Провадження № 22-ц/774/5925/17 Справа № 204/1272/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.
Категорія 39
06 грудня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості отримання права на спадкування,-
У лютому 2016 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 з 1999 року по день його смерті, а саме по 15 листопада 2013 року та визнати її спадкоємцем четвертої черги після його смерті, а також змінити черговість отримання права на спадкування та прирівняти її до спадкоємців першої черги після його смерті, посилаючись на те, що з 1999 року вона перебувала з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах, проживала із ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Фактичні шлюбні відносини тривали 15 років, аж до моменту його смерті. ОСОБА_4 у віці 55 років помер 15 листопада 2013 року від раку печінки та заповіту він не залишив. У нього є спадкоємці першої черги за законом, це його мати, відповідачка по справі, яка разом з померлим не проживала.
Також, позивачка зазначила, що весь час проживання однією сім'єю, вони з її неповнолітнім сином мешкали у однокімнатній квартирі № 17 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта буд. 8. У 2006 році ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_3 приватизували дану квартиру, яка стала їм належати на праві спільної часткової власності. ОСОБА_4 був зареєстрований у цій квартирі з 12 липня 1982 року по день його смерті - 15 листопада 2007 року, а вона, позивачка, була зареєстрована за цією адресою тимчасово з 19 червня 2007 року, а потів постійно з 19 серпня 2010 року і до теперішнього часу. Усі 15 років вони разом з померлим вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет, піклувалися один про одного, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Останні роки він не мав можливості працювати за станом свого здоров'я і був на її повному матеріальному утриманні. За її кошти сім'я харчувалася, неодноразово була відремонтована квартира, була придбана побутова техніка, меблі, побутові предмети та щомісяця вона сплачувала комунальні послуги. ОСОБА_4 хворів багато років і весь час був непрацездатним та знаходився на медичному обліку. На останньому році життя було встановлено смертельний діагноз. Останній рік життя померлий вже не міг самостійно вийти з будинку на вулицю не міг дати особі раду та утримувати себе, він постійно та у всьому потребував сторонньої допомоги. З прогресуванням хвороби згодом він став лежачою хворою людиною, не міг самостійно пересуватися, знаходився у безпорадному стані. Після смерті ОСОБА_4 вона його поховала за власні кошти та отримала допомогу на поховання, а 16 грудня 2013 року нею було подано до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 Проте, 18 травня 2014 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій на тій підставі, що не було надано рішення суду, яке б підтверджувало факт спільного проживання її зі спадкодавцем. Оскільки вона проживала з померлим спільно понад п'ять років до дня його смерті, вели з ним спільне господарство, тому вважає, що відноситься до спадкоємців четвертої черги. У зв'язку з цим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року позов задоволено частково та ухвалено: встановити факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, померлого 15 листопада 2013 року, з січня 2004 року по 15 листопада 2013 року, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено, вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зазначене рішення ухвалено з додержанням вказаних вимог закону.
Так судом встановлено, що ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16 квітня 1999 року по день його смерті.
На підставі розпорядження органу приватизації від 25 грудня 2006 року за № 8/32906 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с.39).
Згідно технічного паспорту, квартира АДРЕСА_2 складається з однієї кімнати, площею 13,1 кв.м., кухні, площею 11,4 кв.м., передпокою площею 10,8 кв.м., загальною площею 35,3 кв.м. (а.с.10).
Згідно заяви ОСОБА_2 від 11 жовтня 2005 року її було тимчасово до 19 червня 2008 року зареєстровано за адресою цієї квартири, а з 19 серпня 2010 року вона була вже перереєстрована за даною адресою на постійне місце проживання (а.с. 26,31).
15 листопада 2013 року ОСОБА_4 помер, про що відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 22 листопада 2013 року складено відповідний актовий запис № 8004, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 543102 (а.с. 5) та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть (а.с. 25).
Після його смерті відкрилася спадщина, в склад якої входить частина квартири АДРЕСА_3, яка належала померлому на час смерті.
16 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 з підстав того, що вона спільно проживала разом з померлим понад 5 років до дня його смерті, вели спільне господарство, у зв'язку з чим відноситься до спадкоємців четвертої черги.
Постановою державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого 15 листопада 2013 року ОСОБА_4 з підстав того, що факт спільного проживання із спадкодавцем повинен бути підтверджений рішенням суду, яке набрало законної сили. Крім того, у спадкодавця є спадкоємець за законом, а саме мати померлого, тобто спадкоємець попередньої черги, а 25 червня 2014 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири № 17, що знаходиться в м. Дніпропетровську по вул. Шмідта, буд. 8 ОСОБА_3, про що було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 99).
У судовому засіданні встановлено, що починаючи з 1999 року позивач ОСОБА_2 спільно проживала з померлим ОСОБА_4 як чоловік і дружина, вели спільне господарство, а також мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Даний факт підтверджується показами свідків, які були допитані в суді першої інстанції, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Відповідно до ст. 1264 ЦК України особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, мають право на спадкування за законом у четверту чергу.
Згідно зі ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач фактично проживала зі спадкодавцем однією сім'єю з 1999 року по листопад 2013 року, а відповідно до п.1 та 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, встановлено час спільного проживання з 01 січня 2004 року по листопад 2013 року, а тому суд першої інстанції встановив факт спільного проживання однією сім'ю правильно прийшов до висновку, що відповідно до ст. 1264 ЦК України, позивачка є спадкоємцем четвертої черги.
Проте, як вбачається з матеріалів справи дійсно ОСОБА_4 помер від раку печінки, що підтверджується довідкою про причину смерті (а.с.6), проте даний діагноз був встановлений на останньому році його життя, що підтверджувалося самою позивачкою, а тому відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребує доказуванню.
Крім того, факт того, що ОСОБА_4 тривалий час хворів і знаходився у безпорадному стані, також не знайшов у судовому засіданні свого підтвердження, оскільки єдиними документами, які підтверджували лікування ОСОБА_4 є по-перше виписка із історії хвороби № 5313/606, відповідно до якої з 07 вересня 2005 року по 20 вересня 2005 року ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в таракальному відділенні 16 МКЛ з діагнозом: тарокальне захворювання правого легеню (а. с. 14), а по - друге довідка № 101 від 18 жовтня 2006 року, яка підтверджує стаціонарне лікування легневої хвороби (а.с. 13).
Також, відповідно до трудової книжки померлий ОСОБА_4 з 27 липня 2004 року по 21 лютого 2005 року працював водієм другого класу на мікроавтобусі та з 28 квітня 2005 року по 19 червня 2006 року працював у приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_10 водієм за трудовим договором (а.с.105), а згідно пояснень позивачки та свідків ОСОБА_4 працював у КП ЖРЕП, а також працював без оформлення.
Проте, інших доказів на підтвердження позовних вимог про безпорадний стан спадкодавця, у зв'язку з чим позивачка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, позивач суду не надала.
У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що підстави для зміни черговості одержання права на спадкування були відсутні, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не вірно дав оцінку зібраним по справі доказам та обставинам справи є необгрунтованими, оскільки ці доводи зводяться до переоцінки доказів.
Також доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції були виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними. Отже апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Н.М. Деркач
ОСОБА_11