04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" грудня 2017 р. Справа№ 910/13889/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної казначейської служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017
у справі № 910/13889/17 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ»
до: 1. Головного територіального управління юстиції в м. Києві
2. Державної казначейської служби України
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про стягнення 474 815,49 грн,
за участю представників:
від позивача: представник Василенко А.О. (довіреність №6-52 від 10.01.2017);
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: представник Карпенко Н.В. (довіреність №5-29/2740-7127 від 03.05.2017);
від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явився,
17.08.2017 Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» (далі - ПАТ «УКРТРАНСГАЗ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції в м. Києві (далі - ГТУЮ в м. Києві, відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби ГТУЮ в м. Києві (далі - Управління ДВС, третя особа) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» 438 383,68 грн в рахунок відшкодування шкоди, 29 693,91 грн інфляційних нарахувань та 6 738,90 грн 3% річних.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивачем було подано заяву, в якій останній повідомив про те, що 30.08.2017 ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» повернуто суму безпідставно стягнутого виконавчого збору у розмірі 438 383,68 грн. При цьому, позивачем були збільшені позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних, а саме, до стягнення заявлено 7 278,37 грн 3 % річних та 30 248,47 грн інфляційних нарахувань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/13889/17 позов задоволено частково, провадження в частині стягнення 438 383,68 грн в рахунок відшкодування шкоди припинено, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» 7 278,37 грн 3 % річних, 30 161,05 грн інфляційних нарахувань, в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, Державна казначейська служба України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на неповне з'ясування судом усіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 06.12.2017.
Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
У судове засідання 06.12.2017 відповідач-1 та третя особа явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.
Вислухавши думку представників позивача та відповідача-2, враховуючи, що відповідач-1 та третя особа не повідомили суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявили клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаних осіб.
У судовому засіданні представник відповідача-2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
06.12.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників апелянта та позивача, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 у справі №910/31815/15 за позовом ТОВ «ТВК «Укрцентр» до ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» про стягнення 4 538 334,22 грн, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» на користь ТОВ «ТВК «Укрцентр» 2 349 839,82 грн основного боргу, 173 736,50 грн 3% річних, 1 795 474 грн інфляційних втрат та 64 785,77 грн судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
21.04.2016 на виконання рішення у справі № 910/13815/15 Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
На підставі вказаного наказу постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в м. Києві від 28.04.2016 було відкрито виконавче провадження №50980084 (а.с. 28-29).
Місцевим господарським судом встановлено, що виконавче провадження №50980084 згідно з постановою державного виконавця від 05.05.2016 входило до складу зведеного виконавчого провадження №50935594.
05.05.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в м. Києві Пишним Артемом Володимировичем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 438 383,68 грн (а.с. 30-31).
Згідно з платіжною вимогою №231/10 від 21.04.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1 211 979,43 грн в межах зведеного виконавчого провадження №50935594, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 32-38).
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017, скаргу ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» задоволено, визнано протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Пишного А.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016 у ВП №50980084. Вказану постанову визнано недійсною.
Зважаючи на наявність вищевказаних судових актів, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» 438 383,68 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням з позивача виконавчого збору згідно постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Пишного А.В. про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016 у ВП №50980084.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачі не скористалися правом надати заперечення проти позовних вимог, а в апеляційній скарзі відповідач-2 наголошував на безпідставності позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму безпідставно стягнутого виконавчого збору, посилаючись на те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому норми ст. 625 ЦК України у даному випадку застосуванню не підлягають.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України встановлені ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2016 у справі №910/13889/17 факти незаконності дій державного виконавця повторного доведення не потребують, а тому позовні вимоги, у тому числі про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму безпідставно стягнутого виконавчого збору, є правомірними.
Разом з тим, враховуючи подану позивачем заяву про повернення 30.08.2017 ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» суми безпідставно стягнутого виконавчого збору, на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України місцевий господарський суд припинив провадження у справі в частині стягнення 438 383,68 грн за відсутністю предмету спору.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави в порядку, визначеному законом.
Статтями 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст.ст. 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) розміру шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.
Так, спеціальна правова конструкція статей 1173, 1174 ЦК України, на відміну від загальних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для наявності підстав для стягнення шкоди, виключає такий елемент як наявність вини.
За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою. За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди.
При цьому, неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017, визнано протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Пишного А.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016 у ВП №50980084. Вказану постанову державного виконавця визнано недійсною.
Під час розгляду скарги ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» судом було встановлено, що при винесенні постанови ВП № 50980084 від 05.05.2016 про стягнення з ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» виконавчого збору у сумі 438 383,68 грн державним виконавцем не було враховано, що на наступний день після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, боржником добровільно 05.05.2016 виконано судове рішення у справі №910/31815/15, а саме, перераховано грошові кошти на загальну суму 4 538 334,22 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Отже, встановлені ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2016 у справі №910/13889/17 факти незаконності дій державного виконавця повторного доведення не потребують.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції при розгляді даної справи дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачеві у повному обсязі шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9 роз'яснено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».
Також у пункті 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» вказано, що за приписом статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою. Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету. Відтак, участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.
Згідно зі ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У рішенні Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 визначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач подав заяву, в якій повідомив, що 30.08.2017 ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» повернуто суму безпідставно стягнутого виконавчого збору у розмірі 438 383,68 грн (а.с. 80-82 ).
Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Як роз'яснено у п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що провадження у справі в частині стягнення 438 383,68 грн на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Крім того, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» 3 % річних та інфляційних нарахувань, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як роз'яснено у п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, частинами п'ятою та шостою статті 122-11 ГПК).
У зв'язку з тим, що вищевказаною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016 у справі №910/31815/16 було визнано недійсною постанову державного виконавця від 05.05.2016 про стягнення з боржника виконавчого збору, то обов'язок щодо повернення останнього боржникові виник у державного виконавця з моменту набрання законної сили вказаною ухвалою суду, тобто з 16.09.2016.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як роз'яснено у п.п. 3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 № 6-2579цс15, при розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
При цьому, як зазначив Верховний суд України у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, якщо зобов'язання зводиться до сплати грошей, то таке зобов'язання є грошовим.
Враховуючи виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання, яке полягає у відшкодуванні шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, з огляду на наявність прострочення у виконанні цього зобов'язання, а також відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про застосування положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованими.
При цьому, як правильно зазначив позивач, посилання апелянта на те, що в даному випадку неможливо застосовувати статтю 625 ЦК України, а необхідно застосовувати положення Закону України «Про виконавче провадження» спростовуються тим, що дані правовідносини не стосуються виконання судового рішення, а випливають із встановленого факту неправомірності дій державного виконавця, які призвели до завдання шкоди ПАТ «УКРТРАНСГАЗ».
Як вбачається з розрахунку позивача, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, останнім заявлено до стягнення 7 278,37 грн 3% річних та 30 248,47 грн інфляційних, нарахованих за період з 09.02.2017 (дата винесення постанови Київським апеляційним господарським судом у справі №910/31815/16) по 30.08.2017 (дата повернення коштів).
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 7 278,37 грн та втрати від інфляції у сумі 30 161,05 грн. В іншій частині нарахованих інфляційних нарахувань має бути відмовлено.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині стягнення 438 383,68 грн в рахунок відшкодування шкоди, та задоволення позовних вимог частково, а саме, стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» 7 278,37 грн 3 % річних, 30 161,05 грн інфляційних нарахувань. В іншій частині позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/13889/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Державної казначейської служби України має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/13889/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/13889/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/13889/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
Г.А. Жук