Головуючий у 1 інстанції - Конопленко О.С.
Суддя-доповідач - Василенко Л.А.
12 грудня 2017 року справа № 219/11091/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д.,
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2017 року у справі № 219/11091/17 за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Бахмутське ОУПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволений: визнано протиправною бездіяльність Бахмутського ОУПФУ щодо невиплати пенсії ОСОБА_2 з 1 червня 2014 року; зобов'язано Бахмутське ОУПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію з 1 червня 2014 року (а.с. 25-28).
Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 32-35).
Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до довідки від 19.01.2016 №1419087626 ОСОБА_2 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції до м.Артемівська Донецької області (а. с. 15).
Позивач перебуває на обліку в Бахмутському ОУПФУ на підставі електронної пенсійної справи.
Виплата пенсії позивачеві була припинена з 01.06.2014 у зв'язку з відсутністю внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради №8 від 25.08.2016 (а. с. 9, 22).
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з червня 2014 року на підставі непідтвердження його місця перебування.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058 за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з 01.06.2014 року.
Пенсійний орган в апеляційній скарзі посилається на непідтвердження фактичного місця проживання позивача, що позбавляє відповідача можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).
Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з червня 2014 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам соціального захисту населення, не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.
Суд апеляційної інстанції враховує положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.
Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач протиправно припинив виплату позивачеві пенсії з 01.06.2014 року.
Суд першої інстанції допустив помилку вирішивши, що відповідач допустив неправомірну бездіяльність щодо припинення виплати пенсії, оскільки відповідач допустив не бездіяльність, а навпаки вчинив дії, якими припинив виплату пенсії, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції з застосуванням положень статті 11 КАС України вийшов за межі позовних вимог і обрав інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача на щомісячне отримання пенсії, а саме, визнав протиправними дії відповідача щодо припинення пенсії, а не бездіяльність, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з 01.06.2014 року.
Решта позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачеві з червня 2014 також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог.
На підставі встановлених обставин справи та наведених норм закону, які регулюють спірні відносини, суд першої інстанції правильно вирішив справу за суттю вимог, проте допустив помилку при вирішенні питання щодо допущення відповідачем бездіяльності чи вчинення дій, які привели до порушення законного права позивача на отримання пенсійних виплат, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.11, ст.195, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.2, ст. 201, ст. 205 ч.2, ст. 206, ст.212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області задовольнити частково.
Постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2017 року у справі № 219/11091/17 за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії змінити, замінивши в другому абзаці резолютивної частини постанови слово «бездіяльність» на «дії».
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Головуючий Л.А.Василенко
Судді А.В.Гайдар
І.Д. Компанієць