07 грудня 2017 року справа № 333/3819/17(2-а/333/201/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року по справі № 333/3819/2017 (2-а/333/201/17) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, з 02.02.2017 року, та здійснити виплату пенсії з моменту її призначення.
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, правонаступником якого є Шевченківське об'єднань управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1, як матері інваліда з дитинства.
Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя з 16 лютого 2017 року призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як матері інваліда з дитинства.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що довідки про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку не надавалися, а тому у позивача право на пенсію як матері інваліда з дитинства відсутнє. Крім того, зауважено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років, а тому положення даного закону не можуть застосовуватися до даних правовідносин.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 197 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яку визнано інвалідом з дитинства, згідно витягу з медичного висновку № 151 від 13.06.1996 року та довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААб № 485746 від 27.02.2013 року (а.с.6, 13, 14).
02.02.2017 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по досягненню нею 50 років у зв'язку з доглядом за дитиною-інвалідом І групи (а.с.7).
Листом від 16.02.2017 року № 30/-9 відповідач повідомив позивача, що з огляду на ненадання документів, передбачених п. 2.18 Порядку № 22-1 від 25.11.2005 року, а саме про те, що ОСОБА_2 було визнано дитиною-інвалідом до досягнення нею шестирічного віку, відсутні підстави для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (а.с.4).
Визнання протиправною відмови призначенні пенсії та зобов'язання вчинити такі дії і було предметом судового розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приписами чинного законодавства не передбачено вимоги, що сама інвалідність дитини-інваліда з дитинства повинна настати саме до шести років, а тому відповідна вимога пенсійного органу про надання документів на підтвердження факту встановлення ОСОБА_2 інвалідності до шестирічного віку є протиправною. При цьому ОСОБА_2 визнана інвалідом з дитинства до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 26 цього ж Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до абз. 4 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Отже, мати дитини-інваліда має беззаперечне право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо ж дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Таким чином, визначальним є факт встановлення інвалідності дитині у відповідному віці до досягнення 6 років та факт виховання її (дитини-інваліда) матір'ю до цього віку.
Вказаний висновок судовою колегією здійснений з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 27 травня 2014 року (справа № 21-133а14), від 02.12.2014 (справа № 21-534а14), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами при застосуванні правових норм в аналогічних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, донька позивачки ОСОБА_2 визнана інвалідом з дитинства 27.02.2013 року, тобто у двадцятишестирічному віці, а тому надання в даному випадку висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку є обов'язковим.
При цьому в матеріалах справ міститься корінець медичного висновку № 151 від 13.06.1996 року на дитину-інваліда з дитинства, виписаний на ім'я ОСОБА_2 (а.с.14).
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що даний висновок виданий на доньку позивача у дев'ятирічному віці, що також не підтверджує факт встановлення інвалідності дитині у відповідному віці до досягнення 6 років.
Таким чином, позивачем всупереч п. 2.18 Порядку відповідний висновок лікарсько-консультативної комісії відповідачу не надавався, у зв'язку з чим рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, є законним та обґрунтованим, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні, що помилково було залишено поза увагою судом першої інстанції, який помилково задовольняючи позов, посилався лише на встановлення доньці позивача статусу інваліда з дитинства.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
За приписами п. 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Вказаним додатком встановлено форму заяви, з якою має звертатися особа, яка просить здійснити призначення/перерахунок пенсії.
Згідно п. 4.3 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії ( у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що відповідне управління пенсійного фонду може вчиняти дії щодо прийняття рішення про поновлення виплати пенсії (чи відмови у цьому) лише після надходження заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 лютого 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, складеної у довільній формі (а.с.7).
Таким чином, заяви встановленого зразка позивачем не подавалось.
Будь-якого рішення з питання призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідачем не приймалося, а лист відповідача не може бути визнано рішенням, оскільки він є лише інформаційним листом щодо розгляду звернення позивача від 02.02.2017 року.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 161, 195, 198, 202, 207 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя - задовольнити.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року по справі № 333/3819/2017 (2-а/333/201/17) скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України у відповідності до приписів ч. 10 ст. 183-2 КАС України не підлягає.
Головуючий суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко