Справа № 815/984/17
07 грудня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд колегією у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В., суддів Аракелян М.М., Самойлюк Г.П.,
за участі секретаря судового засідання Іщенко С.О.,
за участі сторін:
позивача ОСОБА_1,
розглянувши в відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2, за результатом розгляду якого, згідно до уточнення прохальної частини від 14.09.2017 року (Т.1 арк.с.158) позивач просить суд:
Зобов'язати відповідача відкликати лист від 07.02.2017 року, який було направлено на адресу голови Одеської обласної ради у зв'язку з наявністю неперевіреної та перекрученої інформації, надати ООАС копію листа до голови ООР про відкликання листа від 07.02.2017 року із зазначенням причин (неперевірена, невідповідна, перекручена тощо), з проханням вибачення щодо спроби приниження ОСОБА_1, матері ОСОБА_3, в частині розповсюдження інформації, що не відповідає дійсності, ненадання службової оцінки діям посадовців МЗСУ ПУРК щодо витребування нотаріально засвідченого волевиявлення на поховання сина без надання документів всупереч ЗУ «Про поховання і похоронну справу»;
Зобов'язати відповідача надати позивачу лист з вибаченням у зв'язку з наданням неперевіреної і спотвореної інформації до голови ООР, внаслідок якої було зупинено заходи активної допомоги позивачу щодо з'ясування долі сина в РК;
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування владних повноважень з метою перевірки фактів, викладених в листі від 07.02.2017 року, незастосування владних дій для притягнення до службової (дисциплінарної) відповідальності за надання (розповсюдження) неперевіреної інформації, витребування нотаріально завіреного волевиявлення на поховання сина без документів всупереч ЗУ «Про поховання і похоронну справу».
18.10.2017 року на адресу суду, від представника відповідача, надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, з огляду на які відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині вимог щодо направлення листів-вибачення. Так, на думку представника відповідача, в зазначеній частині позовних вимог справу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки змінені вимоги позивача є нічим іншим, як порушення питання про захист її честі та гідності.
Позивач під час судового розгляду справи заперечувала проти задоволення зазначеного клопотання, зазначивши, що справа має бути розглянути в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач до судового засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно про дату, час і місце судового розгляду. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Вислухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи в частині заявленого клопотання суд робить наступний висновок.
Пунктами 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
У відповідності до ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших суб'єктів.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 150 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_4 проти України” (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд зазначає, що згідно з практикою Суду, метою терміну “встановлений законом” у статті 6 Конвенції є гарантування того, “що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом”. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі “Фруні проти Словаччини” (Fruni v. Sloyaida), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями).
Далі у п.151 цього ж Рішення ЄСПЛ констатовано, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі “Бускаріні проти Сан-Маріно” (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та “Посохов проти Росії” (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003- IV).
Таким чином, ЄСПЛ зазначає, що дотримання прав особи, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 р. вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Приписами ч. 1 ст. 270 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Згідно з п.п. 2, 7 Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, при розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні точно і неухильно застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України, законів України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 2 жовтня 1992 року, "Про інформацію", від 21 грудня 1993 року , "Про телебачення і радіомовлення" (у редакції Закону від 12 січня 2006 року N 3317-IV) ( 3317-15 ), від 23 вересня 1997 року, "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини.
Крім того, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року; далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а також враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
Відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 ЦПК, та враховувати положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
З огляду на викладені вище положення законодавства та висновки Верховного Суду України, суд робить висновок, що справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії підлягає закриттю в частині пунктів 1 та 2 уточнених позовних вимог, оскільки ці вимоги є вимогами про захист честі та гідності ОСОБА_1
Так, з огляду на уточнення прохальної частини позову ОСОБА_1, на її думку відповідач розповсюдив інформацію, що не відповідає дійсності відносно її померлого сина, у зв'язку з чим він повинен вчинити дії для відкликання листа, в якому була зазначена така інформація, та вибачитися у письмовій формі перед ОСОБА_1
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що клопотання представника відповідача належить до задоволення в частині пунктів 1 та 2 позовних вимог, а провадження по справі в цій частині - закриттю.
Керуючись ст. ст. 11, 14, п.1 ч.1 ст.157, ст. ст. 160, 165 КАС України, суд, -
Задовольнити клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в частині.
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії за п.1 та п.2 уточнення прохальної частини позову від 14.09.2017 року
Роз'яснити позивачу його право звернення до суду з зазначеним позовом в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена, шляхом подання протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.
Головуючий суддя Н.В.Бжассо
Суддя М.М.Аракелян
Суддя Г.П.Самойлюк