12 грудня 2017 року Справа № 904/10544/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Панової І.Ю.,
суддів:Білошкап О.В., Куровського С.В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"
на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017
та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017
у справі№ 904/10544/16 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомПершого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис" 2) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства"
провитребування майна
за участю представників сторін: від Генеральної прокуратури України - Збарих С.М.
Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" (далі по тексту - ТОВ "ТУЛС", скаржник) на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлового приміщення № 55, що розташоване за адресою: пр. Мануйлівський, буд 9 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 65805312101).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 у справі № 904/10544/16 (суддя Рудь І.А.) позов задоволено. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 55, що розташоване за адресою: пр. Мануйлівський, буд 9 (раніше - пр. Воронцова) в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 65805312101). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" на користь прокуратури Дніпропетровської області 2 067,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 904/10544/16 (головуючий суддя: Науменко І.М., суддя Чус О.В., суддя Кузнецов В.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 у справі № 904/10544/16 залишено без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 904/10544/16, ТОВ "ТУЛС" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 904/10544/16, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 215, 257, 258, 261, 267, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), ст.ст. 74, 78, 219 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), ст.ст. 23, 25, 26, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон про банкрутство) в редакції з 19.01.2013, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст. 12, 16, 33, 35, 43, 65, 85 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення прокурора Генеральної прокуратури України Збарих С.М., дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до ст.ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ст.ст. 319, 321, 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.
При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 60 вказаного Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.
Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до ст. ст. 22, 23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.
Статтею 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.
Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23.10.2003 "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя".
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" (далі по тексту - КЖЕП "Лівобережжя" ДМР) з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (п. 1 рішення міської ради).
З урахуванням положень ст. 128 ЦК Української РСР, ст. ст. 31, 35 Закону України "Про власність" (чинних на час прийняття зазначених вище рішень) територіальна громада міста набула права власності на об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003.
Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства.
Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17.02.2004 №15-КВ затверджено нову редакцію статуту КЖЕП "Лівобережжя" ДМР, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 25.02.2004, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072.
На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003, рішення Дніпропетровської обласної ради від 23.10.2003 № 232-10/ХХІУ, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 14.05.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 55, що розташоване за адресою: пр. Мануйлівський (колишня назва - пр. Воронцова), буд. 9 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 65805312101).
В подальшому, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП "Лівобережжя" ДМР передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради на підставі ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
На час відкриття провадження у справі про банкрутство, рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 КЖЕП "Лівобережжя" ДМР в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватись на балансі підприємства за відсутності правових підстав.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 38/5005/6636/2012 КЖЕП "Лівобережжя" ДМР визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Місцевим господарським судом встановлено, що ліквідатором підприємства призначено арбітражного керуючого Барановського О.В., яким нежитлове приміщення № 55, що розташоване за адресою: пр. Мануйлівський (колишня назва - пр. Воронцова), буд. 9 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 65805312101) з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів, оформлених протоколом № 55 від 27.12.2012, та визнано переможцем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис".
На підставі протоколу № 55 проведення біржових торгів з купівлі-продажу спірного нерухомого майна, 26.06.2013 між КЖЕП "Лівобережжя" ДМР та ТОВ "Солярис" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 55, що розташоване за адресою: пр. Мануйлівський (колишня назва - пр. Воронцова), буд. 9 в м. Дніпро, загальною площею 38,8 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1020, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В подальшому, вказане нерухоме майно ТОВ "Солярис" відчужено на користь ТОВ "ТУЛС" за договором купівлі-продажу № 5735 від 02.12.2013, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" ДМР, задоволено скаргу Прокуратури Дніпропетровської області про визнанням неправомірними дій ліквідатора КЖЕП "Лівобережжя" ДМР - арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі нежитлового приміщення № 55, що розташоване за адресою: пр. Мануйлівський (колишня назва - пр. Воронцова), буд. 9 в м. Дніпро, та продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу спірного нерухомого майна, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1020 від 26.06.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором КЖЕП "Лівобережжя" ДМР - арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ "Солярис".
З урахуванням, положень ч. 4 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 є такою, що набрала законної сили.
Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли до уваги преюдиціальний характер обставин, встановлених зазначеним рішенням суду у справі № 38/5005/6636/2012, яке набрало законної сили, та дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза волею власника, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство), а тому - позивач має право на витребування цього майна у відповідача на підставі статті 388 ЦК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог заступника прокурора Дніпропетровської області у повному обсязі.
Статтею 131-1 Конституції України та пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що в Україні діє прокуратура, яка зокрема здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом.
Згідно зі статтею 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення Інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як визначено статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що оскільки Дніпровською міською радою після винесення господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 не вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста спірного нерухомого майна, що свідчить про неналежне здійснення останньою своїх повноважень, прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Доводи заявника касаційної скарги про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними до правовідносин, що склались, та підлягають переважному застосуванню.
Щодо доводів ТОВ "ТУЛС" про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на рішення Дніпропетровської міської ради від 15.06.2011 № 45/12 та від 28.03.2012 № 41/22, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає їх необґрунтованими відповідно до ст. 1117 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі. Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у постанові від 11.04.2012 у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від статусу комунального майна, а отже, правовідносини не є подібними.
Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна №16/9 від 02.03.2011, та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать вимогам ст. ст. 35, 54, 22, 82, 1117 ГПК України про преюдиціальність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.
Твердження скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене ТОВ "ТУЛС" клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15.
Доводи скаржника про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство № 38/5005/6636/2012, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на таке. З позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України в даному випадку не застосовуються.
Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З огляду на зазначене та відхилення доводів заявника касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 справі № 904/10544/16 прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 904/10544/16 залишити без змін.
Головуючий І.Ю. Панова
Судді О.В. Білошкап
С.В. Куровський