13 листопада 2017 року Справа № 910/23076/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),
Нєсвєтової Н.М.,
Карабаня В.Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
ОСОБА_4
на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 20.03.2017 Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017
у справі№ 910/23076/16 Господарського суду міста Києва
за позовомОСОБА_4
до1) ОСОБА_5, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром"
провизнання недійсним договору,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_6,
від відповідачів: не з'явилися,
До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" про визнання недійсним з моменту укладення договору від 14.09.2015 № 14/09-2 про переведення боргу, укладеного між відповідачами.
Позов обґрунтовано тим, що вказаний договір є договором про відступлення права вимоги, а не договором про переведення боргу, укладеного між відповідачами.
Проте сторони під час укладення вказаного договору мали на меті заміну боржника-ТОВ "Гросер" на іншого боржника, який виплатить борг ОСОБА_5. Проте замінено кредитора у зобов'язанні, що суперечить волі сторін. Порушення прав позивача, як учасника ТОВ "Гросер", якому належить 50 % статутного капіталу товариства полягає у тому, що стягнення з ТОВ "Гросер" 100000,00 грн. призвело до скрутного матеріального становища господарського товариства, наслідком чого є невиплата дивідендів з прибутку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі № 910/23076/16 (суддя Ковтун С.А.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 910/23076/16 (у складі колегії суддів: Ткаченка Б.О.-головуючого, Пашкіної С.А., Зеленіна В.О.) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" про визнання недійсним з моменту укладення договору від 14.09.2015 № 14/09-2 про переведення боргу, укладеного між відповідачами.
Рішення та постанову мотивовано тим, що акціонер не наділений правом визнавати недійсним договір поза відносинами представництва; учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва; позивач не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, тому він не належить до кола тих суб'єктів, які мають право оспорювати вказаний договір. Таким чином акціонер вправі реалізувати свої права через загальні збори товариства, на яких має право підняти питання, зокрема, про зобов'язання уповноваженої особи оспорити вказаний правочин.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 910/23076/16, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 910/23076/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник посилається на недотримання судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гросер" (далі-позичальник, відповідач 2, ТОВ "Гросер") та ОСОБА_5 (далі- позикодавець, відповідач 1) 10.04.2014 укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) (далі-договір позики).
За умовами договору позики позикодавець надає позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі, передбаченому п. 2.1. договору (100000,00 грн.), а позичальник зобов'язується повернути надану поворотну фінансову допомогу у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.3. договору позики поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Відповідно до п. 3.1., п. 3.2. договору позики поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позичальником позикодавцю до 31.01.2015. Днем повернення суми поворотної фінансової допомоги вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця або шляхом сплати позикодавцю готівки через касу позичальника. Поворотна фінансова допомога вважається повернутою позичальником з моменту остаточного перерахування грошових коштів, що позичалися, на поточний рахунок позикодавця, що підтверджується випискою з банку, або сплати позикодавцю готівки через касу позичальника, що підтверджується видатковим касовим ордером.
Відповідно до п. 4.1. договору позики позичальник зобов'язаний повернути поворотну фінансову допомогу до закінчення строку, визначеного у п. 3.1. вказаного договору.
Позикодавцем 11.04.2014 перераховано на поточний рахунок позичальника 100000,00 грн.
Між ОСОБА_5 (далі-первісний кредитор), ТОВ "Гросер" (далі- боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" (далі-новий кредитор, відповідач 3, ТОВ "Продзернопром") 14.09.2015 укладено договір № 14/09-2 про переведення боргу (далі -договір).
За умовами договору первісний кредитор переводить, а новий кредитор приймає грошовий кредит у розмірі 100000,00 грн., що виник на підставі договору про надання поворотної допомоги (позики) від 10.04.2014.
Між ОСОБА_5, ТОВ "Гросер", ТОВ "Продзернопром" 15.09.2015 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 14/09-2 про переведення боргу, якою внесено зміни до назви договору і викладено у такій редакції: "Договір про відступлення права вимоги № 14/09-2 від 14.09.2015".
Позивач стверджує, що вказаний договір є договором про відступлення права вимоги, а не договором про переведення боргу. Проте сторони під час укладення вказаного договору мали на меті заміну боржника-ТОВ "Гросер" на іншого боржника, який сплатить ОСОБА_5 борг, а по суті замінили кредитора у зобов'язанні, що суперечить волі сторін. Порушення прав ОСОБА_4, як учасника ТОВ "Гросер", якому належить 50 % статутного капіталу товариства, полягає у тому, що стягнення з ТОВ "Гросер" 100000,00 грн. призвело до скрутного матеріального становища господарського товариства, наслідком чого є невиплата дивідендів з прибутку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25.02.2016 № 4 законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 Господарського кодексу України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вимоги позивача, як акціонера стосуються визнання недійсним укладеного ТОВ "Гросер" договору.
При цьому письмові та усні пояснення позивача зводяться до порушення його прав як акціонера, зокрема, на отримання дивідендів.
Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права-це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. На вимогу учасника, товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.
Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 146 Цивільного кодексу України контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.
Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.
Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства.
Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законодавством, може призначатися аудиторська перевірка.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаними нормами передбачено право позивача на управління товариством у порядку, визначеному в установчих документах та законом, зокрема, шляхом прийняття рішень на загальних зборах.
Акціонер не наділений правом визнавати недійсним спірний договір укладений товариством, поза відносинами представництва.
Учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів як інших учасників господарського товариства, так і самого товариства поза відносинами представництва.
Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивач не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, тому він не належить до кола тих суб'єктів, які мають право оспорювати вказаний договір.
За таких обставин акціонер вправі реалізувати свої права через загальні збори товариства, на яких має право підняти питання, зокрема, про зобов'язання уповноваженої особи оспорити спірний правочин.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди дійшли до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
У матеріалах справи відсутній статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер".
Судами не встановлено частка позивача у статутному фонді товариства, чи відбулось порушення його корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, що впливає на права позивача як учасника.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;
4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:
1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів; 2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; 3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі; 4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові; 5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу; 6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу; 7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.
Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Таким чином рішення та постанова підлягають скасуванню, які прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення у справі, а справа № 910/23076/16 підлягає передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 910/23076/16 Господарського суду міста Києва задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 910/23076/16 Господарського суду міста Києва скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О.
Судді:Нєсвєтова Н.М.
Карабань В.Я.