ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2017 року № 826/349/17
Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа- ОСОБА_5, про визнання дій протиправними та скасування постанови.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві та просить суд :
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Абарінова Олександра Олександровича щодо винесення постанови у виконавчому провадженні № 51718394 від 12 грудня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві;
- скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Абарінова Олександра Олександровича від 12 грудня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 51718394.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що старшим державним виконавцем не було вжито передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішення, чим допущено протиправну бездіяльність, що потягло за собою винесення постанови, яка підлягає скасуванню.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, заперечень та доказів на підтвердження правомірності своїх дій та прийнятих рішень не надав.
Третя особа також до суду не з'явилась, жодних пояснень чи заперечень не надала.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Протокольною ухвалою від 13 квітня 2017 року суд перейшов у письмове провадження на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
В силу частини першої статті 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд
14 квітня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5, укладено Договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 834.
Відповідно до умов Договору позивач та третя особа, як батьки малолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, домовились про розмір, строки та порядок виплати аліментів на її утримання.
Згідно з пунктом 16 Договору сторони домовились, що у разі невиконання Батьком своїх обов'язків за Договором, аліменти та/або додаткові витрати на дитину, у порядку частини другої статті 189 Сімейного кодексу України, будуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Оскільки батьком дитини умови договору щодо участі в матеріальному забезпеченні малолітньої дитини не виконувались, 03 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. за заявою позивача вчинено на Договорі виконавчий напис (зареєстровано у реєстрі за № 441), та відповідно до якого з батька дитини підлягає стягненню заборгованість по аліментах у розмірі 150718,94 гривень.
Виконавчий напис приватним нотаріусом вчинено відповідно до вимог статті 89 Закону України «Про нотаріат» та статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
07 липня 2016 року виконавчий документ надіслано до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
19 липня 2016 року старшим державним виконавцем Абаріновим О.О. за заявою позивача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51718394.
14 грудня 2016 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представнику позивача стало відомо про наявність постанови старшого державного виконавця від 12 грудня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Підставами для повернення виконавчого документа стягувачеві стало те, що заходи щодо розшуку джерела отримання доходів та відкриті рахунки боржника, які було вжито, не дали результатів.
З урахуванням вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем винесено оскаржуване рішення.
Не погоджуючись з діями відповідача та вважаючи їх протиправними та незаконними, а також незаконним прийняте рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту та відновлення порушених інтересів.
Оцінивши наявні документи в матеріалах справи, з урахуванням пояснень позивача та наданих доказів, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому та об'єктивному досліджені доказів дійшов до наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.
Статтею 5 Закону визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень. Так, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 10 Закону передбачено заходи примусового виконання рішення, якими є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пункт 18 частини третьої статті 18 Закону надає виконавцю право під час здійснення виконавчого провадження вимагати від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
У разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону).
Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону, під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12 жовтня 2016 року подав до відповідача заяву про внесення подання щодо притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до частини першої статті 164 КК України за невиконання особою аліментних зобов'язань протягом 10 місяців.
30 листопада 2016 року позивачем подано заяву про внесення до суду подання щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Одночасно позивачем подано заяву про внесення відомостей до Єдиного реєстру боржників.
Разом з тим, відповідачем не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували розгляд поданих позивачем заяв та вчинення дій за результатами їх розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 36 Закону у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.
Розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Натомість відповідачем 12 грудня 2016 року винесено постанову у виконавчому провадженні № 51718394 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону, тобто відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Однак жодних підтверджень на виконання вимог Закону та вчинення дій щодо примусового виконання рішення відповідачем надано не було.
За таких обставин, незважаючи на те, що Законом передбачено чіткі заходи, направлені на примусове виконання судового рішення, які державний виконавець зобов'язаний застосовувати під час здійснення своїх повноважень, старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Абаріновим О.О. не вжито передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішення, чим допущено протиправну бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача та невиконання виконавчого провадження відкритого у зв'язку із надходження виконавчого напису приватного нотаріуса про стягнення із ОСОБА_5 заборгованості по аліментах у розмірі 150718,94 гривень.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вищезазначений розподіл обов'язку доведення встановлює презумпцію правомірності дій позивача та наявність протиправності в діях суб'єкта владних повноважень, яка має бути спростована відповідачем певними засобами доказування.
Натомість в ході судового розгляду справи представником Відповідача не було надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність оскаржуваних дій та законність винесеного рішення.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ: 34968768) Абарінова Олександра Олександровича при винесенні постанови у виконавчому провадженні № 51718394 від 12 грудня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ: 34968768) Абарінова Олександра Олександровича від 12 грудня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 51718394.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда