Справа № 815/3176/17
06 грудня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Левчук О.А.,
за участю секретаря Тишкової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.06.2017 року №105, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.06.2017 року №105 неправомірним та скасувати його, зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у квітні 2017 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні. 07.06.2017 року він отримав повідомлення №5/1-157 від 07.06.2017 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №105 від 07.06.2017 року та вважає, що рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Він зазначає, що виїжджав із країни походження через побоювання за своє життя та здоров'я та у нього наявні умови, зазначені п. 1 та п. 13 ч. 1 Закону, тому його заява не може вважатися необґрунтованою, оскільки внаслідок діяльності антиурядових угрупувань, він побоюється стати жертвою свавілля та побоюючись за власне життя не має можливості повернутися до ОСОБА_3.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та зазначив, що висновок про відмову в оформленні документів є необґрунтованим та безпідставним, оскільки відповідач повинен оцінити заяву за наявності справі критеріїв для надання захисту в України за ситуацією в ОСОБА_3, яка характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства, що може бути підставою для надання додаткового захисту в Україні.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та пояснив, що 2004 році виїхав з ОСОБА_3, жив у багатьох країнах, періодично повертався назад до ОСОБА_3. Оскільки стало тяжко жити вирішив поїхати до м. Лондон, через Італію та Францію, звідки його депортували до Греції, де він отримав тимчасовий притулок. Згодом ще декілька разів намагався виїхати до Лондону, останній раз їхав через Молдову, Румунію, Болгарію та потрапивши до України в 2008 році залишився. Крім того, позивач зазначив, що в України він має двоє дітей та дружину, а тому не хоче повертатися до ОСОБА_3.
Представник відповідача просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях. В обґрунтування заперечень зазначив, що Головне управління ДМС України в Одеській області не визнає позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.06.2017 року №105 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, наступне.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід є громадянином ОСОБА_3, м. Кабул, національність - афганець, за етнічною належністю - пуштун, віросповідання - мусульманин-суніт.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід, вибув приблизно в 2004 році з країни походження легально, авіарейсом м. Кабул (ОСОБА_3) - м. Дубай (ОАЕ) на підставі паспорту громадянина ОСОБА_3. Приблизно в 2008 році перетнув нелегально, поза пунктом пропуску територію України автомобільним транспортом (а.с. 66-70, т.1).
07.04.2017 року, ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід, звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої зазначив, що в ОСОБА_3 у нього були проблеми, тому на деякий час поїхав до Таджикистану, після чого знову повертався до ОСОБА_3, від нього стали вимагати велику суму грошей та він потрапив до в'язниці де відсидів один рік. Після звільнення на його адресу надходили погрози від невідомих осіб, тому вирішив покинути ОСОБА_3 та в 2008 році нелегально приїхав до України (а.с. 34-35 т.1).
За результатами розгляду особової справи громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_2 Рашід, управління дійшло до висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 89-98, т. 1).
Як вбачається з висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управління вважає, що відсутні умови передбачені п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України 'Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари та виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого що принижує гідність, поводження чи покарання.
Працівниками управління з'ясовано, що позивач вибув з м, Кабул (ОСОБА_3) до м. Дубай (ОАЕ) приблизно в 2004 році, легально, на підставі паспортного документу. На території ОАЕ позивач перебував протягом 6 місяців, після чого вибув до м. Тегеран (Іран), легально, на підставі паспортного документу та оформленої візи до Ірану. На території Ірану позивач перебував протягом приблизно тижня. З м. Тегеран (Іран) позивач нелегальна вибув до м. Анкара (Туреччина), де проживав протягом приблизно шести-восьми місяців. З м. Анкара (Туреччина) позивач нелегально вибув до м. Патри (Греція), де перебував протягом року. Слід зазначити, що перебуваючи в зазначених країнах позивач навіть не зробив спроби звернення за міжнародних захистом, лише перебуваючи на території Греції, позивач звернувся за міжнародним захистом та отримав відповідний документ строком на шість місяців. Спроби позивача приховати зазначену обставину додатково вказує, що він під час звернень до ГУ ДМС систематично вказує різну інформацію стосовно шляху, обставин свого потрапляння до України, транзитних країн, в яких він перебував та періодів перебування у зазначених країнах.
Також управлінням зазначено, що Греція (позивач також перебував на території Румунії, Болгарії, Франції) визнана третьою безпечною країною у розумінні Дублінської конвенції. Згідно цієї конвенції до «безпечних» країн відносяться всі країни Європейського Союзу. Крім того, кожна країна сама вирішує, які ще країни вважати "третіми безпечними".
Також у висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що під час звернень за набуттям міжнародного захисту позивач не навів інформації, яка б вказувала на можливість його особистих переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи на момент прийняття рішення стосовно виїзду за межі ОСОБА_3.
Додаткового управлінням встановлено, що ані позивач, ані його близькі родичі не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій в регіоні постійного проживання або поза його межами. Також, аналізом проведених із позивачем анкетування та протоколу співбесіди підтверджено відсутність у нього побоювань стосовно повернення до регіону постійного проживання у зв'язку із ймовірною загрозою переслідувань за вищевказаними ознаками. Позивач систематично вказує різні причини звернення до територіального підрозділу ДМС, плутається в характері та обставинах ймовірної небезпеки, яка може очікувати на нього у випадку повернення на Батьківщину, фігурантів, які причетні до ймовірного переслідування позивача в країні громадянської належності.
Беручи до уваги вищенаведене, на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» управління дійшло до висновку про доцільність відмови особі в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
07 червня 2017 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України № 105, прийнято до уваги висновок та відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_2 Рашід (а.с. 99 т. 1).
07 червня 2017 року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №5/1-1578 від 07.06.2017 року, не погодившись із прийнятим рішенням оскаржив його до суду (а.с. 100-105 т.1).
Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У відповідності до частини 1 статті 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
З матеріалів особової справи вбачається, що позивач причинами неможливості повернення до країни походження називає небажання повернення до країни походження у зв'язку з ймовірними погрозами від невідомих осіб та на території ОСОБА_3 ведуться військові дії. Разом з тим, позивач повідомив, що у ОСОБА_3 залишись його батько, матір, три рідні брати та чотири рідні сестри, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, мають земельну ділянку та будинок та наразі жодних утисків не зазнають.
З вищевикладеного слідує, що позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивач не зазначає конкретних випадків насильства щодо нього, не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.
Як вбачається з особової справи ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід, він в 2004 році вибув з ОСОБА_3 до м. Дубай (ОАЕ) на підставі паспорту громадянина ОСОБА_3, згодом до Таджикистану та Ірану, та повертався назад до ОСОБА_3, тобто позивач безперешкодно перетинав кордони різних країн на підставі паспортного документу ОСОБА_3, що також свідчить про відсутність будь-якого переслідування в країні його громадянської належності, а тому твердження позивача щодо існування небезпеки є безпідставними та ґрунтуються лише на його особистих припущеннях.
Крім того, пояснення позивача, що він має в Україні дружину та двоє дітей, тому не має бажання повертатися до ОСОБА_3, оскільки хоче легально проживати на Україні та отримати документ, не узгоджуються та суперечить доводам позивача викладеними у заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на викладене та наданих у судовому засіданні ОСОБА_1 ОСОБА_2 Рашід пояснень, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї, та на теперішній час ніяких погроз в країні його громадянської належності для нього не існує та не мають реального підґрунтя.
Крім того, ОСОБА_4 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Проте, вказані вимоги не були дотримані позивачем, оскільки не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності.
Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він зазначає, щоб залишитися в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації та можливої економічної міграції.
Крім того, відповідно до актуальної інформації по країні походження з міжнародних правозахисник організацій можливо також дійти висновку, що соціально-політична ситуація в ОСОБА_3, а саме в м. Кабул є задовільною. За інформацією міжнародної координаційної ради поліції, Афганська національна поліція (АNP) забезпечує добрий рівень безпеки в Кабулі та інших великих містах: Герат, Мазарі-Шаріф, Файзабад. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), в Кабулі були випадки нападів терористів-смертників, що мали вплив на життя людей. У той же час, Кабул є більш безпечним містом, а ніж інші міста в ОСОБА_3, провінція також знаходиться під контролем.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, та співбесід останнього із посадовими особами відповідача, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в ОСОБА_3 жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наказ ГУ ДМС в Одеській області №105 від 07.06.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_2 Рашід, прийнято з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 бдулРашід до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.06.2017 року №105 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд у строки та в порядку встановлені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 11 грудня 2017 року.
Суддя О.А. Левчук
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.06.2017 року №105 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в повному обсязі.
11 грудня 2017 року.