21 листопада 2017 року Справа № 910/23/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,
суддівМалетича М.М., Плюшка І.А.
розглянувши матеріали касаційної скаргиВійськової частини НОМЕР_1 , с. Данилівка, Київська обл.
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року
у справі господарського суду міста Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", м. Київ
доВійськової частини НОМЕР_1 , с. Данилівка, Київська обл.
простягнення 81 800, 10 грн.
за участю представників
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (далі за текстом - ПрАТ "АСК "Інго Україна") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 81 800, 10 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ПрАТ "АСК "Інго Україна" 81 800, 10 грн. та витрати зі сплати судового збору.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що ПрАТ "АСК "Інго Україна" внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, у зв'язку з чим до позивача відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1172, 1191 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є Військова частина НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року повністю і припинити провадження у справі.
ПрАТ "АСК "Інго Україна" відзиву на касаційну скаргу подано не було.
Учасників судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.01.2014 року на площі Харківській в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу КАМАЗ-5511, державний номерний знак НОМЕР_2 та транспортного засобу Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 .
Відповідно до довідки № 9333897 про дорожньо-транспортну пригоду ДТП відбулась внаслідок порушення водієм транспортного засобу КАМАЗ-5511, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 п. 13.1 Правил дорожнього руху.
Згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 13.02.2014 року у справі №753/1865/14-п за результатами розгляду матеріалів адміністративного правопорушення за наслідками вказаної ДТП ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Також у вищезазначеному судовому рішенні встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем КАМАЗ-5511, державний номерний знак НОМЕР_2 , в порушення п. 13.1. ПДР не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
На момент ДТП на підставі договору страхування № 250577420.13 від 15.10.2013 року, укладеного з ТОВ "ОТП Лізинг" (страхувальник), майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземного транспортного засобу Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 були застраховані у позивача (строк дії договору з 16.10.2013 року по 15.10.2014 року).
В Звіті № 89 від 04.02.2014 року про оцінку автомобіля Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 визначено, що матеріальний збиток, завданий власнику вказаного автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, становить 77 256, 90 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 - 88 641, 60 грн.
Відповідно до рахунку № СЗ00271823/СС00186250 від 01.02.2014 року вартість ремонтних робіт транспортного засобу Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 становить 83 400, 10 грн.
На підставі вказаного рахунку згідно зі страховим актом № 113060 від 23.04.2014 року позивач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 81 800, 10 грн. та виплатив страхувальнику страхове відшкодування у вказаному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням № 4567 від 29.05.2014 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором страхування № 250577420.13 від 15.10.2013 року внаслідок настання 14.01.2014 року страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивач отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, в даних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 3-303гс15.
Отже, позивач, виплативши страхове відшкодування страхувальнику (платіжне доручення № 4567 від 29.05.2014 року), отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду у межах фактичних витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Факт наявності вини ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 14.01.2014 року, підтверджується постановою Дарницького районного суду м. Києва від 13.02.2014 року у справі № 753/1865/14-п та у відповідності до положень ст. 35 ГПК України повторного доведення не потребує.
В довідці № 9333897 про дорожньо-транспортну пригоду, складеній за обставинами ДТП, яка відбулась 14.01.2014 року, транспортний засіб КАМАЗ-5511, державний номерний знак НОМЕР_2 , належить Військовій частині НОМЕР_1 .
Як встановлено судами попередніх інстанцій, транспортний засіб КАМАЗ-5511, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебуває у володінні та користуванні Військової частини НОМЕР_1 та поставлений на облік 30.10.2001 року, що підтверджується паспортом (формуляром) машини серії НОМЕР_4 .
Також матеріалами справи підтверджено, що винний у вчиненні ДТП водій транспортного засобу КАМАЗ-5511, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 на час вчинення ДТП проходив строкову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Цивільно-правова відповідальність власника даного автомобіля, як зазначено відповідачем, не застрахована.
Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В силу вищенаведених законодавчих приписів, відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованому транспортному засобу Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , повинен нести відповідач як юридична особа, з винних неправомірних дій водія якої сталася ДТП, оскільки цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом марки КАМАЗ-5511, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, на момент ДТП застрахована не була.
Відтак, Військова частина НОМЕР_1 є відповідальною за відшкодування позивачу понесених ним збитків, а тому посилання відповідача на необхідність визначення належним відповідачем у даній справі винного в ДТП водія правомірно визнано судами необґрунтованими.
Також матеріалами справи підтверджено розмір страхового відшкодування в сумі 81 800, 10 грн., що сплачений позивачем за договором страхування № 250577420.13 від 15.10.2013 року внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди і такий розмір понесених позивачем витрат відповідачем не оспорено.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що страховиком внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, у зв'язку з чим до позивача відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1172, 1191 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є Військова частина НОМЕР_1 .
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи Військової частини НОМЕР_1 , викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року у справі № 910/23/17 - залишити без змін.
Головуючий суддяО.М. Сибіга
СуддіМ.М. Малетич
І.А. Плюшко