04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" грудня 2017 р. Справа№ 910/16557/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Семенчук В.Ю. за довіреністю від 22.11.2017;
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017
у справі № 910/16557/17 (суддя В.В. Князьков)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг"
до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
про визнання недійсним пункту кредитного договору
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/16557/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/16557/17 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" задовольнити.
Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" у справі №910/16557/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2017.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника в іншому судовому засіданні.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника в іншому судовому засіданні.
З такими доводами, колегія суддів погодитись не може, оскільки згідно зі статтею 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками сторін у справі можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю.
Слід зазначити, що ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа, а стаття 77 ГПК України надає суду право, а не зобов'язує його відкласти розгляд справи в разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо".
Колегія суддів, розглянувши клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
На думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" останній є поручителем та стороною поруки №06. 1-20/098 від 17.01.2013 укладеного мід ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ "Торговий центр "Темпо" та ТОВ «ПАККО ХОЛДІНГ».
Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання недійсним пункту кредитного договору, а ТОВ "Торговий центр "Темпо" не є стороною в вищезазначеному договорі. Тому рішення у цій справі не може вплинути на ТОВ "Торговий центр "Темпо".
Колегія суддів не вбачає наявності підстав для залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" в якості третьої особи.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.12.2017 у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дідиченко М.А., Руденко М.А.
У судове засідання 06.12.2017 з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився.
Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники позивача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
11.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" (позичальник) укладено кредитний договір №06.1-20/002 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 100 000 000 грн. з метою фінансування обігових коштів позичальника та з терміном кредиту до 31.12.2020.
Згідно з п. 5.2.1 Кредитного договору процентна ставка для часток в гривні є фіксованою і на дату укладення договору складає 6,5% річних.
У пункті 5.2.2 Кредитного договору сторони погодили, що незважаючи на викладене в пункті 5.2.1 цього договору, процентна ставка за користування кредитом буде становити 18% річних, починаючи з 31 календарного дня з дати порушення позичальником графіку погашення кредиту, передбаченого пунктом 4.1 цього договору, та/або виникнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам за цим договорам та до дати погашення простроченої заборгованості за цим договором.
Кредитний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання пункту 5.2.2 Кредитного договору недійсним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Статями 4-2, 4-3 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно зі ст. ст. 33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним пункту 5.2.2 Кредитного договору вказує, що зміст спірного пункту договору передбачає збільшення фіксованої процентної ставки, встановленої у пункті 5.2.1 Кредитного договору в розмірі 6,5% річних, до розміру 18% річних, однак, за твердженнями позивача, збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.
З приводу вказаних доводів позивача господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Частинами 1-3 статті 1056 ЦК України в редакції, чинній на дату укладення Кредитного договору, визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056-1 Цивільного кодексу України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 Цивільного кодексу України.
При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 Цивільного кодексу України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір (п. 28 постанови №5 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".
Отже, судом було встановлено, що сторонами у пунктах 5.2.1 та 5.2.2 Кредитного договору було встановлено дві фіксовані процентні ставки (6,5% річних та 18% річних відповідно) та передбачено умови і порядок їх застосування.
У даному випадку судом враховано, що відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 5, 6 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Окрім того, статтею 43 ГК України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Відповідно до частини 1 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.
Враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні Кредитного договору як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов кредитного договору, у тому числі і умов, викладених у спірному пункті 5.2.2 договору.
При цьому, безпідставними є твердження позивача про те, що застосування банком процентної ставки в розмірі 18% річних є збільшенням фіксованої ставки банком в односторонньому порядку, оскільки таке збільшення погоджено обома сторонами на підставі їх вільного волевиявлення шляхом підписання Кредитного договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками товариств.
Судом прийняті до уваги обґрунтовані заперечення відповідача про те, що позивач погоджував та підписував Кредитний договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору можливих наслідків виконання та порушення зобов'язань.
Таким чином, погодження сторонами у пункті 5.2.2 Кредитного договору збільшеної фіксованої ставки, в залежності від належності виконання зобов'язань, відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже, виходячи з того, що доводи позивача про наявність підстав для визнання пункту договору недійсним не підтвердились під час розгляду справи, тобто судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом залишено без задоволення.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/16557/17.
Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/16557/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/16557/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/16557/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Л.Г. Смірнова
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко