Провадження № 22-ц/774/6509/17 Справа № 336/3455/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.
Категорія
05 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Максюти Ж.І.,
суддів: Демченко Е.В., Куценко Т.Р.
за участі секретаря: Куць О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2017 року про відмову у відкритті провадження
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до суддів Апеляційного суду Запорізької області Бондара М.С., Дашковської А.В., Подліянової Г.С. про повернення незаконно стягнутих грошових коштів,-
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до апеляційного суду Запорізької області, суддів Бондара М.С., Дашковської А.В., Подліянової Г.С. про повернення земельної ділянки, повернення незаконно стягнутих грошових коштів.
З такою ухвалою не погодився позивач, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив її скасувати.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В оскаржуваній ухвалі суд зазначає, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд вважає такі висновки місцевого суду передчасними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи Позивач звернувся до суду з позовом про повернення земельної ділянки, повернення незаконно стягнутих грошових коштів в сумі 4000,00 грн., які були стягнуті додатковим рішенням апеляційного суду Запорізької області на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте в даному випадку, між позивачем та судом, суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому така справа не може бути підсудна судам загальної юрисдикції.
Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Відповідно до ст.125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції».
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, пп. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Тому розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Таким чином, відмовивши у відкритті провадження за позовом, місцевий суд навів обґрунтування лише щодо вимог про повернення незаконно стягнутих коштів з відповідачів (судового збору), однак в той же час, оскаржувана ухвала не містить висновків суду щодо можливості розгляду судом позову в частині вимог про повернення земельної ділянки, спір щодо якої було також вирішено судовим рішенням.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до переконання про передчасність висновку суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за позовом у цілому, без обґрунтування відмови у відкритті провадження щодо всіх позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням питання на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 312 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.303, 307, 312 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2017 року про відмову у відкритті провадження - скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Ж.І Максюта
Судді: Е.Л.Демченко
ОСОБА_4