12 грудня 2017 року Справа № 904/11078/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Панової І.Ю.,
суддів:Білошкап О.В., Куровського С.В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб"
на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017
та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017
у справі№ 904/11078/16 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомпрокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис" 3) виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства"
провитребування майна
за участю представників сторін: від Генеральної прокуратури України - Збарих С.М.
Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" про витребування у останнього на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлового приміщення № 154, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, 7-а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98374312101).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 у справі № 904/11078/16 (суддя Золотарьова Я.С.) позов задоволено у повному обсязі. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення № 154, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, 7-а, загальною площею 327,9 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98374312101). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь Прокуратури Дніпропетровської області 1 378, 00 грн судового збору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 у справі № 904/11078/16 (головуючий суддя: Коваль Л.А., суддя Пархоменко Н.В., суддя Чередко А.Є.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 у справі № 904/11078/16 залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 у справі № 904/11078/16 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 у справі № 904/11078/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (далі по тексту - ТОВ "Ренессанс-Клуб", скаржник) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 у справі № 904/11078/16, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 215, 257, 258, 261, 267, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), ст.ст. 74, 78, 219 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), ст.ст. 23, 25, 26, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон про банкрутство) в редакції з 19.01.2013, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст. 12, 16, 33, 35, 43, 65, 85 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення прокурора Генеральної прокуратури України Збарих С.М., дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до ст.ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ст.ст. 319, 321, 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.
При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 60 вказаного Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.
Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до ст.ст. 22, 23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.
Статтею 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.
Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 26.09.2001, затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.
Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділ І-ХІІІ), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/5829/13-ц від 14.05.2013 за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.
На підставі рішень Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 та рішення Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 12.06.2013 відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 03.07.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на не житлове приміщення № 154, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, 7-а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98374312101).
На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (далі по тексту - ВРЖРЕП АНД району м. Дніпропетровська) передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012 порушено провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська на підставі ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
На час порушення провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 ВРЖЕП АНД району м. Дніпропетровська в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватися на балансі ВРЖЕП АНД району м. Дніпропетровська.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП АНД району м. Дніпропетровська визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Місцевим господарським судом встановлено, що ліквідатором ВРЖЕП АНД району призначено арбітражного керуючого Барановського О.В., яким, нежитлове приміщення № 154, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, 7-а було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу спірного нерухомого майна, оформлених протоколом біржових торгів, та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис".
На підставі протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу спірного нерухомого майна, 26.07.2013 між ВРЖЕП АНД району та ТОВ "Солярис" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 154, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, 7-а, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстровано в реєстрі за № 2145, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В подальшому, вказане нерухоме майно було відчужено ТОВ "Солярис" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" за договором купівлі-продажу № 1282 від 15.10.2013, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А.
В свою чергу, ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" відчужило спірне нерухоме майно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" за договором купівлі-продажу № 1809 від 28.07.2016, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району, задоволено скаргу Прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора; визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП АНД району арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі нежитлового приміщення № 154, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, 7-а, та продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу спірного нерухомого майна, оформлених протоколом біржових торгів, а також визнано недійсним договір купівлі - продажу № 2145 від 26.07.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., укладений між ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та ТОВ "Солярис".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 в частині задоволення скарги прокурора Дніпропетровської області, з урахуванням доповнень, про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012, та договорів купівлі-продажу нерухомого майна - залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017 у справі № 38/5005/6637/2012 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Відповідно ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що на момент розгляду спору про витребування спірного майна у даній справі в суді першої інстанції (05.04.2017) ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 з урахуванням ч. 4 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та постанова апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі № 38/5005/6637/2012 були такими, що набрали законної сили та мали преюдиціальне значення відповідно до вимог ст. 35 ГПК України як на предмет встановлення обставин недійсності первісного правочину з відчуження майна від законного власника, так на предмет встановлення незаконності дій ліквідатора щодо реалізації спірного комунального майна в ліквідаційній процедурі.
Крім того, відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду України від 27.07.2017 у справі № 38/5005/6637/2012 , яка оприлюднена 03.08.2017 року, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 в частині задоволення скарги Прокуратури Дніпропетровської області з урахуванням доповнень про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012 та договорів купівлі-продажу нерухомого майна залишено без змін.
Дніпропетровським апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові від 13.07.2017 зазначено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 у справі № 16/5005/15106/2011 було задоволено позов Дніпропетровської міської ради до ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району про зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язано ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська передати шляхом підписання ліквідаційною комісією ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району в особі голови ліквідаційної комісії Пересунька Богдана Богдановича авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією), розташовані у м. Дніпропетровську (зокрема, і спірне нежитлове приміщення).
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/17998/15-к встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 у справі № 16/5005/15106/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району Пересунько Б.Б. всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна.
Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли до уваги преюдиціальний характер обставин, встановлених зазначеними рішеннями судів у справі № 38/5005/6637/2012, та дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза волею власника, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство), а тому - позивач має право на витребування цього майна у відповідача на підставі статті 388 ЦК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог заступника прокурора Дніпропетровської області у повному обсязі.
Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача - скаржника, що спірне майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, оскільки його продаж відбувся в порядку, встановленому для виконання судового рішення (ч. 2 ст. 388 ЦК України), оскільки судовим рішенням у справі № 38/5005/6637/2012 включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника та його продаж з відкритих торгів визнано неправомірним, а безпосередньо договір купівлі-продажу майна визнано недійсним (постанова Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 у справі № 3-98гс11).
Статтею 131-1 Конституції України та пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що в Україні діє прокуратура, яка зокрема здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом.
Згідно зі статтею 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення Інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як визначено статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що оскільки Дніпровською міською радою після винесення господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 не вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста спірного нерухомого майна, що свідчить про неналежне здійснення останньою своїх повноважень, прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Судом апеляційної інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про необхідність встановлення у даній справі особи, яка є винною в недійсності договору купівлі-продажу спірного майна, та вирішення питання стягнення на користь добросовісного набувача понесених ним витрат на придбання майна, оскільки вирішення даних питань не є предметом спору у справі, окрім того, відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду.
Доводи заявника касаційної скарги про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними до правовідносин, що склались, та підлягають переважному застосуванню.
Щодо доводів ТОВ "Ренессанс- Клуб" про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на рішення Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 № 41/22, від 29.07.2011 № 40/14 та від 24.07.2013 № 29/37, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає їх необґрунтованими відповідно до ст. 1117 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі. Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у постанові від 11.04.2012 у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від статусу комунального майна, а отже, правовідносини не є подібними.
Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна №16/9 від 02.03.2011, та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать вимогам ст. ст. 35, 54, 22, 82, 1117 ГПК України про преюдиціальність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.
Твердження скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене ТОВ "Ренессанс- Клуб" клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15.
Доводи скаржника про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство № 38/5005/6637/2012, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на таке. З позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України в даному випадку не застосовуються.
Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З огляду на зазначене та відхилення доводів заявника касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 справі № 904/11078/16 прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс- Клуб" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 у справі № 904/11078/16 залишити без змін.
Головуючий І.Ю. Панова
Судді О.В. Білошкап
С.В. Куровський