21 листопада 2017 року Справа № 902/547/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,
суддівМалетича М.М., Плюшка І.А.
розглянувши матеріали касаційної скаргиУправління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області, м. Ладижин, Вінницька обл.
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року
у справі господарського суду Вінницької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ
доУправління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області, м. Ладижин, Вінницька обл.
простягнення 186 980, 01 грн. заборгованості по компенсації пільг на телекомунікаційні послуги
за участю представників
позивача: Беліменко О.О.,
відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі за текстом - ПАТ "Укртелеком") звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області про стягнення заборгованості по компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 186 980, 01 грн.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.07.2017 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року позов задоволено: присуджено до стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області на користь ПАТ "Укртелеком" 186 980, 01 грн. боргу по компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі та судовий збір.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відсутність у відповідача коштів не є підставою для звільнення його від виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11.07.2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
ПАТ "Укртелеком" відзиву на касаційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.12.2015 року по 31.12.2016 року позивачем пронесено витрати на надання пільг на послуги зв'язку зазначеній категорії пільговиків населення м. Ладижин на загальну суму 186 980, 01 грн., що підтверджується актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку, які користуються пільгами, розрахунками видатків на відшкодування зазначених витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 63 "Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, з наступними змінами, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про охорону дитинства" передбачено надання пільг по оплаті за отримані послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).
Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Відповідно до пп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89, ч. ч. 1, 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського і обласного значення при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на компенсаційні виплати за надання пільг з послуг зв'язку окремих категорій громадян. Видатки місцевих бюджетів проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, зокрема, здійснюються компенсаційні виплати за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.
Частиною 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року, з наступними змінами, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
В п. 3 вказаного Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законодавством України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету чи випадку повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.
Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій (державного та місцевих бюджетів).
Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій про те, що кошти у розмірі 186 980, 01 грн. як заборгованість по відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням окремим категоріям населення проживаючих в м. Ладижин пільгових послуг, відповідно до законодавства підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування для зазначених цілей, що на думку відповідача є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення даного зобов'язання, правомірно відхилено судами попередніх інстанцій з огляду на те, відповідно до положень ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах у справі № 11/446 від 15.05.2012 року, у справі № 3-28гс12 від 15.05.2012 року, у справі № 905/2358/16 від 22.03.2017 року.
Також Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року зазначено про те, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Водночас, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року у справі № 902/547/17 - залишити без змін.
Головуючий суддяО.М. Сибіга
СуддіМ.М. Малетич
І.А. Плюшко