Провадження № 22-ц/774/3985/17 Справа № 185/5871/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 53
07 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М.
при секретарі - Кравцовій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року, -
08 липня 2016 року позивачка звернулася до Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що з 17.04.2014 року була прийнята на роботу робітником з благоустрою дільниці благоустрою Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради, а 29.03.2016 року її було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. На думку ОСОБА_2 її звільнено було незаконно, оскільки з 29.03.2016 року вона знаходилась на амбулаторному лікуванні у лікаря КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Павлограда» ОСОБА_3 з діагнозом - гіпертонічна хвороба про, що свідчить видана ним довідка, тобто була тимчасово непрацездатною, але через непорозуміння з лікарем їй не був виписаний лікарняний лист, який би засвідчував її тимчасову непрацездатність. Враховуюче викладене, позивач просила задовольнити її уточнені позовні вимоги на день розгляду справи, а саме, поновити їй строк для звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ № 28-к від 29.03.2016 року про застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновити її на роботі робітника з благоустрою дільниці благоустрою КП «Затишне місто» Павлоградської міської ради, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2016 року по день ухвалення рішення із розрахунку середньоденної заробітної плати.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. (а.с.105-106).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено поважність причин відсутності її на роботі, а саме, тимчасова непрацездатність, яка засвідчується тільки листом непрацездатності.
Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону.
Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 24-к від 17.04.2014 року Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради ОСОБА_2 була прийнята на роботу робітником з благоустрою дільниці благоустрою, з випробувальним терміном на один місяць.
Наказом № 23-к від 21.03.2016 року КП «Затишне місто» Павлоградської міської ради ОСОБА_2 тимчасово була переведена з 22.03.2016 року на посаду прибиральника службових приміщень (ГТ).
29.03.2016 року робітника з благоустрою дільниці благоустрою - ОСОБА_2 було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин відповідно до наказу КП «Затишне місто» Павлоградської міської ради № 28-к від 29.03.2016 року. Підставами для звільнення стали службова записка начальника дільниці благоустрою ОСОБА_4 та акт про відсутність на робочому місті, в яких вказано про те, що ОСОБА_2 29.03.2016 року була відсутня на робочому місці, на телефонні дзвінкі остання не відповідала, а також не перебувала за місцем проживання.
Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Підставою для звільнення за прогул є відсутність працівника протягом трьох і більше годин на робочому місці без поважних причин.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» також роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогулом вважається відсутність працівника без поважних причин на роботі протягом усього робочого дня. До прогулу прирівнюють відсутність працівника без поважних причин на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня. Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов'язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо.
У разі виникнення спору про звільнення, розглядаючи даний спір, суд оцінює причини поважності відсутності на роботі працівника.
В свою чергу обов'язок доводити поважність причин відсутності на роботі покладений на працівника.
Відповідно до вимог ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Так, відповідно до пп. 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року N 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пп. 1.14, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.
У відповідності до п. 2.19. цієї ж Інструкції - Особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» затвердженої наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001 року тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 29.03.2016 року дійсно була відсутня на роботі, а близько 10-10.30 години (17 на черзі згідно журналу реєстрації амбулаторних хворих) була на прийомі в амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1 у лікаря загальної практики сімейної з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст. 3 ст. ризик 4, серцева недостатність ІІ А криз., діагноз та рекомендації щодо лікування вказані в амбулаторній картці пацієнта, яка знаходиться у ОСОБА_2 (лист № 18 від 10.01.2017 року Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Павлограда»).
При цьому, 29.03.2016 року після відвідування лікарні, не отримавши листок непрацездатності та навіть довідку про лікування, ОСОБА_2 на роботу не з'явилася, тобто була відсутня на роботі без поважних причин, як до часу прибуття у лікарню, так і після цього (після 10-30 год.).
За вимогою ОСОБА_2 лікарем КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Павлограда» ОСОБА_3 01.04.2016 року їй було надано довідку про її лікування у терапевта з 29.03.2016 року по 31.03.2016 року, з якої не вбачається нагальна необхідність проходження нею консультацій лікарів саме у робочі дні, зокрема 29 березня 2016 року, а також не підтверджується її непрацездатність та необхідність звільнення від роботи, а свідчить лише про відвідування нею відповідного закладу охорони здоров'я та перебування у лікаря лише 30 хв., що не позбавляло її можливості прийти на роботу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 була відсутня на роботі 29 березня 2016 року без поважних причин, тобто допустила прогул, у зв'язку з чим була звільна з роботи.
При цьому, суттєвих порушень вимог КЗпП України, при звільненні ОСОБА_2 з роботи, відповідачем не допущено.
Так, 26.09.2016 року суддею Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області було надіслано запит за вих..№846 до профкому КП «Затишне місто» про надання згоди або відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
З виписки з Протоколу № 39 засідання профкому КП «Затишне місто» від 21.11.2016 року вбачається, що вищезазначений запит було розглянуто, та з урахуванням поіменного голосування більшості голосів, профкомом надана згода на звільнення ОСОБА_2
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстави для поновлення позивачки на роботі.
Враховуючи, що інші вимоги позивачки є похідними, то суд 1 інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що не підлягали задоволенню і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Аналізуючи встановлені судом 1 інстанції фактичні обставини по справі в контексті наведених вище норм законодавства, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1 інстанції про відсутності підстав для задоволення позову.
Посилання апелянта щодо недотримання відповідачем процедури звільнення, оскільки ним не було отримано згоди профспілкового органу на звільнення позивачки, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дане питання було вирішено судом 1 інстанції у передбачений законом порядок, шляхом направлення відповідного запиту, який було розглянуто профспілковою організацією та надана згода на звільнення позивачки.
Твердження ОСОБА_2 про порушення норм процесуального та матеріального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вона посилається, зокрема, поважність причини відсутності на роботі - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях та особистому трактуванню діючого законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: