ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2017 року № 826/20201/16
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Великій Васильківській, 81-а, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Аверкової В.В., Шевченко Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до 1) Державної судової адміністрації України,
2) Державної казначейської служби України,
3) Апеляційного суду Дніпропетровської області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Головного управління Державної казначейської служби України в ненарахуванні та невиплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді, згідно пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та невиплаті заробітної плати (суддівської винагороди) та про зобов'язання Апеляційний суд Дніпропетровської області здійснити нарахування і виплату за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 271 150 грн.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та зазначає, що їй протиправно відмовлено у виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.
Представником Апеляційного суду Дніпропетровської області через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач посилається на Конституцію України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та зазначає, що ОСОБА_2 правомірно відмовлено у виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, оскільки на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді вже не діяла норма щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Представником Державної судової адміністрації України через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач посилається на Бюджетний кодекс України, Конституцію України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та зазначає, що суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була.
Державна казначейська служба України відзив на позов не надала, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 перебувала на посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області.
Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2016 року № 1434-VIII відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
На підставі вказаної постанови Верховної Ради України, заяви ОСОБА_1 Апеляційним судом Дніпропетровської області видано наказ від 12 липня 2016 року № 86/к, яким відраховано ОСОБА_1 зі складу суддів апеляційного суду.
6 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Голови Апеляційного суду Дніпропетровської області із заявою про виплату їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат на підставі ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції до 27.03.2014 року).
За результатами розгляду вказаної заяви Апеляційним судом Дніпропетровської області листом від 9 грудня 2016 року № 7-494-с повідомлено позивача, що виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачалася статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», діючим законодавством не передбачено.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
У відповідності до частини першої статті 120 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VІ), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно зі статтею 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
За змістом частини 5 статті 126 Конституції України суддя у разі подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням звільняється з посади органом, що його обрав або призначив - в даному випадку Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 120 Закону № 2453-VІ заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Згідно з пунктом 4 параграфу 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04.04.2010 № 791/0/15-10 (що діяв до 30.07.2015), розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.
Пунктом 50 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 30.07.2015 № 355/0/15-15 визначено, що підготовка до розгляду Радою питань, пов'язаних із звільненням суддів з посади з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, здійснюється дисциплінарною секцією Ради, якщо інше не встановлено цим Регламентом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд зазначає, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.
Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.
Таким чином, подання суддею заяви про відставку за наявності відповідного стажу на посаді судді вказує на реалізацію ним права на відставку.
Нормою частини першої статті 136 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону від 14.03.2014 № 887-VII визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Разом з тим, Законом України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (а саме підпунктом 1 пункту 28 цього Закону), який набув чинності з 01.04.2014, виключено вказану статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_1 звернулася із заявою про відставку після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено вказану статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відносно доводів позивача, що незалежно від дати подачі заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення у зв'язку з виходом у відставку вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке право ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке її право має бути гарантоване Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції до 14 березня 2014 року, суд зазначає наступне.
На підтвердження своєї позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2013 від 19.11.2013.
Відповідно до п. 3.2 рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2013 від 19.11.2013 Конституційний Суд вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, на яке посилається позивач у позовній заяві, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що вказане рішення Конституційного Суду України стосується справи щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, тобто осіб, які уже перебувають у відставці.
При цьому, вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання.
Водночас, підставою для виплати судді вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є реалізація ним права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», тобто визначальним в даному випадку є момент не набуття права на подання заяви про відставку (наявність відповідного стажу на посаді судді), а безпосередня реалізація такого права шляхом подання відповідної заяви про відставку.
При цьому, право на відставку повинно бути реалізовано суддею шляхом подання відповідної заяви про відставку до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», тобто до моменту виключення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2016 року № 826/18177/15 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 1 березня 2016 року № К/800/51838/15.
Отже, враховуючи, що позивачем реалізовано її право на відставку шляхом подачі відповідної заяви після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, суд приходить до висновку про правомірність відмови Апеляційного суду Дніпропетровської області у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи судом не встановлено порушеного права позивача в частині виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин, суд прийшов до висновку, що позов є необгрунтованим та визнається судом таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий М.А.Бояринцева
Судді В.В. Аверкова
Н.М.Шевченко