Провадження № 22-ц/774/5303/17 Справа № 187/1238/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.
Категорія 19
07 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М.
при секретарі - Кравцовій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»
на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року, -
26 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №225 від 20.12.2016 укладеного між сторонами; стягнути з відповідача на його користь сплаченої комісії за організацію договору в розмірі 42272,93 грн. та 422,73 грн. послуг банку за перерахування коштів. Також просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. (а.с. 2-6).
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів - задоволенні частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_2 42272 грн. 93 коп. в рахунок повернення коштів, сплачених за нікчемним договором фінансового лізингу №225 від 20 грудня 2016 року.
В іншій частині позову - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 80-85).
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати повністю, та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проте доводи апеляційної скарги стосуються лише висновків суду про нікчемність договору та застосування наслідків недійсності такого договору (а.с. 100-105).
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи, що апелянт в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення в частині висновків суду про нікчемність договору та застосування наслідків недійсності такого договору, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом - не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.
Судом 1 інстанції встановлено, що 14.06.2016 року ТОВ «Єврокар Україна» взято на облік, як таке, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, даний факт підтверджується довідкою Нацкомфінпослуг про взяття на юридичний облік (а.с.76)
20.12.2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу №225, згідно з яким предметом договору є транспортний засіб зазначений у статті 1.1 договору та специфікації (додаток №2 договору), а саме Ford Kuga об'єм/тип двигуна - 2.0, тип КПП - 6 МТ, привід 2WB (а.с.9-16).
Вказаний договір нотаріально посвідчено не було.
Вартість предмета лізингу визначено у статті 8.2 договору в розмірі 603899 грн.
Відповідно до статті 1.3 договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.
Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п 9.5. ст. 9 даного договору (статті 1.7 Договору).
Статтею 9.1 договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 7%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку №1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.
Позивач 20.12.2016 сплатив 42272,93 гри. - комісії за організацію договору та послуги банку в розмірі 422,73 грн. (а.с. 17-18).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визнання договору фінансового лізингу недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір не було нотаріально посвідчено, а отже він є нікчемним, а тому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Задовольняючи позов в частині стягнення коштів за договором, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нікчемний правочин не створює правових наслідків, крім тих що пов'язані з його недійсністю, кожна із сторін по договору зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Так, відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, які регулюються положеннями Цивільного кодексу про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам.
За правилами ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Також до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Тому за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
За положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (стаття 220 ЦК України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як вбачається із матеріалів справи, 20.12.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу №225, за умовами якого лізингодавець зобов'язався передати в користування лізингоодержувачу автомобіль марки Ford Kuga протягом строку, що становить не більше 90 календарних днів з моменту оплати лізингоодержувачем комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, та сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу у разі її наявності.
Договір між сторонами укладено у письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Позивач 20.12.2016 сплатив 42272,93 гри. - комісії за організацію договору та послуги банку в розмірі 422,73 грн. (а.с. 17-18).
Отже, договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору є фізична і юридична особа, всупереч положень статті 799 ЦК України, укладено сторонами у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, а тому він в силу положень статті 220 цього ж Кодексу є нікчемним, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15, і кожна із сторін по договору зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Посилання апелента в апеляційній скарзі на те, що договір, укладений між сторонами є виключно договором фінансового лізингу, так як не містить у собі ознак договору оренди транспортного засобу, і за такого, не потребував нотаріального посвідчення, колегія не приймає до уваги, оскільки вони є такими, що суперечать змісту самого договору, де у пункті 1.7, і статях 4, 5 передбачено порядок поставки, передачі, а також умови володіння і користування автомобілем лізингоодержувачем.
Тобто договір лізингу, що укладено між сторонами по справі, є по суті змішаним договором, оскільки містить у собі умови договору фінансового лізингу та договору оренди транспортного засобу, а також посилання на порядок укладення між ними у подальшому договору купівлі-продажу цього автомобіля.
Доводи апелянта щодо достатності письмової форми договору, яка передбачена Законом України «Про фінансовий лізинг», є помилковим тлумаченням діючого законодавства, так як главою 58 ЦК України, який набрав чинності пізніше, ніж вище згаданий Закон, передбачається укладення у письмовій формі договору лізингу, а якщо це стосується і оренди транспортного засобу фізичною особою, то він повинен бути нотаріально посвідчений.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16 та від 18 січня 2017 року № 6-648цс16.
Отже, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають діючому законодавству та низці вищезазначених правових позицій Верховного Суду України.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - відхилити.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: