29 листопада 2017 року Справа № 904/5048/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.,
суддівАлєєвої І.В., Данилової М.В.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМ.АЙ.КЕЙ."
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2017
у справі № 904/5048/17 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕМ.АЙ.КЕЙ."
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС"
простягнення заборгованості за договором поставки у сумі 25 700,00 грн
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивачаПанасенко Р.О.
- відповідачане з'явився
У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМ.АЙ.КЕЙ." звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС", в якій просило суд стягнути на користь останнього грошові кошти в розмірі 25 700,00 грн. та 5 000,00 грн. витрат пов'язаних з надання правової допомоги адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані поставкою відповідачем за договором поставки №113 від 10.11.2016 неякісного товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2017 (суддя Суховарова А.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 (головуючого судді Широбокової Л.П., суддів: Дарміна М.О., Кузнецової І.Л.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 13 261,80 грн. та 1 032,04 грн. витрат на адвокатські послуги. В решті вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМ.АЙ.КЕЙ." звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" не скористалося правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлене належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕМ.АЙ.КЕЙ." (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (постачальник) був укладений договір поставки №113 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався виготовити, поставити, і передати товар (поліетиленову продукцію) у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти його у власність і оплатити на умовах, визначених у договорі (п.1.1 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору, він укладений строком з дня його підписання сторонами і діє протягом 2-х років, термін дії договору продовжується до моменту належного виконання зобов'язання винною стороною. Пункт 8.2. договору містить умову його пролонгації на той самий строк і на тих саме умовах, якщо за 30 днів до закінчення строку його дії сторонами не буде заявлено про необхідність його припинення.
Пунктами 1.3., 2.1. договору погоджено, що підставою для поставки кожної партії товару є узгоджене постачальником замовлення покупця, яке містить повне найменування товару, його опис і характеристику, розмір, кількість, ціну, строки виготовлення та постачання, тощо. Поставка товару здійснюється протягом 21 дня з моменту узгодження заявки Позивача в порядку, передбаченому п. 2.1.2. цього договору.
Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що позивач зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача у розмірі 50% від вартості поставленого товару протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту подання заявки на поставку в порядку, передбаченому договором, про що свідчить виставлений рахунок. Остаточний розрахунок за товар здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту передачі відповідачем товару позивачу.
Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 договору підписання видаткової накладної позивачем (або його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) за якістю та кількістю без зауважень. Виклик представника відповідача для складання акту про невідповідність товару якості, кількості - обов'язковий.
10.11.2016 позивач звернувся до відповідача з замовленням на поставку відповідної продукції.
Матеріали справи містять виставлені відповідачем рахунки №№ 3563, 3575, 3576, 3577 (а.с.18-21), згідно з якими позивачем здійснено передоплату товару на суму 25 700, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 17.11.2016 №№ 5333, 5334, 5335, 5336 (а.с.22-25).
Судами встановлено, що 12.12.2016 згідно з експрес-накладною №20400035824157 від 12.12.2016 відповідачем здійснено поставку товару вагою 337 кг (а.с.89), проте позивач, з посиланнями на приписи пунктів 6.4, 6.5 договору, відмовився від підписання видаткових накладних №№ 3572, 3573 та повернув товар вагою 336 кг за експрес-накладною №10023757829 від 22.12.2016 (а.с.132).
Листом №1312/01 від 13.12.2016 позивач повідомив відповідача, що отриманий 13.12.2016 від постачальника товар не відповідає вимогам якості, у зв'язку із чим товар згідно з видатковими накладними № 3572 та № 3573 від 12.12.2016 він прийняти не може, просить відповідача направити свого представника для складання акта про невідповідність товару по якості та його повернення.
З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.01.2017 про повернення попередньої оплати товару на суму 25 700,00 грн. з огляду на відсутність поставки його у належній якості (а.с. 29). Доказів відмови від подальшого постачання товару, розірвання договору або втрату інтересу до поставки товару претензія не містить та судами не встановлено.
Зазначена вимога була відхилена відповідачем з огляду на недоведеність поставки відповідачем дефектного товару, у зв'язку з чим він вимагав оплату повної вартості товару (а.с. 31).
21.02.2017 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу №2002/01 від 20.02.2017, в якій зазначено про відмову від договору та його розірвання, а також про необхідність повернення грошових коштів в сумі 25 700,00 грн., якы останній отримав 01.03.2017.
Разом з тим, судами встановлений факт прийняття повторної поставки товару позивачем вагою 168 кг на суму 12 406,00 грн., що відбулася 27.02.2017 за експрес-накладною №2040004281 (а.с. 110, 133), до отримання відповідачем відмови від договору.
Доказів відмови позивача від поставленого 27.02.2017 товару матеріали справи не містять та судами не встановлено.
03.03.2017 відповідач не погодився з вимогами позивача (а.с. 35), щодо повернення сплаченої попередньої оплати через неякісність поставленого товару, що і стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" 25 700,00 грн. сплачених коштів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарські суди виходили з наявності правових підстав для повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕМ.АЙ.КЕЙ." суми попередньої оплати у розмірі 13 261,80 грн., на яку товар поставлений не був, та зменшенням витрат на послуги адвоката з урахуванням невисокої складності справи.
Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Положеннями ч. 2 ст. 678 ЦК України встановлено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ч. 2 ст. 664 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених ними норм матеріального права на підставі ретельної оцінки поданих сторонами доказів, беручи до уваги різницю між поставленим відповідачем і повернутим позивачем товаром в 1 кг у сумі 32,20 грн. та прийняття позивачем повторної поставки товару на суму 12 406,00 грн., у строк дії договору, дійшли обґрунтованого висновку, що позивачу підлягає поверненню попередня оплата в сумі фактичної ціни повернутого ним товару у розмірі 13 261,80 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача 5 000,00 грн. витрат пов'язаних з надання правової допомоги адвоката.
Згідно з ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".
За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Врахувавши вказане та надані позивачем докази (адвокатський контракт про надання правової допомоги в господарському процесі № 524 від 03.02.2017, платіжне доручення №5857 від 06.04.2017 про сплату позивачем послуг адвоката на суму 5 000,00 грн., копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю №3531 від 27.11.2008), а також те, що справа про стягнення заборгованості не є складною і що адвокатом не надано доказів того, які саме види робіт і скільки часу ним було витрачено на здійснення дій в межах розгляду вказаної справи (в суді першої і апеляційної інстанції) та, що позов було задоволено частково, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 1 032,04 грн. витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката на підставі ст. 49 ГПК України.
Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі № 904/5048/17 залишити без змін.
Головуючий суддя В.А. Корсак
С у д д і І.В. Алєєва
М.В. Данилова