07 грудня 2017 року Справа № 910/24267/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач),
суддів:Барицька Т.Л., Козир Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.09.2017
у справі№ 910/24267/16
Господарського судуміста Києва
за позовомНаціонального антикорупційного бюро України
до1.Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" 2. Публічного акціонерного товариства "Азот"
третя особаПублічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго"
провизнання договору недійсним
за участю представників:
позивача - Семенчук М.А., довір. від 22.12.2016
відповідача-1 - не з'явились
відповідача-2 - Вєдєрнікова О.С., договір про надання правової допомоги
від 31.07.2017
третьої особи - не з'явились
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі № 910/24267/16 (суддя Маринченко Я.В.) відмовлено Національному антикорупційному бюро України у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у даній справі (головуючий суддя Дідиченко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) задоволено апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі № 910/24267/16. Задоволено позовні вимоги. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 12.03.2015 у № 141-202, укладений між Публічним акціонерним товариством "Азот" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа". Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на користь Національного антикорупційного бюро України 689,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 757,90 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Азот" на користь Національного антикорупційного бюро України 689, 00 грн судового збору за подання позовної заяви, 757,90 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із вказаною постановою, Публічне акціонерне товариство "Азот" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі № 910/24267/16.
В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 203, 513, 520, 521, 522 Цивільного кодексу України, статей 15-1, 26, 27 Закону України "Про електроенергетику", статей 35, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 24.05.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (постачальник) і Відкритим акціонерним товариством "Азот" (споживач) укладено договір постачання електричної енергії № 524-213/24, відповідно до якого постачальник електричної енергії зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а останній - оплачувати її вартість постачальнику та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього.
Споживач зобов'язується виконувати умови договору поставки, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" (пункт 2.2.1., 2.2.3. договору).
Згідно з пунктом 9.4 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Відкрите акціонерне товариство "Черкасиобленерго" і Відкрите акціонерне товариство "Азот" перейменовані у Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" та Публічне акціонерне товариство "Азот".
У ПАТ "Азот" за період з 01.01.2015 по 31.01.2015 утворилась заборгованість перед ПАТ "Черкасиобленерго" за поставлену електричну енергію у розмірі 33 113 748, 67 грн.
12.03.2015 між Публічним акціонерним товариством "Азот" (первісний боржник) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова Компанія "Енергомережа" (новий боржник) укладено договір про переведення боргу № 141-202, яким регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором від 24.05.2005 № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго", укладеним між первісним боржником та кредитором, у частині оплати за поставлену в період з 01.01.2015 (включно) по 31.01.2015 (включно) кредитором електроенергію на суму 33 113 748, 67 грн.
Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 01.01.2015 (включно) по 31.01.2015 (включно) на суму 33 113 748, 67 грн.
Пунктом 3.2. договору від 12.03.2015 № 141-202 визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 31 113 748, 67 грн, що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.
Згідно з пунктом 5.2. договору від 12.03.2015 № 141-202 зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п. 1.2. цього договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.
Листом від 11.03.2015 № 1737/03-01 ВАТ "Черкасиобленерго" надало згоду на укладання вказаного договору про переведення боргу за умови сплати новим боржником переведеного боргу відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання.
Як встановлено судами ПАТ "Азот" сплатило на рахунок ПрАТ "ХК "Енергомережа" кошти в розмірі 31 113 748, 67 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 12.03.2015 № 287.
Матеріали справи не містять доказів виконання новим боржником грошових зобов'язань перед кредитором за договором № 141-202.
Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" та Публічного акціонерного товариства "Азот" про визнання недійсним договору про переведення боргу № 141-202.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю спірної угоди вимогам Закону України "Про електроенергетику", Правилам користування електричною енергією, а також інтересам держави і суспільства.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення до суду в інтересах держави надано лише прокурорам, тому у даному випадку посилання позивача на недійсність спірного правочину через його суперечність інтересам держави і суспільства, не відповідає визначеному частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суб'єкту, на якого покладено обґрунтовувати порушення інтересів держави таким правочином. Щодо права на звернення до суду державних та інших органів у випадках, передбачених законодавчими актами України, то у разі відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів такого органу спірним правочином, останній має обґрунтувати своє право на звернення до суду з позовом, яким оспорює правочин, стороною якого він не є.
Судом апеляційної інстанції, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі № 910/24267/16 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволено.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Пунктом 13 частини 1 статті 17 вказаного Закону Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами У країни.
Отже, у разі звернення Національного бюро України з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.
Отже, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.
Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.
Відповідно до пункту 3 Листа Вищого господарського суду від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини третьої статті 228 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.
Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини: наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги; правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин; відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.
При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15.
Оскільки позов Національного бюро спрямований на захист інтересів держави і суспільства, суд має встановити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.
Доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 № 6-1528цс15, від 06.07.2015 № 6-166цс15, а також у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Водночас питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Закон України "Про електроенергетику" (в редакції на 12.02.2015) визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі. Регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно - технологічним) управлінням.
Статтею 5 вказаного Закону визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.
Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.
Згідно з частиною 2 статті 15-1 вказаного Закону споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.
Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.
Пунктами 6.2, 6.3 ПКЕЕ передбачено, що для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії. Оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.
Отже, зі змісту вищезазначених норм вбачається обов'язок споживача сплачувати за поставлену йому енергопостачальником електричну енергію виключно шляхом перерахування коштів на поточній рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 1 Закону "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.
Отже, при виникненні господарських правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.
Положеннями договору постачання електричної енергії, та нормами законодавства передбачалось отримання постачальником (ПАТ "Черкасиобленерго") оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (ПАТ "Азот") шляхом перерахування грошових коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Умови спірного договору визначають обов'язок нового кредитора вносити грошові кошти на рахунок зі спеціальним режимом використання; натомість умови спірного договору встановлюють зобов'язання сторін здійснювати розрахунки за договором в безготівковій формі шляхом зарахування коштів на поточні рахунки сторін (пункт 3.1). Крім того, відносини між ПАТ "Черкасиобленерго" та ПрАТ "Енергомережа", що виникли з укладення спірного договору, не регулюються договором про постачання електроенергії та приписами статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3 ПКЕЕ, а отже на останнього, враховуючи приписи статті 19 Конституції України, не покладаються і нормативно визначені обов'язки на проведення розрахунків з енергопостачальною організацією у визначений законодавством спосіб.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір про переведення боргу № 141-202 від 12.03.2015 є таким, що вчинений з порушенням норм чинного законодавства, а саме статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику".
Апеляційним господарським судом правомірно застосовано норми статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.
Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, з урахуванням того, що суд у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 910/24267/16 залишити без змін.
Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
Т.П. КОЗИР