управління з 25.09.2017 року призначити йому пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (а.с. 2-5).
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2017 року позов задоволений, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 02 жовтня 2017 року № 125 про відмову в переведенні ОСОБА_3 на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з 25 вересня 2017 року призначити ОСОБА_3 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Законом України від 04.12.1990 року № 509 «Про державну податкову службу в Україні» було передбачено встановлення працівникам державних податкових інспекцій, зокрема, персональних звань, в подальшому - спеціальних звань. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджується Кабінетом Міністрів України від 05.10.1992 року № 559, від 22.02.1999 року № 258 «Про затвердження Положення про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби», від 22.09.2004 року № 1234 «Про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби», від 19.12.2012 року № 1169 та від 23.10.2013 року № 839.
Таким чином, період роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Крім того, Порядок обчислення стажу визначає порядок обчислення стажу державної служби, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, а не стаж, який враховується для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року № 889 «Про державну службу» розрахунок стажу за роботу на державній службі здійснюється на підставі ст. 25 Закону України від 16.12.1993 року «Про державну службу», в якій відсутнє віднесення посадових осіб органів державної податкової служби зі спеціальними званнями до відповідних категорій державних службовців.
Позивач в судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав заперечення проти задоволення апеляційної скарги.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, надані заперечення, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач 25 вересня 2017 року звернувся до УПФУ у м. Краматорську з заявою про призначення пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (надалі - Закон № 1697-VII ).
Рішенням УПФУ у м. Краматорську від 02 жовтня 2017 року № 125 ОСОБА_3 відмовлено у призначенні пенсії через відсутність у нього необхідної вислуги років. Зазначено, що його вислуга років складає 21 рік 4 місяця 22 дня:
- 21 рік 2 місяці 10 днів прокурорської роботи (повністю зараховано);
- 2 місяці 12 днів державної служби у державній податковій інспекції (зараховано період роботи з 2 лютого по 13 квітня 1994 року та не зараховано період роботи з 14 квітня 1994 року по 29 листопада 1995 року).
Спірним у даній справі є протиправність (правомірність) дій відповідача щодо незарахування позивачу періоду його роботи з 14 квітня 1994 року по 29 листопада 1995 року в податковій інспекції та відмова у зв'язку з цим у призначенні ОСОБА_3 пенсії на підставі Закону № 1697-VII.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
За приписами ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VП прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Частиною 6 ст. 86 Закону № 1697-VП, передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
З матеріалів справи вбачається, що з 2 лютого 1994 року по 29 листопада 1995 року позивач працював у Державній податковій інспекції по м. Дружківці на посаді спеціаліста-юрисконсульта податкової інспекції, загалом - 1 рік 9 місяців 28 днів.
Факт зазначеної роботи підтверджується записами № 3-6 у трудовій книжці та довідкою Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецької області від 15 вересня 2017 року № 5125/05-10-04 (а.с. 9-10, 14).
З 16 липня 1996 року по 25 вересня 2017 року (день звернення) позивач працював в органах прокуратури України на прокурорських посадах (стажист, помічник та старший помічник прокурора, заступник прокурора, прокурор, керівник прокуратури).
Факт такої роботи підтверджено записами № 9-33 у трудовій книжці та довідкою прокуратури Донецької області від 06 вересня 2017 року № 11/1187 (а.с. 10-13, 15-16).
Отже, з 16 липня 1996 року по 25 вересня 2017 року позивач набув 21 рік 2 місяці 10 днів вислуги років для призначення пенсії, що не оспорюється відповідачем.
Разом з тим, відповідачем не зараховано до вислуги років позивача період його роботи з 14.04.1994 року по 29.11.1995, що складає 1 рік 7 місяців 16 днів в державній податковій інспекції.
Причиною незарахування зазначеного стажу стало те, що 14 квітня 1994 року позивачу присвоєно так зване спеціальне звання державної податкової служби.
Апелянт вказує на те, що чинним законодавством не передбачено прирівнювання спеціальних звань працівників державної податкової служби до посад (рангів) державної служби та віднесення посадових осіб органів державної податкової служби зі спеціальними званнями до відповідних категорій державних службовців.
При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, на час роботи позивача в податковій інспекції визначав Закон № 3723-ХІІ.
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 509-XII).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 509-XII Державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами частини першої статті 15 Закону № 509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини п'ята, шоста статті 15 цього Закону).
Зазначеною статтею Закону № 509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Із наведеним узгоджується і те, що під час роботи у державній податковій інспекції позивач прийняв Присягу державного службовця відповідно до статті 17 Закону № 3723-ХІІ.
Абзацами другим та третім пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Виходячи з наведеного, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-340а13 та відповідно до ст. 244-2 КАС України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на день звернення позивача до УПФУ у м. Краматорську його вислуга років складала 23 роки 8 днів (21 рік 2 місяці 10 днів + 1 рік 9 місяців 28 днів) і він мав право на пенсію за Законом № 1697-VII.
Суд зазначає, що у назві оскарженого рішення допущено помилку, а саме зазначено, що воно стосується «відмови у переведенні на пенсію за вислугу років», у той час як за змістом воно стосується «відмови у призначенні пенсії». Однак, помилка у назві не може перешкоджати захисту права громадянина на пенсійне забезпечення та оскарженню суті прийнятого рішення.
Більш того, оскільки призначення та переведення пенсії є різними інститутами з власним порядком реалізації (ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV), прийняття рішення «про відмову у переведенні пенсії» за заявою «про призначення пенсії» є протиправним.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на приписи ст. 71 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова колегія не приймає доводи апелянта щодо недоведеності позивачем порушення його права на отримання пенсійних виплат.
Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтям 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області - залишити без задоволення.
Постанову Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2017 р. у справі № 2344/1522717 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст складено 13 грудня 2017 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко