Провадження № 22-ц/774/5660/17 Справа № 189/1776/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 2
07 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М.
при секретарі - Кравцовій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року, -
02 грудня 2016 року позивачка звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що 15.03.2000 року між нею ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної цільової позики. Того ж дня ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 у позику 30000 гривень. Грошові кошти належали ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя. Факт передачі грошових коштів у позику підтверджується власноручно підписаною нею розпискою від 15.03.2000 року. В зазначеній розписці зазначено, що вона - ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 за договором безпроцентної цільової позики від 15.03.2000 року грошові кошти в розмірі 30000 гривень для придбання квартири. Дана розписка була складена в присутності двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 За умовами договору безпроцентної цільової позики ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позивачу кошти до 15.03.2006 року. Однак, в строк вказаний в договорі відповідачка борг не повернула, але квартиру №13, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Єрмолової, буд. №48, за надані в борг кошти придбала, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 23.10.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за номером №9566. На час отримання грошових коштів по договору безпроцентної цільової позики від 15.03.2000 року, вона не перебувала в шлюбі. Тобто, грошові кошти у розмірі 30000 гривень, які були витрачені за призначення, а саме на придбання квартири, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Єрмолової, буд. №48, являється її особистою приватною власністю. ОСОБА_4 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором безпроцентної цільової позики. 11.03.2014 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення по справі №403/10239/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором безпроцентної цільової позики, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 30000 гривень. Рішення набрало законної сили. Однак її право особистої приватної власності на грошові кошти, які вона отримала в борг 15.03.2000 року, не визнав її колишній чоловік - ОСОБА_5, з яким вона перебувала у шлюбі з 20.01.2001 року по 26.06.2009 року. Відповідно до ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші. Речі, а також сукупність речей складають поняття "майно", яке визначене в ст. 190 ЦК України. Таким чином, згідно з цивільним законодавством, гроші - це різновид майна. Гроші, що обертаються у безготівковій формі, є об'єктом речових прав, яким властиві ознаки родових і подільних речей. З моменту коли вона отримала грошові кошти в борг, вона набула права приватної особистої власності на них, та право вільно, на свій розсуд користуватись та розпоряджатись ними, в тому числі й придбати за такі грошові кошти собі у власність квартиру №13, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Єрмолової, буд. №48. Отже, враховуючи той факт, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2014 року, стягнуто особисто з неї борг за договором безпроцентної цільової позики від 15.03.2000 року, а не з ОСОБА_5 чи солідарно з них, як з подружжя, та вона визнала свій обов'язок сплатити його особисто, слід зазначити, що отримані в борг грошові кошти являються її особистою приватною власністю, а спірна квартира є її особистою приватною власністю (а.с. а.с.2-3, 85-87).
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності - відмовлено (а.с.101-104).
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. (а.с.106-108).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що згідно копії договору безпроцентної цільової позики укладеного 15.03.2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 у позику 30000 гривень, на строк шість років до 15.03.2006 року. (а.с.4).
Згідно копії розписки від 15.03.2000 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 за договором безпроцентної цільової позики від 15.03.2000 року грошові кошти в розмірі 30000 гривень для придбання квартири. Зобов'язалася повернути вказану суму грошей до 15.03.2006 року. Дана розписка складена в присутності двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 5).
Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 23.10.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_2 купила квартиру №13, що знаходиться в м. Дніпропетровську, вул. Єрмолової, 48. Продаж цей вчинено за 15788 грн. 52 коп. (а.с. 6).
Відповідно до копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором безпроцентної цільової позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок. (а.с.7).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання відповідачами її прав відносно грошових коштів у даних правовідносинах, а питання щодо права власності на квартиру вирішено в судовому порядку.
Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають обставинам справи, зроблені відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як вбачається з позовної заяви, позивачка ОСОБА_2 звернулася з вимогою про визнання за нею права особистої приватної власності на грошові кошти у розмірі 30000 гривень, які отримані в борг по договору безпроцентної цільової позики від 15.03.2000 року, однак право особистої приватної власності на грошові кошти жодним з відповідачів не було оспорене чи не визнане, жодних вимог з цього приводу відповідачами пред'явлено не було.
Відповідач ОСОБА_5 в свої запереченнях стосовно позовних вимог даного спору вказав, що спір фактично виник з приводу однокімнатної квартири за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Єрмолової, буд. №48/13 придбаної в період шлюбу 23.10.01 року, а розписка на яку посилається позивачка датована 15.03.2000 року.
Спір з приводу квартири вирішено. Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.
В порядку розподілу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділено у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.
В даному рішенні встановлено, що 23 жовтня 2001 року ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі придбала квартиру АДРЕСА_2, відповідно до договору - купівлі - продажу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2014 року - відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (а.с.43-47).
Рішенням Бабушкінського районного суду від 19.06.2014 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами і скасовано вищезазначене рішення від 23 серпня 2013 року і у задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
Рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року скасовано рішення Бабушкінського районного суду від 19.06.2014 року і відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Також, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2014 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетрвоська від 11 березня 2014 року змінено та виключено з мотивувальної частини рішення абзац 11 наступного змісту: «Судом встановлено, що 23 листопада 2001 року відповідачка за отримані нею від батька у позику грошові кошти, придбала квартиру АДРЕСА_3, яка є її особистою власністю, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за номером №9566».
Отже, на теперішній час спірна квартира, розподілена по ? частині між подружжям, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_5, при цьому судовим рішенням виключено встановлену обставину щодо придбання квартири за особисті кошти позивачки.
Враховуючи, що відповідачами не заперечувався факт отримання позивачкою в борг по договору від 15.03.2000 року грошових коштів у розмірі 30000 гривень, зокрема її право особистої приватної власності на них, а спірна квартира, як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_5, вже розподілена між ними по ? частині, при цьому судовим рішенням виключено встановлену обставину щодо придбання квартири за особисті кошти позивачки, суд 1 інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Посилання апелянта на той факт, що суд безпідставно відмовив у визнанні за нею права особистої приватної власності на спірну квартиру, є безпідставними, з вищезазначених підстав, з урахуванням обставин встановлених вищевказаними судовими рішеннями.
При цьому, сам факт отримання позивачкою суми позики 15.03.2000 року у розмірі 30000 гривень відповідачі не заперечують, але це не свідчить, що позика була витрачена нею саме для придбання 23.10.2001 року квартири №13, що знаходиться в м. Дніпропетровську по вул. Єрмолової, 48 та проведення в ній ремонту, що також встановлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2014 року, яким виключено з мотивувальної частини рішення абзац 11 наступного змісту: «Судом встановлено, що 23 листопада 2001 року відповідачка за отримані нею від батька у позику грошові кошти, придбала квартиру АДРЕСА_3, яка є її особистою власністю, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за номером №9566».
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: