Провадження № 11-кп/774/1659/17 Справа № 199/9215/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
11 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
розглянувши 11 грудня 2017 року у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро кримінальне провадження № 22015040000000154 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та прокурора відділу управління прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 червня 2017 року, щодо:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 році у місті Дніпропетровську (м. Дніпро), громадянина України, зареєстрованого та проживаючого у квартирі АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч.1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , у місті Дніпропетровську (м. Дніпро), громадянина України, зареєстрованого у квартирі АДРЕСА_2 , проживаючого у квартирі АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Ковальовка Криничанського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого у будинку АДРЕСА_4 , фактично проживаючого у квартирі АДРЕСА_3 , одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх і непрацездатних осіб, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України,
В апеляції:
- захисник ОСОБА_10 , в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 невинуватими та виправдати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вирок суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає зміні. При ухвалені оскаржуваного вироку суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають, фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що суд невірно кваліфікував кримінальне правопорушення, яке було предметом розгляду в суді - вибух 12.09.2015 на території ІНФОРМАЦІЯ_4 як терористичний акт.
Посилається на те, що дійсно, вибух на території військового комісаріату мав місце 12.09.2015 році. Але те, що він створив небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяв значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків не встановлено. Із показань свідків під час судового розгляду справи було встановлено, що вибух мав місце, але пізно вночі, в місці, яке не відвідується та не перевіряється працівниками військкомату. На задньому подвір'ї який знаходить за другим корпусом від того, де розташовані працівники військкомату, огородженому від вулиці та взагалі майже, а ні працівниками військкомату, а ні сторонніми особами, а надто в нічну пору, не відвідується. Від вибуху постраждали лише декілька вікон будинку військкомату. Отже: ні якої небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків вибухом не завдано.
Адвокат також зазначає в скарзі, що в справі відсутній жодний доказ саме такої мети, як порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста). Захисник в обґрунтування такого висновку посилається на покази свідків, із яких на його думку видно, що вибух стався вночі, коли в будівлі військкомату присутня найменша кількість людей, почувши вибух військові, що перебували на чергуванні у військкоматі відразу не придали якогось особового значення цієї події аж до встановлення її зранку працівниками міліції. Зауважує, що ні яким чином вибух не вплинув на роботу військкомату. Всі його працівники продовжували виконувати свої функціональні обов'язки в тому самому обсязі, ще до вибуху.
В апеляції, не заперечуючи подію вказаного кримінального правопорушення, сторона захисту вважає недоведеною вину обвинувачених у скоєнні інкримінованого їм кримінального злочину, посилаючись на покази ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які стверджували, що вони не причетні до вказаної події та в цей час знаходились вдома.
Крім того, захисник в апеляції посилається на ігнорування органами досудового розслідування факту знаходження автомобіля ГАЗ-31029, державний номер НОМЕР_1 вночі 12.09.2015 році на стоянці біля будинку по пр. Миру, 93, що на його думку підтверджує їх невинуватість у скоєнні в цей час кримінального правопорушення в іншому місці.
Захисник заперечує проти протоколу обшуку при виявленні гранат у автомобілі, як доказу, вважаючи його недопустимим, оскільки слідчий ОСОБА_11 не мав дозволу суду на проведення обшуку.
Також захисник, посилається на покази обвинувачених, які свідчили про те, що коли їх було затримано, вони лежали півгодини на землі, обличчям вниз, коли дверцята автомобіля відчинялись та зачинялись. А вже за півгодини приїхав слідчий, разом з понятими та спеціалістом і провели обшук, в результаті якого і були знайдені гранати.
Адвокат, вважає, що суд дійшов неправильного висновку, що вина ОСОБА_7 та ОСОБА_9 доведена поза розумним сумнівом, оскільки сторона захисту заявляла клопотання про проведення експертиз задля встановлення наявності, або відсутності слідів рук обвинувачених на сумці, в якій були знайдені гранати, однак слідчий не зробив цього і суд відмовив в задоволенні цього клопотання.
В додатках до апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 - обвинувачений ОСОБА_7 , зауважують, що не підтверджено доказами в розумінні ст. 84 КПК України, що існують такі терористичні організації як ДНР та ЛНР, посилаючись також на відсутність посилання у вироку на докази, що ОСОБА_12 запропонував ОСОБА_7 та Лигану у вигляді вибуху на території військкомату АНД району та , що ОСОБА_12 є членом ДНР і ЛНР.
Аналогічне зазначає в своїх додатках до апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 і обвинувачений ОСОБА_8 наголошуючи додатково на відсутність доказів також, що обвинувачені є радикально налаштованими та нібито не сприймають чинну владу України, участь їх в боях проти ЗСУ України, наявність сфер впливу щодо надання грошей та нібито завдань, щодо вчинення протиправних дій на території Дніпропетровської області, зв'язок між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та просить, скасувати вирок суду першої інстанції та направити до суду першої інстанції.
Прокурор в своїй апеляції, не оспорюючи правильності кваліфікації, обставин справи та доведеності вини обвинувачених, просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Ухвалити новий вирок, яким призначити покарання:
ОСОБА_7 : за ч. 2 ст. 258 КК України: позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна; за ч.1 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 5 років; за ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 3 роки. З урахуванням ст. 70 КК України призначити йому остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у вигляді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна;
ОСОБА_8 : за ч. 2 ст. 258 КК України: позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна; за ч.1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 4 роки; за ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 4 роки. З урахуванням ст. 70 КК України призначити йому остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у вигляді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна.
ОСОБА_9 : за ч. 2 ст. 258 КК України: позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна; за ч.1 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 5 років; за ч.2 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України: позбавлення волі на строк 5 років. З урахуванням ст. 70 КК України призначити йому остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у вигляді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що скоєння терористичного акта у військкоматі Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, крім спричинених майнових збитків, вплинуло на нормальну роботу зазначеної установи, зокрема - посилено заходи безпеки при несенні служби та здійснення нічного патрулювання, військовослужбовці забезпечені додатковими засобами безпеки (бронежилети, каски), встановлено камери зовнішнього спостереження тощо.
Від вчинення терористичного акта обвинувачених не зупинив навіть той факт, що територія військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська межує з дворами багатоквартирних житлових будинків, що вказує на неабияке зухвальство.
Крім того, вчинення терористичного акта обвинуваченими здійснено за попередньою змовою групою осіб, після ретельної підготовки, із забезпеченням власної безпеки від викриття, що безперечно свідчить про наявність у обвинувачених умислу, бажання вчинити вказаний злочин та повного розуміння своєї протиправної діяльності.
Разом з тим, незважаючи на вчинення ОСОБА_7 , ОСОБА_14 та ОСОБА_9 злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України, за попередньою змовою групою осіб, судом не визнано це обтяжуючою покарання обставиною.
Незважаючи на всебічне, повне та об'єктивне дослідження у судовому засіданні доказів, отриманих під час досудового розслідування, вивчення особи обвинувачених, при призначенні розміру покарання судом не повною мірою враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів та обставини їх вчинення, а також обставини, що обтяжують покарання.
Також судом не взято до уваги позицію обвинувачених щодо визнання своєї вини, які під час судового провадження то визнавали її, то не визнавали, то намагались затягнути судовий розгляд шляхом повідомлення про фабрикування проти них даного кримінального провадження, що не знайшло у подальшому логічного підґрунтя, що у свою чергу вказує на те, що обвинувачені до вчиненого ставляться байдуже, та, незважаючи на відшкодування спричинених внаслідок своїх протиправних дій збитків, у скоєному не розкаялись, та більш того, намагались повести суд хибним шляхом, і як наслідок - уникнути кримінальної відповідальності.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;за ч. 2 ст. 258 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого покарання, призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років без конфіскації майна.
ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 258 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого покарання, призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років без конфіскації майна.
ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4роки; за ч. 2 ст. 258 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого покарання, призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
Питання щодо судових витрат та речових доказів вирішено судом у відповідності до вимог закону.
Цим вироком, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , визнано винними та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
Протягом 2015 року громадяни України ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , будучи радикально налаштованими, не сприймаючи державну владу в Україні, підтримуючи злочинні наміри терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з досягнення політичних цілей щодо створення на території України суверенного державного утворення - «Новоросія», шляхом незаконного відділення від України її південно-східної частини (Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської, Харківської та Одеської областей), керуючись власними переконаннями, умисно, добровільно виявили бажання вчиняти протиправну діяльність, направлену на створення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; порушення громадської безпеки, залякування населення; впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення будь-яких дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; привертання уваги громадськості до їх негативного ставлення до діючої влади в Україні та зриву призову військовозобов'язаних на військову службу до лав Збройних сил України, шляхом вчинення у місті Дніпропетровську (м. Дніпро) терористичного акту, тобто вибуху спорядженої бойової гранати на території одного з військкоматів.
У вересні 2015 року ОСОБА_7 , діючи умисно, групою осіб за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , за невстановлених обставин добровільно прийняли рішення вчинити терористичний акт - вибух спорядженої бойової гранати у нічний час на території військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро). Ретельно готуючись до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, з метою реалізації свого злочинного умислу та підшукування зручного та безпечного місця для вчинення запланованого злочину, вдень 10.09.2015 року ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 на автомобілі «ГАЗ-31029», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , виїхали до військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро), розташованого за адресою: вулиця Путилівська, будинок № 20 в місті Дніпропетровську (м. Дніпро). Прибувши на місце за вказаною адресою, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 обійшли навколо території військкомату та обрали місце для здійснення кидку гранати, а саме з тильної сторони подвір'я вказаної установи.
Увечері 11.09.2015, плануючи злочин та готуючись до його вчинення, з метою рекогносцировки на місцевості, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , повторно на автомобілі «ГАЗ-31029», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , виїхали до місця розташування військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро), де не відмовляючись від злочинного умислу, розуміючи злочинний характер своїх діянь, передбачаючи та бажаючи настання негативних наслідків для суспільства, розподіливши між собою ролі, остаточно прийняли рішення вчинити запланований терористичний акт. Згідно з розподілом ролей, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 повинні були здійснити кидок спорядженої бойової гранати РГД-5 на подвір'я військкомату з його тильної сторони з метою здійснення вибуху. Розуміючи можливість визначення свого місцеперебування у певний час за місцезнаходженням мобільного телефону, з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_7 у період 10.09.2015 та 11.09.2015, під час готування до вчинення запланованого спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 злочину залишив свій мобільний телефон вдома.
Близько 03:00 години ночі 12.09.2015, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи умисно групою осіб за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з дотриманням попередньо розробленого плану, залишивши свій мобільний телефон вдома, на автомобілі «ГАЗ-31029», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 прибули до місця біля території військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро), розташованого за адресою: вулиця Путилівська, будинок 20 в місті Дніпропетровську (м. Дніпро), де залишивши автомобіль, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пішки прийшли до раніше обумовленого місця з тильної сторони подвір'я військкомату. З дотриманням раніше розподілених ролей, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 вийшли на обумовлену позицію, де не відмовляючись від злочинного умислу, направленого на вчинення терористичного акта, розуміючи злочинний характер своїх діянь, передбачаючи та бажаючи настання негативних наслідків для суспільства, ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_8 споряджену бойову гранату РГД-5, яку звів у бойовий стан та здійснив кидок на подвір'я зазначеного військкомату, чим вчинив терористичний акт, а саме вибух бойової гранати. Після вчиненого ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з місця події зникли.
Внаслідок зазначеного терористичного акта створено небезпеку для життя та здоров'я людей, у тому числі військовослужбовців, які були у складі добового наряду та повинні були здійснювати обхід подвір'ям військкомату, спричинено майнову шкоду військкомату, а саме: пошкоджено 11 вікон на загальну суму 6600 гривень, а також допущено порушення громадської безпеки, залякування населення, впливу на прийняття рішень щодо вчинення або не вчинення будь-яких дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, привертання уваги громадськості до їх негативного ставлення до діючої влади в Україні та зриву призову військовозобов'язаних на військову службу до лав Збройних сил України.
У березні 2015 року ОСОБА_7 , діючи умисно, групою осіб за попередньою змовою з ОСОБА_8 , розуміючи протиправність своїх дій, на території міста Дніпропетровська (м. Дніпро) за невстановлених обставин незаконно придбав, носив та у подальшому зберігав вибухову речовину, а саме: корпус бойової гранати типу РГД-5 та бойовий припас, а саме: запал типу УЗРГМ-2 ( НОМЕР_3 ) до гранати типу РГД-5 без передбаченого законом дозволу.
12.09.2015 ОСОБА_7 , маючи умисел на вчинення терористичного акта на території військомата Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро) шляхом здійснення вибуху спорядженої бойової гранати, під час переміщення територією міста Дніпропетровська (м. Дніпро) на автомобілі «ГАЗ-31029», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 до зазначеного військомата, діючи умисно, групою осіб за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , без передбаченого законом дозволу перевозив корпус бойової гранати типу РГД-5 та запал типу УЗРГМ-2 до неї з метою їх подальшого застосування як спорядженої бойової гранати РГД-5 для вчинення запланованого ними терористичного акта.
У вересні 2015 року ОСОБА_7 за невстановлених обставин, діючи умисно, розуміючи протиправність своїх дій, без передбаченого законом дозволу на території міста Дніпропетровська (м. Дніпро) придбав та зберігав вибухові речовини, а саме: 3 корпуси бойових гранат типу РГД-5; 3 корпуси бойових гранат типу Ф-1, а також бойові припаси, а саме: 5 запалів типу УЗРГМ-2 та 1 запал типу УЗРГМ до бойових гранат РГД-5 та Ф-1. В подальшому ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне зберігання без передбаченого законом дозволу вибухові речовини та бойові припаси, з метою переховати раніше незаконно придбані 3 корпуси бойових гранат типу РГД-5; 3 корпуси бойових гранат типу Ф-1, а також 5 запалів типу УЗРГМ-2 та 1 запал типу УЗРГМ до бойових гранат РГД-5 та Ф-1 в інше місце, для унеможливлення їх виявлення іншими особами, 17.09.2015 групою осіб, без попередньої змови з ОСОБА_9 , на автомобілі останнього марки «ГАЗ-31029», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , перемістив вказані вибухові речовини та бойові припаси до лісосмуги, розташованої поблизу річки Дніпро в районі Кайдацького мосту Ленінського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро).
Вислухавши захисника, який уточнив апеляційні вимоги, просив скасувати вирок та призначити новий судовий розгляд, обвинувачених, які кожен окремо і загалом підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги їх захисника і також просили вирок скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції, проти апеляції прокурора заперечували, думку прокурора який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти апеляційної скарги захисника, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляціях і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Обґрунтованість судового рішення, означає відповідність висновків суду у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Зазначені у ст. 91 КПК обставини повинні бути підтвердженні показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.
Дані вимоги закону судом першої інстанції були виконані.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 , стосовно того, що вирок суду першої інстанції є незаконним необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції дійшов висновків, що виклав у вироку, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів, вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді вироку, і фактично зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, в якості доказів вини обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих ним злочинів, привів покази допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , надавши їм відповідну та об'єктивну оцінку.
Пояснення свідків у суді першої інстанції є логічними та послідовними, такими, що узгоджуються між собою та з фактичними даними, що містяться в матеріалах справи, та досліджені судом безпосередньо.
Також, судом було надано критичну оцінку показам свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 терористичного акту на території військомату Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (м. Дніпро) не скоювали, вибухових речовин та бойових припасів не мали, оскільки їх пояснення самі по собі суперечливі та спростовуються об'єктивно здобутими доказами, належність та допустимість яких перевірена судом першої інстанції.
Так, ОСОБА_34 є цивільною дружиною обвинуваченого ОСОБА_7 , ОСОБА_31 є матір'ю обвинуваченого ОСОБА_7 , ОСОБА_32 є дружиною обвинуваченого ОСОБА_9 та матір'ю обвинуваченого ОСОБА_8 , ОСОБА_33 є донькою обвинуваченого ОСОБА_9 та рідною сестрою обвинуваченого ОСОБА_8 , тобто вказані свідки створюючи обвинуваченим штучне алібі, зацікавлені у позитивному розгляді справи на користь обвинувачених та не притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Крім того, свідки ОСОБА_34 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , безпосередніми свідками вчинення обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 терористичного акту шляхом кидання гранати на територію військомату Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (м. Дніпро), не були, про зберігання бойових гранат обвинуваченими їм нічого не відомо, та вказати про те, чим конкретно займалися, та де перебували всі обвинувачені під час інкримінованих їм злочинів, детально та конкретизовано пояснити у судовому засіданні не змогли, що судом першої інстанції детально було проаналізовано і зроблено відповідний вмотивований висновок у вироку, з чим погоджується і колегія суддів.
Посилання захисника на той факт, що з показів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 видно, що вони не причетні до вказаної події та в цей час знаходились вдома, колегія суддів, вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, окрім того, згідно протоколів огляду CD-R дисків з інформацією про зв'язок абонента, маршрутів передавання, інформації щодо використання imei-терміналів та місцезнаходження мобільного телефону і інформації щодо деталізації вхідних та вихідних телефонних дзвінків на мобільні телефонні номери: НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 (які належать обвинуваченому ОСОБА_8 ); мобільний телефонний номер НОМЕР_6 (який належить обвинуваченому ОСОБА_7 ); мобільний телефонний номер НОМЕР_7 (який належить обвинуваченому ОСОБА_9 ) на мобільні телефонні номери: НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 , які використовуються чоловіком на ім'я ОСОБА_35 , який, відповідно до місця свого знаходження в Луганській області являється одним з учасників не передбачених законом збройних формувань злочинної організації «ЛНР» (тобто який використовується учасником злочинної організації «ЛНР») видно, що за період з 12.01.2015 по 12.09.2015 обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 дзвонив чоловік з вищезазначених телефонних номерів, які належать ОСОБА_36 близько 140 разів та вони проводили розмови для можливої координації діяльності обвинувачених про що свідчать регулярні телефонні переговори вказаної особи із обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за зазначеними номерами.
Таким чином, у вироку, суд першої інстанції належним чином вмотивував, що позиція обвинувачених є способом їх захисту, з метою уникнення покарання за скоєні кримінальні правопорушення, з чим погоджується колегія суддів.
Посилання захисника на неправильність кваліфікації дій обвинувачений, а саме на той факт, що в матеріалах справи відсутній жодний доказ мети вчинення вибуху, а дії обвинувачених неправильно кваліфіковані саме за ч. 2 ст. 258 КК України, а необхідно за ст. 296 КК України як хуліганство, є необґрунтованим та безпідставним.
Безпосереднім об'єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258 КК України є громадська безпека та безпека особи, суспільства і держави Україна від діяльності злочинних організацій незаконних збройних формувань, вказані злочини є одними із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки, а об'єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, які при їх неконтрольованому поширенні становлять підвищену загрозу для суспільства, громадян України та створює сприятливі умови для вчинення злочинів з використанням зазначених предметів.
Разом з тим, під час проведення слідчих експериментів обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 досить чітко вказали на обставини підготовки до терористичного акту, маршрут пересування та обставини вчинення ними терористичного акту шляхом кидання бойової гранати на територію військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро). Наведене додатково підтверджує, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відтворили, кожен окремо, обставини злочинів та свої ролі у них, з такими подробицями, яких окрім них, як організаторів та виконавців злочину, ніхто не міг знати.
Доводи апеляційної скарги захисника, стосовно того, що під час проведення слідчого експерименту обвинувачені були зібрані разом та проінструктовані працівниками органу розслідування про показання як слід давати на камеру, матеріалами справи не знайшли свого підтвердження.
Так, допитані в судовому засіданні у суді першої інстанції свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_24 які були у якості понятих під час проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 які були у якості понятих під час проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_27 та ОСОБА_26 які були у якості понятих під час проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_7 , кожен окремо пояснили, що під час проведення слідчого експерименту окремо з кожним обвинуваченим, останні були в спокійному стані, чітко та впевнено зазначали всі деталі вчинення злочину, ніяких інструкцій співробітники СБУ йому не давали та незаконних методів впливу відносно нього не вчиняли. Після закінчення кожного слідчого експерименту вони разом з обвинувачуваним і його адвокатом поїхали в будівлю СБУ, де в їх присутності був складений протокол, з яким вони ознайомилися і поставили свої підписи. Ніяких зауважень з приводу складання протоколу в учасників слідчої дії не виникало. Все, що було відображено в протоколі, відповідало тим діям, які проводилися в ході кожного слідчого експерименту.
Зазначені протоколи слідчого експерименту, складені у відповідності до вимог ст.240 КПК України, які містять усі необхідні відомості, передбачені вказаними нормами закону і експеримент проведений в умовах, що відповідає і узгоджується з цими нормами, які регулюють порядок його проведення, і повідомлення осіб про фіксування слідчого експерименту вбачається з відеозапису його проведення, який був досліджений в судовому засіданні в суді першої інстанції.
Крім того, слідчі експерименти за участі обвинувачених були проведені окремо один від одного 21.09.2015 року в присутності різних понятих та захисників, під час проведення слідчих експериментів обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 досить чітко вказали на обставини підготовки до терористичного акту, маршрут пересування та обставини вчинення ними терористичного акту шляхом кидання бойової гранати на територію військкомату Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (м. Дніпро). Наведене підтверджує, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відтворили, кожен окремо, обставини злочинів та свої ролі у них, з такими подробицями, яких окрім них, як організаторів та виконавців злочину, ніхто не міг знати.
Щодо посилання сторони захисту на застосування до обвинувачених незаконних заходів впливу на досудовому розслідуванні, то ухвалою колегії суддів суду першої інстанції від 18.03.2016 із врахуванням вимог ст. 214 КПК України доручалося прокуратурі Дніпропетровської області проведення перевірки усних заяв ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 з приводу застосування відносно них незаконних методів ведення слідства під час досудового розслідування кримінального провадження № 22015040000000154, - та дані заяви свого підтвердження не знайшли, про що свідчить постанова про закриття кримінального провадження від 08.06.2016, відповідно до якої, кримінальне провадження внесено до ЄРДР за №42016040000000309 від 04.04.2016 за заявами ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 за фактом застосування до них заходів психологічного впливу під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22015040000000154 працівниками УСБУ в Дніпропетровській області та слідчим ОСОБА_21 , закрито на підставі п.1 ч.2 ст. 284 КПК України, у зв'язку із відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 365 КК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що твердження обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про застосування до них недозволених методів слідства - психологічного тиску з боку органу досудового розслідування, є надуманими та свого підтвердження не знайшли.
Є необґрунтованими і доводи сторони захисту, з посиланням на те, що висновок експерта, щодо визначення знайденого предмета як рукоятки від запала УЗРГМ, не може бути визнаний належним доказом, так як проводив експертизу експерт МВС, а призначав експертизу слідчий МВС, які працюють в одному відомстві, оскільки НДЕКЦ ГУ МВС України у Дніпропетровській області є єдиною установою в області, що спроможна на проведення даного виду експертиз, крім вказаного, судовий експерт є самостійно процесуальною особою за нормами КПК України, та несе відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Доводи щодо визнання протоколу обшуку автомобіля як недопустимим доказом, перевірялися судом першої інстанції і з наведених судом у вироку мотивів, зазначений доказ було визнано належним і допустимим, з чим погоджується і колегія суддів, так як згідно матеріалів кримінального провадження, обшук автомобіля проводився на підставі ухвали суду, слідчим, який входив до групи слідчих відповідно до постанови про призначення групи слідчих від 29 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні №2215040000000154, і який діяв в межах своїх повноважень, що відповідає і узгоджується з вимогами ст.ст. 234-236 КПК України, які регулюють порядок проведення обшуку, а тому підстав для визнання зазначеного протоколу обшуку недопустимим доказом, колегія суддів не вбачає.
Щодо доводів сторони захисту про неповноту судового розгляду з посиланням на не призначення органом досудового розслідування та судом першої інстанції дактилоскопічної і судово-медичної експертизи із використанням ДНК-аналізу обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задля встановлення наявності їх слідів, то такі доводи є необґрунтованими і безпідставними, оскільки судом першої інстанції було розглянуто дане клопотання, яке було відхилене з наведених в ухвалі суду від 08.06.2016 року мотивів, які належним чином суд обґрунтував, оскільки задоволення такого клопотання є нереалізованим з причин відсутності виявлення і закріплення можливих таких слідів на момент вилучення речових доказів і спливу на момент вирішення даного питання тривалого часу, що унеможливлює призначення таких експертиз, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо доводів сторони захисту на неправильну кваліфікацію дій обвинувачених з посиланням на відсутність ознак в їх діях терористичного акту, колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що фактично зводяться до переоцінки доказів і спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами.
Так, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що при розгляді справи судом першої інстанції були встановлені і досліджені всі обставини у їх сукупності, з'ясування яких мало істотне значення для її правильного вирішення, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сторони кримінальних правопорушень, допитані всі особи, покази яких мали суттєве значення для справи.
Суд першої інстанції здійснюючи аналіз наведених у вироку доказів в їх сукупності, а саме, слідчих експериментів, протоколів огляду,обшуку, аналіз телефонних дзвінків, їх зміст, висновки експертиз, покази свідків, з наведених мотивів, належним чином обґрунтував висновок щодо вчинення саме ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 злочинів, які їм інкримінуються.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258 КК України, у вчиненні терористичного акту групою осіб за попередньою змовою та за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, незаконне носіння бойових припасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, вчиненні групою осіб за попередньою змовою та за ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 263 КК України, як носіння вибухових речовин та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу групою осіб без попередньої змови, та ч.1 ст. 263 КК України, придбання та зберігання вибухових речовин та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Також про доведеність вини ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258 КК України, у вчиненні терористичного акту групою осіб за попередньою змовою, та за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, незаконне носіння бойових припасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, вчиненні групою осіб за попередньою змовою.
Та обвинуваченого ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258 КК України, у вчиненні терористичного акту групою осіб за попередньою змовою, та за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, незаконне носіння бойових припасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, вчиненні групою осіб за попередньою змовою, та за ч.1 ст. 28 , ч.1 ст. 263 КК України, як носіння вибухових речовин та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу групою осіб без попередньої змови.
Щодо посилання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 стосовно не надання у вироку судом оцінки доказам наявності у обвинувачених радикальних поглядів та терористичних організацій ДНР та ЛНР є безпідставними, суд в повній мірі належним чином обґрунтував з наведених у вироку мотивів усі досліджені ним докази, надавши їм відповідну оцінку, які у своїй сукупності свідчать про вчинення обвинуваченим саме терористичного акту із наведених у вироку мотивів, всі інші доводи і посилання обвинувачених зводяться до переоцінки ними доказів, які колегія суддів не бере до уваги і які виходять за межі апеляційного перегляду вироку.
Що стосується доводів прокурора в апеляційній скарзі, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
Так, згідно ст. 65 КК України, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів встановлено, що при обранні міри покарання обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , судом першої інстанції були в повній мірі дотримані вимоги вказаних норм кримінального закону.
При призначенні покарання ОСОБА_7 , судом враховано ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відносяться до особливо тяжких та тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях не визнав повністю, дійового каяття не проявив, негативно вчинені злочини не оцінив, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, до затримання офіційно не працював та не мав офіційного джерела доходу, з листопада 2004 року по травень 2005 року проходив строкову військову службу в військовій частині № НОМЕР_10 на посаді стрільця, за місцем фактичного проживання характеризується позитивно, має цивільну дружину, за місцем перебування під вартою характеризується задовільно, заохочень не має, та відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 судом також враховано ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відносяться до особливо тяжких та тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях не визнав повністю, дійового каяття не проявив, негативно вчинені злочини не оцінив, раніше не судимий, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, до затримання офіційно працював на посаді старшини Індустріального РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області, за місцем працевлаштування характеризується позитивно, за місцем фактично проживання скарг не надходило, за місцем перебування під вартою характеризується задовільно, заохочень не має, з листопада 2009 року по листопад 2010 року проходив строкову військову службу в Збройних силах України та відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
При призначенні покарання ОСОБА_9 , судом враховано ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відносяться до особливо тяжких та тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях не визнав повністю, дійового каяття не проявив, негативно вчинені злочини не оцінив, раніше не судимий, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, до затримання офіційно не працював та не мав офіційного джерела доходу, з 05.05.1986 року по 30.06.1988 року проходив строкову військову службу на посадах: стрілець; електрик, оператор; моторист, за місцем фактичного проживання скарг не надходило, за місцем перебування під вартою характеризується задовільно, заохочень не має, та відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Також, судом у вироку зазначено, що обвинувачені умисно вчинили особливо тяжкий та тяжкі злочини проти громадської безпеки, які являють собою особливо велику суспільну небезпеку у суспільстві, з урахуванням соціально-політичної та криміногенної обстановки в Україні, проведенням антитерористичної операції та постійно, досі триваючих бойових дій, що вказує на зухвалу поведінку обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , та визначає відсутність у них моральних цінностей, що становлять систему загальних правил поведінки людини (соціальних норм), заснованих на співвідношенні критеріїв добра і зла, порядності й непорядності, людяності та жорстокості.
Крім того, судом враховано, що ОСОБА_31 відшкодувала шкоду військкомату Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в результаті вибуху, однак як зазначив в судовому засіданні особисто обвинувачений ОСОБА_7 , відшкодування шкоди його матір'ю ОСОБА_31 була не добровільною, а за порадою слідчого ОСОБА_21 , так як це буде підставою для призначення покарання нижче від найнижчої межі, з чим погоджується колегія суддів.
Посилання прокурора на той факт, що обвинувачені спочатку визнавали свою вину, а потім заперечували її, судом першої інстанції у вироку,також було надано критичну оцінку, з чим погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги прокурора, стосовно того, що судом не було взято до уваги обставину, що обтяжує покарання обвинувачених а саме вчинення останніми злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за попередньою змовою групою осіб, є необґрунтованим та безпідставним.
Так, відповідно до положень ч.2 ст.28 КК України, злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку вчинення злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Таким чином, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , покарання за ч. 1 ст. 263 КК України судом вже було кваліфіковані їхні дії за ч.2 ст. 28 КК України, а тому встановлення обставини, що обтяжує покарання а саме вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, не потребує і не може мати місця, оскільки зазначена обставина як кваліфікуюча ознака вже судом при призначенні покарання була врахована.
Таким чином, з врахуванням наведеного і вимог кримінального закону, суд першої інстанції в повній мірі врахував всі обставини справи, що передбачені законом для призначення покарання, у тому числі і з врахуванням також саме тих обставин на які посилається і прокурор в своїй апеляції, та призначив покарання обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 покарання необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів, належним чином обґрунтувавши свої висновки, з якими, колегія суддів погоджується і підстав для призначення обвинуваченим більш суворого покарання не вбачає.
З огляду на викладене, підстави для задоволення принесених апеляцій відсутні, оскільки, враховуючи вищенаведене, вирок суду ухвалений згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, а висновки у судовому рішенні прямо випливають з аргументації, чіткими, не допускають неоднозначного трактування, а тому, колегія суддів погоджується з вироком суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та прокурора відділу управління прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 червня 2017 року, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч.1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим які тримаються під вартою, в той самий строк з дня вручення ним копії ухвали.
Судді :