Провадження № 22-ц/774/4942/17 Справа № 201/15631/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Макаров М.О.
Категорія 27
06 грудня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, що діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2, що діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, орган опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради про визнання недійсним договору іпотеки,-
У листопаді 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2001 року вона перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, від яких має двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. У 2007 році ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка з того по теперішній час є єдиним житлом дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» 14 квітня 2008 року був укладений кредитний договір, в забезпечення виконання зобов'язань за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку банку зазначену квартиру. Оскільки на час укладення договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_4 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, проте остання не давала згоди на укладання договору іпотеки, а також у зв'язку з тим, що зазначена квартира є єдиним місцем мешкання малолітньої та неповнолітньої осіб, ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. за реєстровим номером № 1426, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк».
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, що діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зазначене рішення ухвалено з додержанням вказаних вимог закону.
Так судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 17, 18).
15 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» (найменування якого було змінено на ПАТ КБ «Приватбанк») був укладений договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 1424, за умовами якого в забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором №DNI0GA00000188 від 14 квітня 2008 року останній передав в іпотеку банка належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 січня 2007 року квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6-8, 9-10).
Відповідно до довідки № 492 від 19 жовтня 2016 року, виданої головою ОК ЖБК-213 Сломинською Л.А. ОСОБА_4, на період 10 січня 2008 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, з ним (ОСОБА_4.) мешкали та були зареєстровані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та її мати ОСОБА_2. На даний момент зареєстрована й мешкає ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 20).
Між тим, згідно з довідкою № 88, виданої тим же головою ОК ЖБК-213 Сломинською Л.А. 30 квітня 2008 року ОСОБА_4, жодних осіб за адресою: АДРЕСА_1 - не зареєстровано (а. с. 82).
Крім того, із заяви ОСОБА_4 приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіній Н.М. вбачається, що відповідач ОСОБА_4 повідомив нотаріуса про те, що станом на 15 квітня 2008 року він не перебуває у шлюбі, однією сім'єю з особою без укладання шлюбу не проживає, шлюбні договори та інші договори стосовно правового режиму майна ним не укладались, та квартира за адресою: АДРЕСА_1, є його особистою власністю, не є спільною сумісною власністю подружжя, а також прав щодо вказаної квартири у осіб як в межах, та і за межами України немає, в тому числі немає малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Одночасно повідомив, що за вказаною адресою немає зареєстрованих осіб (а. с. 87).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи було встановлено, що на момент укладання спірного іпотечного договору ОСОБА_4 повідомив нотаріусу про відсутність у нього дружини або фактичних шлюбних відносин, а також про відсутність в нього дітей, також зазначив, що жодних осіб за адресою квартири - предмета іпотеки, не зареєстровано, на підтвердження чого надав відповідну довідку.
При цьому суд оцінює довідку ОК ЖБК-213 № 492 від 19 жовтня 2016 року, відповідно до якої станом на січень 2008 року в квартирі зареєстрована позивач зі своєю малолітньою дитиною, як неналежний доказ, оскільки в матеріалах справи наявна довідка, видана ОК ЖБК-213 у квітні 2008 року за підписом тієї ж особи, що і довідка №492, згідно з даними якої за адресою майна, що становить предмет іпотеки, не зареєстровані жодні особи.
З таким висновком погоджується колегія суддів, з наступних підстав.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої - третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
За положеннями статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні:
1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.
Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність правових підстав для визнання указаного договору іпотеки недійсним, оскільки іпотекодавець ОСОБА_4, укладаючи договір іпотеки, гарантував, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, та передача спірної квартири в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених осіб; при цьому, установивши, що іпотекодавець приховав той факт, що право користування спірним житлом фактично мала неповнолітня дитина, а також, що право неповнолітнього внаслідок укладення цього договору не порушене.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_3- відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Н.М. Деркач
М.Ю. Петешенкова