Провадження № 22-ц/774/6205/17 Справа № 202/7591/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.
Категорія
30 листопада 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Максюти Ж.І.,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участі секретаря: Куць О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 липня 2017 року
у цивільній справі за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_4, третя особа: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про визнання договору укладеним,-
У грудні 2016 року позивач звернуся до суду з позовом про визнання договору укладеним, посилаючись на те, що в процесі позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Фінансово-економічного департаменту Дніпровської міської ради за період з 01.01.2009 року по 30.04.2015 року, яка проводилася Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області. Дніпровській міській раді та департаменту економіки, фінансів та міського бюджету міської ради стало відомо про існування декларації 08.05.2013 року за № ДП 142131200510 про готовність об'єкта - будівлі та споруди по вул. Янтарна, 69 в м. Дніпропетровську. Забудовником об'єкта є відповідачка, яка в порушення вимог чинного законодавства не взяла участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладання відповідного договору. Просив визнати укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра у зазначеній редакції та стягнути з відповідача на користь Дніпровської міської ради 1378 грн. - суму судового збору.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Дніпровська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін за наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено місцевим судом, 08.05.2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області було зареєстровано декларацію за № ДП 142131200510 про готовність об'єкта по вул.Янтарна, 69 в м.Дніпропетровську, забудовником якого є ОСОБА_4.
19 червня 2015 року Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради за період з 01.01.2009 року по 30.04.2015 року, про що було складено акт № 08-20/11.
В процесі позапланової ревізії було встановлено, що ОСОБА_4 не укладала з фінансово-економічним департаментом міської ради договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. Листом від 20.09.2016 року ОСОБА_4 було направлено два примірники договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. ОСОБА_4 зазначені договори підписані не були.
Об'єкт, забудовником якого виступала відповідачка, було введено в експлуатацію 08 травня 2013 року. До того часу договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста не укладався.
Позивач провів розрахунок пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська, відповідно до якого забудовник повинна сплатити протягом п'яти днів з моменту укладання договору 219372,26 грн.
Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08.05.2013 року загальна кошторисна вартість будівництва склала 30000 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно керувався ст. ст. 3, 8, 19 Конституції України, ст. ст. 203, 215, 626, 627, 638, 648, 649 ЦК України, ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з причин їх недоведеності та необгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи, та доводами апеляційної скарги не спростований, які також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.
Посилання апеляційної скарги на неправомірність рішення, не дають підстав для його скасування, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 40 ч. 6 п. 9 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже на момент виникнення спірних правовідносин є наявною норма прямої дії, яка визначає строки та період часу укладення договору, про який йдеться у позовних вимогах; з цієї норми, в свою чергу, видно, що подібний договір має укладатись за ініціативою забудовника.
Об'єкт, забудовником якого виступала ОСОБА_4, введений в експлуатацію відповідно до декларації від 08 травня 2013 року за № ДП 142131200510. зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; і до вказаного терміну договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на судову практику у постанові Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 909/946/15, в якій суд прийшов до висновку про обов'язковість для сторін укладення договору з огляду на пряму вказівку закону про його обов'язковість, що передбачено ст.179 ч.3 ГК України.
У цій самій практиці, зокрема, наявна також постанова Вищого господарського суду України від 28 липня 2016 року у справі № 909/1416/15. у якій суд зазначив про необхідність визнання укладеним у судовому порядку наведеного договору з огляду на положення ст.ст. 179, 181, 187 ГК України щодо обов'язковості укладення договору, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, позовні вимоги заявляються до відповідача ОСОБА_4 не як до суб'єкта господарювання та учасника господарсько-правових відносин, а тому відносини з нею в даному випадку не регулюються положеннями ст.ст. 179, 181, 187 Господарського Кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування у спірних відносинах положень господарського законодавства щодо обов'язковості укладення договору про пайову участь, що надавало би можливість визнання його укладеним за рішенням суду, при цьому без жодного волевиявлення особи відповідача як сторони за договором.
В такому разі відсутні і підстави для застосування вимог ст. 649 ЦК України щодо обумовленості вирішення спорів в судовому порядку обов'язковістю договору.
Таким чином, судова практика, на яку посилається позивач, не дає підстав для її застосування у наявних спірних правовідносинах, з урахуванням чого апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1-3, ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Недодержання вказаних вимог закону, відповідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Ці правові принципи у спірних правовідносинах є вихідними та основоположними для відповідача, і мають враховуватись під час вирішення справи відповідно до гарантованих статтями 3 та 8 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, принципів верховенства права та визначеності змісту і спрямованості діяльності держави правами і свободами людини та їх гарантіями.
Посилання апеляційної скарги на обґрунтованість розрахованого Позивачем пайового внеску апеляційний суд також відхиляє, оскільки згідно ст.40 ч.6 п.1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд.
Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08 травня 2013 року за № ДП 142131200510, загальна кошторисна вартість будівництва склала 30 000 гривень.
Разом з тим, позивачем порушується питання про сплату пайової участі у розмірі 219 372, 26 гривень, розрахунок якої не підтверджено належними доказами та не відповідає вимогам закону, окрім того вказана сума, яку сторона позивача розуміє як пайову участь, тобто певну частину вартості, перевищує загальну вартість будівництва у понад сім разів.
За таких обставин однобічна умова, висунута у договорі, про визнання якого укладеним заявлено позовні вимоги, суперечить вищенаведеним вимогам закону.
Апеляційний суд враховуючи наведене у даній справі, погоджується з висновком місцевого суду щодо, відсутності законних підстав для визнання укладеним договору, який суперечить вимогам закону та не ґрунтується на вільному волевиявленні сторін.
Крім того, положеннями ст.19 ч.2 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено встановлення порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
На виконання цих вимог Закону міською радою затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська.
Відповідно до вимог п.2.6 Порядку, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 липня 2011 року № 5/14, на який посилається позивач, договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладається між Дніпропетровською (нині -Дніпровською) міської радою в особі Департаменту та замовником будівництва. Договір укладається на пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення.
Як зазначено у позові, правонаступником фінансово-економічного департаменту міської ради, відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 18 травня 2016 року № 28/8, є Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради.
За таких обставин, позивачем у справі мала би бути міська рада в особі Департаменту, з огляду на що, окреме залучення Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради у якості третьої особи з окремим заявленими позовними вимогами від імені Дніпровської міської ради, не є обґрунтованим, так як штучно розмежовує відповідні процесуальні повноваження за наявністю лише однієї належної особи позивача.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що також не можна визнати обґрунтованим посилання у позовних вимогах на наявність підстав для звернення до суду вищезазначеним позовом, лише у зв'язку з наявністю акту від 19 червня 2015 року № 08-20/11 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради за період з 01 січня 2009 року по 30 квітня 2015 року, оскільки дана процедура не розмежовує відповідні цивільно-процесуальні повноваження (в даному випадку - загалом Дніпровської міської ради окремо від особи Департаменту), зокрема для звернення до суду з позовом щодо визнання існування договірних відносин.
Виходячи з наведеного, не можливо визнати зазначений період часу та дату акту ревізії вихідними для обчислення строку звернення до суду з позовом, оскільки вказаною ревізією було виявлено декларацію саме в Фінансово-економічному департаменті. А в свою чергу, період часу подання вимоги до підписання договору та у подальшому позову до суду, за переконанням колегії суддів, обумовлюється виключно посиланням на практику Вищого господарського суду, про яку стало відомо лише з серпня 2016 року.
Як зазначено вище, об'єкт, забудовником якого виступала ОСОБА_4, введений в експлуатацію відповідно до декларації від 08 травня 2013 року за № ДП 142131200510, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Спеціальної позовної давності для даного виду спірних правовідносин положеннями Цивільного Кодексу України та іншими нормативно-правовими актами не встановлено; а позовні вимоги не є такими, на які відповідно до ст. 268 ЦК України не поширюється позовна давність.
З огляду на неправильність заявлення позовних вимог (з окремим залученням Департаменту міської ради у якості третьої особи) не можливо тлумачити на користь сторони позивача посилання у позові на відсутність можливості вчасного встановлення органом місцевого самоврядування факту прийняття об'єкту в експлуатацію з посиланням на роз'яснення в Листі Державної архітектурної інспекції України № 40-12-2518 від 09 квітня 2012 року, оскільки таке посилання суперечить і доводам позовної заяви щодо наявності у Департаменті відповідних відомостей на період проведеної ревізії.
Таким чином, на час подання цивільного позову позовна давність сплила (сплила вона також на час направлення примірників спірного договору відповідачу листом від 20 вересня 2016 року № 10/15-448, на який посилається позивач), про що сторона відповідача заявляла в місцевому суді, згідно до вимог ст. 267 ч.3 ЦК України, та у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги також не можуть бути задоволені.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права під час розгляду справи, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Дніпровської міської ради - відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 липня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: Е.Л. Демченко
ОСОБА_3