Справа № 196/952/17
№ провадження 2/196/446/2017
12 грудня 2017 року смт. Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Зубій А.В.
при секретарі Дорошенко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору та стягнення коштів,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Царичанський районний суд Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" в якому просить: 1) визнати недійсним Договір № 342 фінансового лізингу, укладений 26 січня 2016 року між ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" (код ЄДРПОУ 40481805) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1); 2) стягнути з відповідача - ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 12951,95 гривень; 3) судові витрати покласти на відповідача.
На обґрунтування своїх вимог у заяві посилається на те, що 26 січня 2016 року він уклав письмовий Договір №342 фінансового лізингу з ТОВ "Єврокар Україна", згідно умов якого мав отримати у фінансовий лізинг автомобіль ZAZ Sens.
На виконання умов Договору та згідно виставленого йому відповідачем рахунку ним того ж дня на рахунок №26007532869 відповідача було перераховано 12521,95 гривень. Вважає, що під час укладення вказаного Договору були порушені вимоги чинного законодавства та права як споживача, що змушує його звертатись з даною позовною заявою.
Вказує, що спірний договір лізингу укладений без наявності у відповідача ліцензії, його положення є несправедливими по відношенню до нього як до споживача, а тому в силу цього має бути визнаний недійсним. Крім того, вважає, що відповідно до діючого законодавства даний договір мав бути нотаріально посвідчений, що не було виконано сторонами, а тому даний договір є нікчемним і всі передані по ньому кошти мають бути повернуті у повному обсязі.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав і наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надавались.
Згідно ст. 224 ч. 1 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що представник ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна", будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явився, на підставі ст. ст. 169, 224 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за відсутності сторін, та ухвалити заочне рішення по справі, на підставі наявних в ній доказів, оскільки представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
У своїх письмових запереченнях представник позивача вказує, що договір фінансового лізингу № 342 вчинений у письмовій формі та підписаний позивачем добровільно на кожному аркуші вказаного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним. Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору і здійснив оплату комісії за організацію та оформлення договору при його укладенні.
Позивачем було неправильно розтлумачено норму ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", не встановлено, у чому саме полягає несправедливість окремих положень договору фінансового лізингу та не вказано, чи є зазначені обставини, відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання недійсним саме цієї умови договору. Вважають, що твердження про несправедливі та недобросовісні умови правочину, є суто суб'єктивним висновком та не відповідають дійсності. Крім того, позивачем не прийнято до уваги норми спеціального законодавства, та не вказує на перевагу таких спеціальних норм над загальними, чим спонукає суд до порушення принципу свободи договору та свободи підприємницької діяльності.
04 липня 2017 року прийнято розпорядження Нацкомфінпослуг про видачу ліцензії відповідачу. На момент укладення договору у відповідача була відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з надання послуг з фінансового лізингу. Відповідач здійснював свою діяльність на підставі довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Національною комісією.
Зазначає, що договори фінансового (непрямого) лізингу не підлягають нотаріальному посвідченню, як вказує позивач.
Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, на які він посилається як на підставу вимог і заперечень, і які доводять обґрунтованість його позовних вимог та можуть бути враховані судом.
Перевіривши справу, вивчивши надані сторонами документи, з'ясувавши правову позицію відповідача, перевіривши доводи сторін, даючи оцінку доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Так, відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частини першої статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
На підставі досліджених в судовому засіданні документів, оцінивши їх як належні та допустимі докази, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження та є достовірними.
Судом встановлено, що 26 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" було укладено договір фінансового лізингу № 342, предметом якого є автомобіль марки ZAZ Sens (а.с.8-15).
Того ж дня, позивач сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар України" 12521,95 грн., що відповідно до вказаного договору фінансового лізингу є комісією за організацію та оформлення договору (а.с.16).
Листом № 567 від 11.05.2017 року, ОСОБА_1 повідомлено про розгляд його заяви щодо розірвання договору фінансового лізингу № 342 від 26.01.2016 та повернення коштів, в результаті розгляду якої договір розірвано з 10.04.2017 року, а комісія за організацію договору не повертається відповідно до статті 12 п. 12.1 (а.с.16).
Відповідно до п. 1.3 укладеного сторонами договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувача (позивач) на строк та на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 1.7 договору передбачено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.
Предмет лізингу за даним договором позивачу передано не було.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".
Пунктом 9.1 вказаного договору фінансового лізингу передбачено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 7% який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.
Закон України "Про захист прав споживачів" передбачає повернення суми авансових платежів з врахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 26 січня 2016 року, укладеного між сторонами, приходить до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України.
Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 111 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
ТОВ "ЛК "Єврокар Україна" не мав ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 26 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "ЛК "Єврокар Україна", нотаріально посвідчено не було.
Отже, суд дійшов висновку, що існують всі правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 342 укладеного 26 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" та ОСОБА_1 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 сплачену ним грошову суму за організацію та оформлення договору фінансового лізингу № 342 від 26 січня 2016 року в розмірі 12521,95 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії за послуги банку в розмірі 125,22 грн., суд відмовляє в її задоволенні, оскільки позивач не
довів одержання цих коштів відповідачем на виконання договору, крім того не довів, що такий платіж може бути віднесений до збитків, які підлягають відшкодуванню.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 640,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 60, 61, 88, 208-209, 213-215, 218, 224-226, 294 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним Договір № 342 фінансового лізингу, укладений 26 січня 2016 року між ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" (код ЄДРПОУ 40481805) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).
Стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" (код ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) грошові кошти сплачені ним як комісія за організацію Договору № 342 фінансового лізингу від 26.01.2016р. в сумі 12521,95 гривень.
В частині заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії за прийом платежу банком в сумі 125,22 грн. - відмовити.
Стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" (код ЄДРПОУ 40481805) на користь держави (стягувач Державна судова адміністрація України: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) 640 грн. судового збору.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження дане рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, тобто після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя А.В. ЗУБІЙ