11.12.2017 Справа № 920/4/15нр
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Мудрицької С.Ю.,
розглянувши в судовому засіданні скаргу № 14/5-936 В від 30.08.2017 Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (надалі - ДВС) при виконанні рішення по справі
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз україни» (м. Київ)
до - Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (м. Конотоп, Сумська область)
про стягнення 226920 грн. 70 коп.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 14-77 від 14.04.2017,
від відповідача - не з'явився,
від ДВС - не з'явився,
Рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2015 позовні вимоги були задоволені частково, а саме було стягнуто з відповідача на користь позивача 18558 грн. 38 коп. пені, 7434 грн. 04 коп. 3% річних, 564 грн. 15 коп. інфляційних збитків, 902 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.
31.03.2017 на виконання рішення був виданий відповідний наказ.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 вищезазначене рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2015 вищезазначене рішення і постанова були скасовані, а справа була направлена на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Рішенням господарського суду Сумської області від 03.11.2015 позовні вимоги були задоволені частково, а саме було стягнуто з відповідача на користь позивача 432 грн. 10 коп. інфляційних збитків, 4097 грн. 62 коп. 3% річних, 20456 грн. 78 коп. пені, 499 грн. 68 коп. судового збору.
17.11.2015 на виконання вищезазначеного рішення був виданий відповідний наказ.
15.11.2017 на адресу суду надійшла скарга позивача на дії ДВС при виконанні рішення по даній справі. Скаржник просить суд визнати незаконними дії ДВС з винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 2745 грн. 88 коп. та постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 457 грн. 92 коп., а також просить суд визнати недійсними вищезазначені постанови, оскільки постанову суду було виконано позивачем самостійно, а примусове виконання ДВС не здійснювало.
Представник скаржника в судовому засіданні усно зазначив, що наполягає на задоволенні скарги.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмових пояснень не подав, про час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення.
Представник ДВС в судове засідання не з'явився, письмових поясненсь не подав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, оскільки:
Як вже зазначалось, на виконання рішення суду по справі був виданий відповідний наказ.
28.12.2015 ДВС було відкрите виконавче провадження № 49720906 з виконання наказу по справі, про що була винесена відповідна постанова, яка була направлена позивачу.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду в частині стягнення 27458 грн. 81 коп. було виконане, шляхом самостійного перерахування позивачем суми боргу на рахунок стягувача (відповідача), згідно платіжного доручення № 4004626 від 14.06.2016.
13.03.2017 позивачем до канцелярії органу ДВС було подано заяву № 14/5-292В про закінчення виконавчого провадження № 49720906, оскільки рішення фактично виконано в повному обсязі.
Скаржник зазначає, що ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження винесено не було, а 08.08.0217 ДВС були винесені постанови про стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 2745 грн. 88 коп та витрат виконавчого провадження у розмірі 457 грн. 92 коп.
Позивач зазначає, що вищезазначені постанови позивачу не надходили, а про їх винесення йому стало відомо з моменту надходження 15.08.2017 на його адресу постанови від 09.08.2017 про арешт майна боржника по зведеному виконавчому провадженню № 38095514 в межах суми стягнення, до складу якого входить ВП № 497720906.
Скаржник вважає постанови ДВС про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки дії спрямовані на примусове виконання наказу не вчинялись, а виконання було здійснено позивачем самостійно.
Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, чинній на 27.09.2016) (далі за текстом - Закон).
Відповідно до ч.2 п. 2 ст. 25 Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність самостійно виконати рішення у строк до 7 днів та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочато примусове виконання цього рішення із стягнення з боржника виконавчого збору і витрат.
Частиною 1 ст. 28 Закону встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Згідно з ч.1, 3 ст.27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” згідно ст. 45, 46 Закону “Про виконавче провадження” витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Заходами примусового виконання рішення відповідно до ст. 32 Закону є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Судом встановлено, що рішення суду було виконано, шляхом самостійного перерахування суми боргу.
В той же час, ДВС не подано письмових доказів на підтвердження вчинення будь-яких заходів примусового виконання постанови суду.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що можливість стягнення з боржника виконавчого збору у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання, виникає лише у разі вчинення ДВС заходів примусового виконання рішень, передбачених ст. 32 Закону.
При цьому, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови ДВС, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а ДВС вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 по справі №6-785цс15 та від 28.01.2015 по справі №3-217гс14.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про правомірність та обґрунтованість доводів скаржника щодо визнання постанов ДВС про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження незаконними та їх скасування, а також визнання дій ДВС з винесення зазначених постанов незаконними.
Заперечення ДВС судом до уваги не приймаються, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ДВС не доведено, що вчинялись виконавчі дії з виконання рішення по даній справі.
Керуючись ст.ст. 86, 121-2 ГПК України, суд
1. Скаргу № 14/5-936 В від 30.08.2017 Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві при виконанні рішення - задовольнити.
2. Визнати незаконними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо винесення 08.08.2017 в межах виконавчого провадження ВП № 49720906: постанови про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” виконавчого збору в розмірі 2745 грн. 88 коп.; постанови про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” витрат виконавчого провадження у розмірі 457 грн. 92 коп.
3. Визнати недійсними постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 08.08.2017, винесені в межах виконавчого провадження ВП № 49720906, про: стягнення з Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” виконавчого збору в сумі 2745 грн. 88 коп.; про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” витрат виконавчого провадження у розмірі 457 грн. 92 коп.
Суддя О.Ю. Резніченко