Справа № 815/5397/17
12 грудня 2017 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іванова Е.А.
за участю: секретаря Сакара М.М.,
представників: позивача ОСОБА_1, відповідача Парфьонова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приморського РВ ГУМВС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді,
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 04.11.2015 року №1610 о/с в частині звільнення старшого сержанта міліції помічника слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_3, на підставі п.63 «з» Положення про проходження служби рядовим і навчальницьким складом ОВС, поновити ОСОБА_3 на посаді старшого сержанта міліції помічника слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 04.11.2015р.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав письмове клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду без поважних причин.
Представник позивача заперечував, мотивуючи те, що позивач не отримувала попередження про наступне звільнення, а трудову книжку та витяг з наказу про звільнення отримала тільки в вересні 2017 року, коли ще перебувала у відпустці по догляду за дитиною з листопада 2014року.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином та завчасно.
Згідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За частиною третьої статті 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Старший сержант міліції ОСОБА_3 була звільнена зі служби з 06.11.2015р. наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області №1610 о/с від 04.11.2015р. на підставі п.10 та 11 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» №580 від 02.07.2015р.
Відповідно до п. 8 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЗУ №580 з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Тому суд відхиляє аргумент представника позивача, що відповідач особисто не повідомляли позивача про майбутнє скорочення, а тому вона не знала про це, так як виходячи з змісту п.8 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЗУ №580 це не потребувало додатково повідомлення, тому ще це встановлено Законом.
Згідно п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЗУ №580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Відповідно до п.10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЗУ №580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Таким чином позивач повинна була знати про те, що її як працівника міліції, який не подавав заяву про проходження служби в поліції та її не повідомляли про прийняття на службу в поліцію, звільнять у строк визначений Законом.
Так само суд вважає безпідставним аргументацію представника позивача, що вона вважала, що її не звільнять, як таку що перебуває у відпустці до листопада 2017р. по догляду за дитиною, так як пункт 11 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЗУ №580 в імперативній формі визначає, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція висловлена ВСУ у справі № 6-2469цс16.
З огляду на вказане, дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Приписами ч. 1 ст. 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Ключовою є фраза "з поважних причин" а отже, це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача тобто, якщо строк був пропущений з поважних причин це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Слід зазначити, що процесуальний Закон не дає визначення терміну "поважні причини". Між тим в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: "Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим".
Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження (Лист Вищого адміністративного суду України від 19.05.2010 N 708/11/13-10).
Постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-240а13 (№ в ЄДРСРУ 36171760) передбачено, що обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом тільки у випадку, якщо заявлена вимога про застосування цих строків.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 100 КАС висловлена також колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 5 грудня 2011 року (справа № 21-369а11(№ в ЄДРСРУ 20968416).
Слід зазначити, що поновлення процесуальних строків на оскарження судових рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).
З урахуванням вказаного слід зазначити, що у суду є "свобода розсуду" або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги, разом з цим суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити "визнати поважними причини пропуску процесуальних строків" (Ухвала ВСУ від 26.01.06 справа № 6-7307кс04).
В свою чергу суд критично ставиться до доводу представника позивача, щодо не обізнаності позивача про звільнення, оскільки вона отримала трудову книжку тільки в 19 вересня 2017р. разом з витягом з наказу про звільнення, як про то зазначено у позові, так як їй не що не заважало зробити це раніше, та про наявність таких обставин представник позивача не зазначав, а названі ним причини пропуску цього строку не містять підстав для визнання їх поважними.
Тому суд не вбачає поважних підстав для поновлення строку звернення до суду, та навпаки, вбачає підстави для залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Крім того, невирішення питання про можливість застосування строків звернення до суду може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Кажучі про принцип рівності сторін, Суд указує, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невігідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 р. № 3932/02, § 22).
Відповідно до прецендентного права Суду, рішення судів і трибуналів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (справа "Гарсія Руїз проти Іспанії" § 26).
Вказані принципи допомогають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з іх реалізацією.
Показовою в питанні застосування строку позовної давності в контексті ст. 6 Конвенції є справа "Gradescolo S.R.L. проти Молдови".
У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпритації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд.
Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Це питання регулюється національним законодавством, тлумачиться Верховним Судом України (справа № 6-239цс14 від 04.02.2015 р., справа № 6-738цс15 від 24.06.2015 р. та інші) та вказаними рішеннями Європейського Суду з прав людини.
З урахуванням сукупності викладених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника відповідача і залишити адміністративний позов без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 133, 160, 165 КАС України, суд, -
Клопотання представника відповідача задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст..254КАС України.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьої ст.160 КАС України, або без виклику особи яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений 12.12.2017р.
Суддя Е.А.Іванов