04 грудня 2017 р. Справа № 903/522/17
за позовом приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"
до відповідачів:
1) Луцької міської ради
2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1
про визнання недійсним договору оренди землі від 10.02.2005р. та скасування запису №289 в книзі записів державної реєстрації договорів
Головуюча суддя Слободян О.Г.
Судді: Дем'як В.М.
ОСОБА_2
Представники:
від позивача: ОСОБА_3 - довіреність від 24.03.2017р.
ОСОБА_4 - довіреність від 14.06.2017р.
від відповідача 1: ОСОБА_5 - довіреність від 19.08.2017р.
від відповідача 2: ОСОБА_6 - довіреність від 24.07.2017р.
від 3-ї особи: ОСОБА_7, договір-доручення від 01.12.2017р.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.
Заяви про відвід суддів не поступило.
За клопотанням позивача здійснювався запис розгляду справи за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство спеціалізованого суду”.
В судовому засіданні відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: позивач - ОСОБА_8 "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів: Луцької міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якому просив суд визнати недійсним договір оренди землі, що укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований 10.02.2005 року Центром державного кадастру та скасувати запис за № 289 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 10.02.2005 року, проведений на підставі договору оренди землі, що укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" 10.02.2005 року.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
В лютому 2017 року ОСОБА_8 "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" дізналося про існування договору оренди землі, що датовано 10 лютого 2005 року та підписано між підприємством позивача та Луцькою міською радою та зареєстровано Центром державного кадастру, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Волинській області в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 10.02.2005р. за №289.
Об'єктом оренди згідно п.2 оспорюваного договору є земельна ділянка площею 26225кв.м., яка знаходиться на вул. Конякіна, 39, кадастровий номер 220650030.
Оспорюваний правочин відповідно до п.8 укладено на 10 років.
Вважає, що ОСОБА_8 "ВОПАС" є належним землекористувачем вищезазначеної земельної ділянки.
Пунктом 42 оспорюваного договору визначено, що цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Цей договір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий-в орендаря, третій-в органі, який провів його реєстрацію: Центрі державного кадастру за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 63.
Під час слухання господарської справи №903/178/17 за позовом ОСОБА_8 "ВОПАС" до Луцької міської ради про поновлення договору оренди землі за №289 від 15.02.2005р. та визнання додаткової угоди укладеною було встановлено, що договір оренди землі від 10.02.2005р., що зареєстрований під №289 в Головному управлінні Держгеокадастру у Волинській області відсутній, а тому вважає, що письмова форма договору, вимоги до якої передбачені ст. 207 ЦК України, сторонами договору оренди землі від 10.02.2005р. не дотримано.
Відповідно до положень ст. 14 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
ЗУ "Про оренду землі", який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини визначено письмову форму, як обов'язкову форму для договорів оренди землі (ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про оренду землі"). Відтак, при укладені договору оренди землі від 10.02.2005 року сторонами порушено ч. 4 ст. 203 ЦК України ("правочин має вчинятися у формі, встановленій законом").
Відповідно до норм ч.2 ст. 16 ЗУ "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
28 грудня 2004 року за № 21/15.3 Луцькою міською радою прийнято рішення "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" для обслуговування автостанції на вул. Конякіна, 39". Відповідно до вищезазначеного рішення відповідача 1, зобов'язано зокрема, ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" в місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки, зареєструвати земельну ділянку та права на неї у Центрі державного земельного кадастру.
Відтак, посилання в п. 17 оспорюваного договору, на передачу земельної ділянки на підставі рішення Луцької міської ради № 21/15.3 від 28.12.2004 року є таким, що не відповідає дійсності, так як таке рішення органу місцевого самоврядування на час укладення договору 10.02.2005 року не підлягало виконанню, у зв'язку із спливом строку можливості його виконання.
Згідно положень ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Виходячи з того, що п. 42 оспорюваного договору визначено, що цей договір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, та відсутність у орендаря та органі, що провів його реєстрацію таких - ідентичних примірників, вимоги визначені ч. 1 ст. 208 ЦК України його сторонами не дотримано.
До спірних правовідносин вважає за необхідне застосувати положення ст.ст. 14, 16 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 10, 33 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.95, ч. 4 ст. 124, ст. ст. 125, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215 ЦК України. Позовну вимогу про недійсність договору оренди землі від 10 лютого 2005 року, що укладений між Луцькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", правонаступником якого є позивач, за реєстровим № 289, задоволити повністю.
Позивачем заявлено вимогу про захист свого речового права (права користування), яке порушено внаслідок укладення нового договору оренди землі, чинність якого пов'язана із його державною реєстрацією, а тому ним заявляється ще вимога про скасування запису про реєстрацію договору, що відповідає положенням ст.16 ЦК України.
В судових засіданнях та додаткових поясненнях представник позивача позовні вимоги підтримав. Також зазначив, що оскільки 10.02.2005р. позивачем оспорюваний договір не підписувався, відтиск печатки не наносився, даний договір позивач не укладав, тому такий договір суперечить ч. 3 ст. 203 ЦК України.
Зазнавчив, що оскільки станом на 10.02.2005р. і до сьогодні Луцькою міською радою не прийнято рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку загальною площею 2,34га Службі автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту, правонаступником якої є ОСОБА_8 "ВОПАС", оспорюваний договір оренди землі від 10.02.2005р. суперечить ч. 5 ст. 203 ЦК України.
Зауважив, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі", так як технічна документація (проект відведення земельної ділянки) відсутні, Луцька міська рада не затверджувала проект відведення земельної ділянки загальною площею 26 225 кв.м.
Вказав, що за змістом п. 8 договору, після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
В даному випадку, орендодавець висловив заперечення щодо продовження терміну дії договору на новий термін, після закінчення встановленого договором та законом строку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду, вважаючи, що має із відповідачем укладений договір землі від 15.02.2005 року, з позовом до Луцької міської ради з вимогами про визнання договору оренди від 15.02.2005 поновленим, а додаткової угоди укладеної. У позові відмовлено з посиланням на договірні відносини за оспорюваним договором, якого позивач ніколи не виконував, не підписував.
Зазначає, що Луцька міська рада звернулася із позовом до позивача про повернення орендованої земельної ділянки (справа № 903/182/17), відтак існують неврегульовані питання із дійсних зобов'язань, що витікають із оспорюваного договору.
Вищевикладене свідчить про не припинення зобов'язань за оспорюваним договором.
З огляду на викладене, просив суд відмовити відповідачу 1 в задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі та задоволити позовні вимоги позивача.
Крім того, вказує, що свідоцтва про право власності третьої особи - ОСОБА_1 на приміщення за адресою м. Луцьк, вул. Конякіна, 39, зареєстровані в реєстрі за №№ 2776, 2779 не являються правовстановлюючими документами в розумінні Цивільного Кодексу України, так як не породжує будь-яких прав та обов'язків для сторін протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Відтак ФОП ОСОБА_1 не мав права вчиняти дії щодо реєстрації права власності на приміщення магазинів № 7 та № 4 з літнім кафе по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку.
В судовому засіданні та у запереченні на позовну заяву відповідач 2 - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області позов заперечив, вказавши, що Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" 10.02.2005р. за №289 був зареєстрований договір оренди земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_8 "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та Луцькою міською радою 10.02.2015 р. Вказаний факт підтверджується книгою №3 реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області з реєстраційного номера 1-03-334.
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що у органі, що провів реєстрацію договору оренди землі, відсутній ідентичний примірник договору, проте даний факт позивачем не підтверджено. Натомість, у Головного управління Держгеокадастру у Волинській області наявний примірник оригіналу договору оренди землі від 10 лютого 2005 року.
Отже, відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених ч. 1 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі", є підставою для визнання таких договорів оренди недійсними, проте наявність такої істотної умови позивачем не підтверджено.
Відповідно до вимог статті 90 ЗК України власник земельної ділянки має право передавати земельну ділянку в оренду.
Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 13 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі" орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
ОСОБА_8 оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відносини із реєстрації договорів оренди землі на час підписання договору оренди землі регулювалися, зокрема ЗУ "Про оренду землі", Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962).
Частиною 1 статті 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема й право оренди земельної ділянки.
Статтею 24 цього Закону встановлено вичерпний перелік підстав, згідно з яким може бути відмовлено у державній реєстрації прав, та її частиною четвертою передбачено, що відмова в державній реєстрації та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Тобто, у Волинської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" підстав, передбачених Законом для відмови у державній реєстрації договору оренди землі від 10.05.2005 року, не було.
Представник відповідача 1 - Луцької міської ради в судових засіданнях, у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях проти позову заперечив, з огляду на наступне.
На підставі рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995р. за №1/6 Службі автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995р. ІІ-ВЛ № 001257, яка знаходиться за адресою вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, .
Згідно копії державного акту на право постійного користування постійним землекористувачем є Служба автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту, ймовірно діяльність якої припинено.
Позивачем отримано відповідь Луцької міської ради, від 22.06.2017р. № 0-26/459, на публічний запит, де зазначено, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку ПрАТ "ВОПАС" не видавався. Рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку ПрАТ "ВОПАС" за 2000-2013 рр. не приймалося.
До матеріалів позову не долучено підтвердження того, що позивач ОСОБА_8 "ВОПАС" є правонаступником вищевказаної Служби. На даний час інформація про дане підприємство - Служба автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" зареєстроване 03.03.1992р. На час реєстрації існувало державне підприємство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", що було створене наказом Української державної Корпорації автомобільного транспорту №12 від 04.11.1991р. на базі Волинського обласного об'єднання автобусних станцій 10799 та вподальшому реорганізоване у ОСОБА_8 "ВОПАС".
27.01.1994 р. перереєстровано статут "Волинського обласного державного підприємства автобусних станцій 10799" та зазначено, що входить до складу Волинського територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту.
18.07.1996р. зареєстровано статут ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", яке засноване відповідно до наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України у Волинській області від 28.06.1996р. № 528 шляхом перетворення Державного підприємства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994р. № 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів".
11.05.2011р. проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, які регулюють діяльність Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", що було створене як Відкрите акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", відповідно до наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України у Волинській області від 28.06.1996р. № 528.
Таким чином, відсутні відомості, що ОСОБА_8 "ВОПАС" є правонаступником, власне, Служби автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту, та у статутних документах відсутня прив'язка назви діючого підприємства до попередньої назви підприємства такої як вищезазначена Служба.
За таких умов неможливе правонаступництво, до позивача по справі не перейшли майнові права та обов'язки Служби автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту, в тому числі право постійного користування.
Правовідносини щодо користування землею виникли в 1995р., тобто під час дії ЗК України від 18.12.1990р., ЦК УРСР, Закону України "Про підприємства в Україні".
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЗК України від 18.12.1990 р. право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до приписів ст. 27 ЗК України від 18.12.1990р. право користування земельною ділянкою припиняється, у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського господарства).
Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 ч.1 та ч. З цієї статті, проводиться в межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів.
Стаття 37 ЦК УРСР встановлювала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
Таким чином, діюче на той час законодавство передбачало, що юридична особа припинялася лише у випадках або ліквідації або у разі злиття, поділу або приєднання.
Перетворення підприємства або зміна його організаційно-правової форми не тягло за собою його припинення, оскільки, не було реорганізацією або ліквідацією в розумінні ст. 37 ЦК УРСР.
Відповідно до ч. 7 ст. 34 чинного на той час Закону України "Про підприємства в Україні" при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов'язки колишнього підприємства.
ЗК України від 18.12.1990р. не містив обмежень щодо кола підприємств, установ, організацій певної форми власності та/або статусу, в постійному користуванні яких можуть перебувати земельні ділянки.
Визначення підприємств, виключно які набувають права постійного землекористування, встановлені нормою ст. 92 ЗК України від 25.10.2001р., відповідно до ч. 2 якої право постійного користування земельною ділянкою із земель державної і комунальної власності набувають лише підприємства, установи, організації, що належать до державної або комунальної власності, при цьому питання припинення права користування земельною ділянкою аналогічно врегульовано положеннями 4.1 ст.141 ЗК України, відповідно до якої підставами припинення такого права є припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Втім, аналіз зазначених норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що припинення права користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку відбулося з підстав припинення підприємств, установ, організацій, а саме, ліквідації Служби автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту. Припинення права постійного користування допускається лише у випадку, коли припинення підприємства виключає правонаступництво, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного суду України від 21.02.2011р. Також аналіз вищевикладених фактів дає підстави вважати, що Служба автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту ніколи не була перетворена у Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".
Відповідач 1 - Луцька міська рада також зазначив, що оспорюваний договір припинив свою дію внаслідок його виконання та закінчення строку дії договору, а тому не може бути предметом судового спору.
Згідно п. 8 Договору він укладений на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше як за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Згідно п. 29 договору орендар має право при належному виконанні обов'язків, відповідно до умов договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, на поновлення договору.
Повідомив, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у справі №5004/639/12 частково припинено договір оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р., укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799".
Оспорюваний договір оренди було зареєстровано у Книзі реєстрації договорів оренди землі юридичних і фізичних осіб 10.02.2005р., а тому враховуючи приписи ст.ст. 18, 20 ЗУ "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинна на момент укладення договору), п. 42 договору оренди, договір діяв до 10.02.2015 р.
12.01.2015 р. на адресу Луцької міської ради надійшов лист повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки.
21.01.2015 р. орендодавцем направлені заперечення про поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, яка була надана за договором оренди, який зареєстрований 10.02.2005 р., у зв'язку із наявністю судового рішення, яким від 28.11.2012 року частково припинено договір оренди.
Закон не передбачає автоматичного поновлення договору оренди землі у разі припинення його дії, якщо орендар пропонує укласти додаткову угоду про продовження дії договору на тих самих умовах, щодо яких не досягнуто взаємної згоди сторін.
Оскільки сторони не досягли згоди щодо укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди землі, переважне право на укладення договору у орендаря припинилося.
Положення частин 1-5 ст. 33 ЗУ “Про оренду землі” не надають орендареві право на продовження дії договору без погодження з орендодавцем, яке має бути реалізоване шляхом укладення додаткової угоди. За таких обставин, міська рада розглянула надіслану пропозицію укласти додаткову угоду, але не було досягнуто домовленості щодо істотних умов договору, а саме площі орендованої земельної ділянки (листи від 21.01.2015 р. № 1.1- 15/307, 25.02.2015 р. № 1.1-15/1099), тому переважне право орендаря на укладення договору оренди припинилося.
Згідно ч. 6 ст. 33 ЗУ “Про оренду землі” договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди. Відтак, договір оренди закінчився - 10.02.2015 р., орендодавцем в місячний термін - 11.03.2015 р., листом № 29-11/235, повідомлено про заперечення у поновленні договору оренди.
Таким чином, підстави для поновлення договору оренди землі, визначені ч. 6 ст. 33 Закону України “Про оренду землі” є обмеженими, з огляду на встановлення зі сторони орендодавця права реагувати на продовження орендарем користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору. В даному випадку, міська рада відреагувала та направила лист-повідомлення, відповідно до якого заперечувала у поновленні договору оренди землі.
Позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005р, зареєстрованого за № 289 не підлягає до задоволення. У даній справі відсутній предмет спору, оскільки спірний договір припинив свою дію на підставі ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено.
Зауважив, що позивачем не доведено порушення його прав як постійного землекористувача, договором оренди земельної ділянки від 10.02.2005 р за №289.
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку не видавався ні ВАТ “Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799” на час укладення договору оренди для обслуговування автостанції, ні ОСОБА_8 “ВОПАС” на момент припинення дії такого договору.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_8 “ВОПАС” 15.08.2017 р. зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкоюІІ-ВЛ001237, виданого Луцькою міською радою 06.12.1995р.
Таким чином, ОСОБА_8 “ВОПАС” набув право постійного користування земельною ділянкою після виконання договору оренди. У позовній заяві не доведено порушення прав і законних інтересів позивача. У позовній заяві не доведено належними і допустимими доказами наявність земельної ділянки на праві постійного користування ОСОБА_8 "ВОПАС" під час дії договору оренди земельної ділянки по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку від 10.02.2005р.
Водночас, представник відповідача 1 звернувся до суду з клопотанням №3-30/815 від 30.08.2017р. (вх.№01-80/103/17), в якому просив суд припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спірний договір припинив свою дію на підставі ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено, а тому в даній справі відсутній предмет спору.
Також, представник відповідача 1-Луцької міської ради зазначив, що договір оренди земельної ділянки від 10.02.2005р., містить всі істотні умови договору оренди землі.
Щодо посилання позивача на невідповідність ст. 207 ЦК України, оскільки відсутній примірник договору оренди земельної ділянки у реєструючій організації - Головному управлінні Держгеокадастру у Волинській області, зазначив, що дана обставина не є підставою визнання недійсним договору вцілому, а ст. 215 ЦК України визначає підстави недійсності правочину, серед яких відсутня вищезазначена обставина, як підстава для визнання недійсним договору. Зареєстроване право постійного користування на земельну ділянку по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку не є належним і допустими доказом недійсності укладеного договору оренди чи обгрунтуванням порушеного права чи законного інтересу позивача.
Зауважив, що позивач не довів належними і допустими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним договору оренди земельної ділянки по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку від 10.02.2005р., а також в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони відповідача та яким нормам законодавства не відповідає спірний договір, а тому відсутні правові підстави для визнання договору недійсним.
Вважає доводи позивача, що договір оренди від 10.02.2005 р. за № 289 земельної ділянки з кадастровим номером №220650030 є недійсним, оскільки орендарем ніколи не виконувався, а був укладений договір від 15.02.2005р. на дану земельну ділянку, необгрунтованими, з огляду на те, що судами встановлено факт відсутності державної реєстрації договору оренди від 15.02.2005р., отже даний договір не набув чинності.
Також зазначив, що постановою від 28.11.2012р. Рівненського апеляційного господарського суду частково припинено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 220650030, що передавалась для обслуговування автостанції по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, в частині 472 кв.м. на користь підприємця ОСОБА_1, на яких розміщене належне йому нерухоме майно.
Просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 22.11.2017р. за клопотанням відповідача-1 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_1
Представник третьої особи в судовому засіданні просить відмовити в позові, зазначає, що рішенням господарського суду Волинської області по справі № 903/178/17, яке набрало законної сили 03 жовтня 2017 року, чітко встановлено, що договір оренди земельної ділянки №289 від 10.02.2005 року припинив свою дію 10 лютого 2015 року, оскільки був укладений на 10 років. У його поновленні було відмовлено Луцькою міськрадою, оскільки змінилася площа та конфігурація земельної ділянки і відповідно у задоволенні позовних вимог ПРАТ “ВОПАС” про поновлення даного договору оренди землі, шляхом укладення додаткової угоди судами відмовлено, касаційна скарга ПРАТ “ВОПАС” не подавалася.
Згідно вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним після закінчення його теміну дії немає і в позовній заяві позивача обгрунтованих підстав для визнання недійсним договору оренди землі не названо.
Позицію дійсного та законного правочину позивач по даній справі займав протягом останніх пяти років, тому незрозуміло чому на даний момент позивач вирішив подати позов саме про недійсність правочину по якому ОСОБА_8 “ВОПАС” виконувало зобовязання по оплаті та через суд вимагало поновлення договору оренди землі усвідомлюючи факт спливу терміну дії договору оренди землі, а це явно свідчить не про ознаки недійсного правочину.
Аналогічні справи зі схожими позовними вимогами неодноразово розглядалися судами та стверджувалися факти саме законності укладення договору оренди землі станом на 2005 рік і ознак недійсності даного договору оренди землі судами виявлено не було, оскільки при укладенні даного правочину було додержано всіх вимог закону.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд встановив наступне.
28 грудня 2004 року за № 21/15.3 Луцькою міською радою прийнято рішення «Про надання земельної ділянки на умовах оренди ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» для обслуговування автостанції на вул. Конякіна, 39». Відповідно до вказаного рішення, зобов'язано зокрема, ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» в місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки, зареєструвати земельну ділянку та права на неї у Центрі державного земельного кадастру.
10.02.2005р. між ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (Орендар) та Луцькою міською радою (Орендодавець) було укладено договір оренди землі.
10.02.2005р. за №289 Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" був зареєстрований даний договір оренди, що підтверджується книгою №3 реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області (з реєстраційного номера 103-334) за 2003-2005рр.
ОСОБА_8 "ВОПАС" було зареєстровано право власності на 3 об'єкти нерухомого майна, що знаходяться на земельній ділянці в м. Луцьку, вул. Конякіна, 39, зокрема: приміщення автовокзалу з накриттям над пасажирськими платформами, приміщення для чергового, приміщення підземного туалету.
Згідно п.2 договору оренди, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 26 225 кв.м., яка знаходиться на вул. Конякіна, 39 /кадастровий номер 220650030/.
Відповідно до п. 8 даний договір укладено строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до умов договору орендодавець, на підставі рішення Луцької міської ради від 28.12.2004р. №21/15.3, за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а ВАТ “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” зобов'язавлося прийняти в оренду на 10 років земельну ділянку, визначену цим договором.
10.02.2005р. згідно Акту прийому-передачі земельної ділянки орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди, що знаходиться на вул. Конякіна, 39, кадастровий номер 220650030.
Пункт 20 Договору оренди земельної ділянки визначає, що в разі припинення дії договору, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він її одержав в оренду.
У відповідності до пункту 29 цього договору при належному виконанні обов'язків відповідно до умов договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі орендар має право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
Відповідно до п.36 договору договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що договір оренди від 10.02.2005р. припинив свою дію в зв'язку із закінченням строку дії договору 10.02.2015р.
Закон не передбачає автоматичного поновлення договору оренди землі у разі припинення його дії, якщо орендар пропонує укласти додаткову угоду про продовження дії договору на тих самих умовах, щодо яких не досягнуто взаємної згоди сторін. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди землі, переважне право на укладення договору у орендаря припиняється.
Оскільки згоди між сторонами не було досягнуто, спірний договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Позивач зазначає, що договір оренди землі від 10.02.2005р. між сторонами не укладався, земельна ділянка в оренду не передавалась, а був укладений договір оренди землі від 15.02.2005р. (в матеріалах справи містяться два індентичні договори оренди землі від 10.02.2005р. та від 15.02.2005р.).
Проте, такі твердження позивача є безпідставними, оскільки постановами Рівненського апеляційного господарського суду встановлено протилежне.
Згідно ст.35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017р. у справі № 903/178/17 про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 15.02.2005р , додаткової угоди укладеною за позовом ОСОБА_8 “ВОПАС” встановлено, що наявні лише докази реєстрації договору оренди земельної ділянки площею 26225кв.м. для обслуговування автостанції зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди землі юридичних і фізичних осіб за № 289 від 10.02.2005р. Відтак, встановлено факт відсутності державної реєстрації договору оренди від 15.02.2005р., отже даний договір не набув чинності.
У справі № 903/182/17 про повернення земельної ділянки за позовом Луцької міської ради, зазначено, що колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду І інстанції, що договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 220650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005р. реєстраційний номер 289. На виконання умов договору від 10.02.2005р. Орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди, що знаходиться на вул. Конякіна, 39 кадастровий номер 220650030, що стверджується відповідним актом, підписаним уповноваженими особами та скріплений відтисками круглих печаток.
У вищезазначеній справі суд визнає, що постановою від 28.11.2012р. Рівненського апеляційного господарського суду частково припинено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 220650030, що передавалась для обслуговування автостанції по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, в частині 472 кв.м. на користь підприємця ОСОБА_1, на яких розміщене належне йому нерухоме майно.
Судом встановлено, що згідно акту приймання-передачі від 10.02.2005р., а також і від 15.02.2005р. позивач отримав в оренду ту саму площу земельної ділянки, 26 225 кв.м., яка знаходиться на вул. Конякіна, 39 /кадастровий номер 220650030/ та зазначена як в договорі оренди від 10.02.2005р., так і в договорі оренди від 15.02.2005р.
Факт користування даною земельною ділянкою на умовах оренди також підтверджується платіжними дорученнями з призначенням платежду "плата за оренду".
Крім того, позивачем не доведено порушення його прав як постійного землекористувача згідно договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005 р за №289.
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку не видавався ні ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» на час укладення договору оренди для обслуговування автостанції, ні ОСОБА_8 «ВОПАС» на момент припинення дії такого договору.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_8 -"ВОПАС» 15.08.2017 р. зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкоюІІ-ВЛ001237, виданого Луцькою міською радою 06.12.1995р.
Таким чином, ОСОБА_8 «ВОПАС» набув право постійного користування земельною ділянкою після виконання договору оренди землі від 10.02.2005р.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 3 ст. 207 ГК (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК).
Між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору оренди земельної ділянки, регулюються положеннями законодавства про оренду.
Відповідно до ст.ст. 6, 13, 14, 16 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ІІК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.
На час розгляду спору заборгованість по оплаті за користування земельною ділянкою відсутня, що не заперечується сторонами та підтверджується доданими позивачем платіжними дорученнями з призначенням платежу "плата за оренду землі", що також свідчить про виконання сторонами зобов'язань за договором.
Посилання позивача на те, що є неврегульований спір щодо повернення земельної ділянки не приймається судом до уваги, оскільки постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017р., яка набрала законної сили, у справі №903/182/17 за позовом Луцької міської ради до відповідача ОСОБА_8 “Волинське обласне підприємство автобусних станцій”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_9 про повернення земельної ділянки в позові відмовлено, в зв'язку тим, що на спірній земельній ділянці знаходяться належні на праві власності ОСОБА_8 “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” будівлі та споруди.
Крім того, позивачем не доведено порушення його прав як постійного землекористувача згідно договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005 р за №289.
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку не видавався ні ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» на час укладення оспорюваного договору оренди для обслуговування автостанції, ні ОСОБА_8 «ВОПАС» на момент припинення дії такого договору.
Лише 15.08.2017р. за позивачем зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що належать позивачу на праві власності.
Таким чином, ОСОБА_8 «ВОПАС» набув право постійного користування земельною ділянкою після виконання договору оренди землі від 10.02.2005р.
Судом встановлено, що заборгованість по оплаті за користування земельною ділянкою на умовах оренди у позивача відсутня, а також відсутній обов'язок щодо повернення орендованої земельної ділянки, оскільки на цій ділянці розташовані об'єкти нерухомості, що належать позивачу на праві власності.
Враховуючи встановлені у справі обставини, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.
Суд, дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди може бути визнано недійсним лише на майбутнє, а оскільки договір припинено 10.02.2015р. і його не існувало на момент пред'явлення позову до суду, в позові слід відмовити.
З огляду на те, що існування предмета спору припинилось до пред'явлення позову до суду, суд відхиляє клопотання відповідача - 1 про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України та відмовляє в позові.
Відповідно до ч.1ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Повний текст рішення складено
12.12.2017
Головуюча суддя О. Г. Слободян
Судді В.М.Дем'як
ОСОБА_2