06 грудня 2017 року Справа № 927/735/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Кондратової І.Д., Ємельянова А.С.
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова компанія України"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017
у справі№ 927/735/16 Господарського суду Чернігівської області
за позовомзаступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі: 1.Кабінету міністрів України 2.Міністерства аграрної політики та продовольства України
до1.Виконавчого комітету Ічнянської міської ради Чернігівської області 2.Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова компанія України" 3.Ічнянської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів -
регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області
провизнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно
за участю представників сторін:
прокуратури: Кравчук О.А.,
позивача 1: не з'явився,
позивача 2: не з'явився,
відповідача 1: не з'явився,
відповідача 2: Половінкін О.В.,
відповідача 3: не з'явився,
третьої особи: не з'явився,
Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі позивача-1 Кабінету Міністрів України та позивача - 2 Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідача -1 Виконавчого комітету Ічнянської міської ради Чернігівської області та до відповідача - 2 Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ічнянської міської ради від 28.12.2011 № 263 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості в м. Ічня, вул. Вокзальна, 140" та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2012 № 5002 серії САВ № 680823, розташованого за адресою: вул. Вокзальній, 140 в м. Ічня Чернігівської області, видане виконкомом Ічнянської міської ради Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо - зернова корпорація України".
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі № 927/735/16, позов задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано рішення Виконавчого комітету Ічнянської міської ради Чернігівської області від 28.12.2011 за № 263 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості в м. Ічня, вул. Вокзальна, 140". Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.01.2012 № 5002 серії САВ № 680823, розташоване по вул. Вокзальній, 140, в м. Ічня, Чернігівської області, видане Виконавчим комітетом Ічнянської міської ради Чернігівської області Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо - зернова корпорація України". Також розподілений судовий збір.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Державна продовольчо-зернова компанія України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 та рішення місцевого господарського суду від 26.12.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, Державна акціонерна компанія "Хліб України" була утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000 "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України" у формі відкритого акціонерного товариства, до статутного фонду якого також увійшло майно державних підприємств згідно з додатком 3, в тому числі і майно Ічнянського хлібоприймального підприємства, шляхом їх перетворення у дочірні підприємства Компанії (з урахуванням постанови КМУ 05.11.1997 № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств"). При цьому виходячи зі змісту статуту ДАК "Хліб України", затвердженого постановою КМУ від 12.11.1996 № 1375, майно Компанії є власністю держави і закріплюється за Компанією на праві повного господарського відання (п. 8).
Постановою КМУ від 14.03.2001 № 240 було затверджено новий статут ДАК "Хліб Україна" (в редакції постанови КМУ від 02.07.2007 № 887), згідно з якого джерелами формування майна Компанії є, зокрема майно, що передане засновником. Майно передане засновником до статутного фонду Компанії на праві господарського відання. Компанія стосовно переданого їй засновником до статутного фонду державного майна, яке включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо, до виключення такого майна із зазначеного переліку об'єктів.
ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" було утворено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України". Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 постановлено ліквідувати ДП ДАК "Хліб України", в тому числі Ічнянське хлібоприймальне підприємство, утворити ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (далі - ДП "ДПЗК України"), статутний капітал якого сформувати шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємств. Зобов'язано Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з утворенням підприємства, його державною реєстрацією та включенням до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (з урахуванням внесених змін постановою КМУ № 85 від 09.02.2011).
16.09.2010 було проведено державну реєстрацію юридичної особи ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" за № 1 070 102 0000 041235. Статутний капітал ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" було сформовано за рахунок передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб Україна", що ліквідувались, в тому числі ДП ДАК "Хліб України" "Ічнянське хлібоприймальне підприємство".
Судами також встановлено, що на підставі акта приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 30.03.2011 за № 47, комісія з ліквідації дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Ічнянське хлібоприймальне підприємство" передала, а ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" прийняла цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Ічнянське хлібоприймальне підприємство", за адресою вул. Вокзальна, 140, м. Ічня, Ічнянський район, Чернігівська область (спірне майно). Акт підписаний головою комісії з ліквідації ДП ДАК "Хліб України" "Ічнянське хлібоприймальне підприємство", генеральним директором ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" та затверджено Міністерством аграрної політики та продовольства України.
06.06.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764", якою постановив: погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство, а також установив, що 100 % акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо; Міністерству аграрної політики та продовольства доручено здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Згідно з наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 № 325, ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" реорганізовано шляхом його перетворення у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", яке є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
17.11.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ № 634 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України", виходячи зі змісту якого наказано створити ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" та затвердити його статут (п. 1).
18.11.2011 проведено державну реєстрацію припинення ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" за № 10701120035041235. Водночас 18.11.2011 проведено державну реєстрацію ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" за № 10701450000045105, створеного в результаті перетворення ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України".
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на весь обсяг статутного капіталу ПАТ "ДПЗК України", у тому числі і на комплекс нежитлових будівель за адресою, вул. Вокзальна,140, м. Ічня, Ічнянський район, - було проведено реєстрацію випуску акцій товариства у кількості 8 677 170 простих іменних акцій згідно свідоцтва № 529/1/11 від 06.12.2011 та акта оцінки майна ДП "ДПЗУ України" від 26.09.2011.
Так, згідно з листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2016 за № 12/01/26696, наданого на виконання вимог ухвали суду від 05.12.2016, вбачається, що станом на теперішній час державна частка у статутному капіталі ПАТ "ДПЗК України" становить 100%, органом управління є Міністерство аграрної політики та продовольства України.
У відповідності до п. 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 № 634, засновником ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (п. 1.6.).
З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2011 було складено акт приймання - передачі майна, майнових прав та обов'язків до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", згідно якого ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" передало, а ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" прийняло майновий комплекс ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України". Згідно з витягу з переліку необоротних активів (у тому числі й нерухомого майна) до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" в процедурі реорганізації шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України", як вклад було передано, зокрема Ічнянське хлібоприймальне підприємство, до складу якого увійшло вищезазначене спірне майно. Зазначений акт підписаний, завірений печатками обох сторін та затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України.
21.1.2011 ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" в особі філії "Ічнянське хлібоприймальне підприємство" звернулось до Ічнянської міської ради листом від 21.12.2011 № 194 з проханням про надання дозволу на виготовлення свідоцтва на право власності на спірне нерухоме майно за адресою: вул. Вокзальна, 140, м. Ічня, Чернігівська область.
Виконавчий комітет Ічнянської міської ради, розглянувши такі документи: проект рішення виконавчого комітету, лист філії ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" Ічнянське хлібоприймальне підприємство № 194 від 21.12.2011, довідку з ЄДРПОУ по відповідачу -2, виписку з ЄДРПОУ по відповідачу-2, акт приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 30.03.2011 № 47, затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України, передавальний акт від 30.09.2011, затверджений заступником Міністерства аграрної політики та продовольства України, передавальний акт № 47 від 21.11.2011, а також постанову КМУ від 11.08.2010 № 764 "Про заходи з утворення ДП "ДПЗК України" та від 06.06.2011 № 593 "Про внесення змін до постанови КМУ від 11.08.2010 № 764", наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення ДП "ДПЗК України", керуючись п. 8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, прийняв оскаржуване рішення від 28.12.2011 № 263 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості в м. Ічня, вул. Вокзальна, 140" за ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України".
На підставі зазначеного рішення Ічнянською міською радою було видано ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" спірне свідоцтво про право власності від 27.01.2012 за № 5002 серії САВ 680823 на комплекс, виробничі приміщення хлібоприймального підприємства, загальною площею 13 967,2 кв.м. за адресою: вул. Вокзальна, 140, м. Ічня, Чернігівська область.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на неправомірне вибуття майнового комплексу Ічнянське хлібоприймальне підприємство (вул. Вокзальна, 140, м. Ічня, Ічнянський район, Чернігівська область) з державної власності та передачу його у приватну власність відповідача-2, мотивуючи при цьому тим, що Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації" від 07.07.1999 № 847-ХІV віднесено Ічнянське хлібоприймальне підприємство до об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Водночас зазначене підприємство було відсутнє в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток № 2 до вказаного Закону), тобто, виходячи із приписів Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", прокурор стверджував, що спірне нерухоме майно не могло бути ані приватизоване, ані корпоратизоване відповідачем-2. Крім того, вказував, що згідно ст. 145 ГК України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна та наголосили на тому, що рішення про зміну режиму спірного майна ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого належить відповідач-2, не приймалось. Виконавчий комітет Ічнянської міської ради за відсутності рішення власника про зміну правого режиму майна з державної у приватну, при наявності заборони на приватизацію такого майна, прийняв рішення від 28.12.2011 за № 263 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості в м. Ічня, вул. Вокзальна, 140", яким фактично змінив правовий режим майна та порушив права власника - держави. Враховуючи, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.01.2012 № 5002 серії САВ № 680823 видано на підставі незаконного рішення, останнє підлягає визнанню недійсним, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на вказаний майновий комплекс.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, виходив з того, що прокурором доведено порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, що полягає у неправомірному вибутті майнового комплексу Ічнянське хлібоприймальне підприємство (вул. Вокзальна, 140, м. Ічня, Ічнянський район, Чернігівська область) з державної власності, тому заявлений позов підлягає задоволенню. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що строк для звернення до суду з даним позовом за захистом порушених прав прокурором пропущено не було.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ст. 73 ГК України).
Згідно з ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Право господарського відання - це речове право осіб, які не є власниками.
Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України в редакції від 21.04.2011). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.
Частиною 2 ст. 1 Законом України "Про акціонерні товариства" передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.
Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ст. 145 ГК України).
Судами встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000, Статуту ДАК "Хліб України" спірне майно, передане до статутного капіталу ДАК "Хліб України", а в подальшому ДП "Державна продовольчо- зернова компанія", правонаступником якої є ПАТ "Державна продовольчо - зернова компанія України", перебувало в останнього на праві господарського відання.
Отже, здійснивши аналіз наданих сторонами доказів та врахувавши вимоги законодавства, господарські суди прийшли до правильного висновку, що держава в особі КМУ здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗК України" на ПАТ "ДПЗК України", і визначила останньому розмір статутного капіталу, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс, у власність ПАТ "ДПЗК України" переданий не був.
Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту.
Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення виконавчий комітет Ічнянської міської ради не з'ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно визнав на нього право власності за ПАТ "ДПЗК України", а тому суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним спірного рішення та недійсним свідоцтва про право власності.
Але під час розгляду цієї справи відповідачем - ПАТ "ДПЗК України" було подано до суду заяву про застосування позовної давності.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У пункті 137 рішення у справі Європейський суд з прав людини "Олександр Волков проти України" зазначено, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ( рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства", п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі КМУ, Міністерства аграрної політики та продовольства України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Відхиляючи заяву відповідача ПАТ "ДПЗК України" про застосування позовної давності, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що впродовж 2011-2012 років Кабінету Міністрів України не було відомо про порушення права державної власності на спірне майно, а тому позивачем 1 не було пропущено строку позовної давності у справі. При цьому, зазначив, що Мністерство Юстиції України не здійснює моніторинг Державного реєстру прав, а тому дата реєстрації права приватної власності на спірний майновий комплекс не можне бути днем коли КМУ в особі МЮУ стало відомо про порушення прав державної власності. Також, вказав на те, що наданий відповідачем журнал обліку вихідної кореспонденції ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" за період з 15.03.2012 № 130-7-679/2-17/1656 по 20.04.2012 № 130-3-17/2523 не є належним доказом повідомлення Міністерство аграрної політики та продовольства України про оформлення права власності на майновий комплекс - "Ічнянське хлібоприймальне підприємство", оскільки він не оформлений належним чином і відповідачем 2 не надано доказів надіслання позивачу 2 листа від 28.03.2012.
Підтвердженням вказаного, на думку судів, також є листи Секретаріату Кабінету Міністрів України від 30.09.2016 № 15102/0/2-16 (а.с. 78, т. 2).
Проте, погодитися з такими висновками судів неможливо, оскільки суди дійшли їх всупереч вимогам ст. 43 ГПК України без належної правової оцінки всіх зібраних у справі доказів.
Зокрема, поза належною оцінкою суду залишилися доводи відповідача ПАТ "ДПЗК України" про те, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з 28.03.2012 (ПАТ "ДПЗК України" направило Міністерству аграрної політики та продовольства України лист № 130-2-802/2-15/2032, яким інформувало вказане Міністерство про отримання свідоцтва про право власності серії САВ № 680823 від 27.01.2012). Разом з тим, судами не вмотивовано яким чином позивачі не могли ознайомитися з публічною, загальнодоступною інформацією з часу її оприлюднення (наявність рішення ВК Ічнянської міської ради Чернігівської області від 28.12.2011 за № 263 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості в м. Ічня, вул. Вокзальна, 140"), а вказаний вище лист позивача щодо його необізнаності про порушення права державної власності не оцінені судом з точки зору вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України щодо належних та допустимих доказів, що безумовно підтверджуює об'єктивну неможливість для позивача знати про порушення його прав з моменту вчинення відповідачами такого порушення.
Крім того слід зазначити, що не ґрунтуються на матеріалах справи посилання апеляційного господарського суду на те, що згідно п. 5.1. Статуту ПАТ "ДПЗК України" майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (останній абзац восьмої сторінки рішення), оскільки згідно з наявним в матеріалах справи Статуту відповідача п. 5.1. його містить положення про розмір статутного капіталу товариства та порядок його формування.
Зазначені обставини були залишені судами поза увагою, у зв'язку з чим призвели до винесення передчасних рішень, які суперечать конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про порушення судами норм матеріального закону, що призвело до передчасних висновків про задоволення позовних вимог, тому рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, на підставі належної правової оцінки всіх зібраних у справі доказів більш ретельно з'ясувати відповідно до приписів ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності для позивачів, встановивши не лише час з якого їм стало відомо про порушення своїх прав, а й обставини, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, які свідчать про об'єктивну неможливість для позивачів бути обізнаними про порушення їх прав з моменту вчинення відповідного порушення, перевірити доводи і заперечення сторін та вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова компанія України" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 у справі № 927/735/16 - скасувати.
Справу № 927/735/16 направити до Господарського суду Чернігівської області на новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Н. Нєсвєтова
Судді А. Ємельянов
І. Кондратова