Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м. Харків
13 грудня 2017 р. Справа № 820/2827/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа - Міністерство соціальної політики України про визнання незаконною бездіяльності,-
Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненого позову, просить суд визнати дії Харківського міського центру зайнятості під час прийому 1 березня 2017 року об 11:10 у здійсненні пошуку роботи позивачу без дотримання рекомендацій професійного консультанта, наданих під час прийому 01.03.2017 року об 09:40 незаконними.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що діями відповідача у сприянні його зайнятості, було порушено приписи Закону України "Про зайнятість населення" та не запропоновано посаду, яка відповідала б рекомендаціям професійного консультанта..
Відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову, згідно яких позов не визнав та вказав, що всебічно сприяв працевлаштуванню позивача, доводи якого, викладені в позовній заяві, є надуманими.
Представник позивача у судове засідання прибув, склав на адресу суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання прибув, склав на адресу суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що позов є необґрунтованим та безпідставним.
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату час та місце судового розгляду справи повідомлений відповідно до норм процесуального законодавства.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатні докази, необхідні для розгляду та вирішення даної справи, а також беручи до уваги, що відповідачем до суду надані письмові заперечення, згідно яких в повній мірі викладено його правову позицію у справі, керуючись положеннями ч. 4 ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
Судом встановлено, що позивач, маючи диплом спеціаліста ХНУ ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія" та здобувши кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін, а також диплом бакалавра ХНУВС за напрямом підготовки "Право", неодноразово перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний у періодах з 2002-2003 р., 2004 р., 2006-2014 р., в період чого отримував соціальні послуги, а саме: консультаційні послуги з питань працевлаштування та реєстрації в службі зайнятості.
27.09.2016 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки №203916092700052. (а.с.28)
Згідно поданої заяви, наказом директора від 27.09.2016 року № НТ160927 ОСОБА_1 наданий статус безробітного та відповідно до п.п. 2,4 ст. 22, п.2 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та п.п. 2.7, 2.9 "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016 по 28.09.2017 року у розмірі, встановленому законодавством.
Судом встановлено, що черговий прийом позивача до спеціаліста з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості було призначено на 01.03.2017 р. (а.с.35)
Під час прийому позивача 01.03.2017 року провідним фахівцем з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості ОСОБА_2 разом із позивачем опрацьована вакансія "юрисконсульт" у ДЗ "УМЦ АГР МОЗ України". За попередньою розмовою з роботодавцем було встановлено, що вакансія зайнята. Дані обставини зафіксовано у додатках до персональної картки позивача №203916092700052 .
Разом з цим, 01.03.2017 року позивач під час прийому був направлений на профдіагностичне обстеження, з метою виявлення індивідуально-психологічних властивостей безробітного, його навичок, здібностей, схильностей при пошуку роботи.
За результатами даного обстеження, враховуючи рекомендації ЛКК, позивачу не може бути рекомендовано навчання за активними робітничими професіями, оскільки протипоказана важка фізична праця, тривале перебування на ногах, підняття вантажу, переохолодження, психоемоційне перевантаження. (а.с.48)
Також, спеціалістами служби зайнятості рекомендовано опрацювати вакансії на офіційному сайті Національного агенства України з питань державної служби.
За таких обставин, представник відповідача вважав, що Харківський міський центр зайнятості всебічно сприяв у працевлаштуванні позивача.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно ст.43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа; працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.
Статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч.2 ст. 43 Закону України “Про зайнятість населення”).
Згідно ч.2 ст. 44 Закону України “Про зайнятість населення”, зареєстровані безробітні зобов'язані: самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Закону України “Про зайнятість населення”, підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний. Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.
Проте, згідно ч.3 цієї ж статті Закону, у разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Також, відповідно до п. 19 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку громадян, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (далі - Порядок №198), у разі коли протягом шести місяців з дня реєстрації безробітному неможливо підібрати роботу за професією, підходящою є робота, що потребує зміни професії з урахуванням його здібностей, стану здоров'я, професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Згідно ч. 8 ст. 46 Закону України “Про зайнятість населення”, підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо: місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати); умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.
Відповідно до п. 22 Порядку №198, підходящою не може бути робота у разі, коли: вона пов'язана із зміною місця проживання безробітного без його згоди; місце роботи розташоване за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, стану здоров'я особи, що підтверджено медичною довідкою; заробітна плата нижча, ніж встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, або не забезпечуються гарантії щодо її своєчасної виплати.
Тобто, законодавцем чітко визначено перелік робіт, які не можуть вважатися для безробітного підходящими.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем учинялись відповідні дії щодо встановлення професій, робота за якими є підходящою позивачу за станом здоров'я, освітою тощо, які не суперечать законодавству.
В свою чергу, відповідно до рекомендації ЛКК після проведеного 01.03.2017 року обстеження вбачається, що необхідною умовою для визначення можливості праці позивачем на відповідній професії, є вказівка характеристики умов праці саме роботодавцем. А відтак, вказані позивачем обставини не доводять вчинення незаконних дій суб'єктом владних повноважень, при виконанні покладених на відповідача обов'язків згідно з чинним законодавством України, що, в свою чергу - не призвело до негативного впливу на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача.
З урахуванням викладеного, суд вбачає, що відсутні правові підстави для задоволення позовної заяви.
Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України).
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Розглядаючи спір по суді, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
За визначенням ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно із ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зауважує, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було вчинено незаконні дії, чим порушено права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, було доведено під час судового розгляду відсутність факту порушення прав позивача.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа - Міністерство соціальної політики України про визнання незаконною бездіяльності, суд відмовляє.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа: Міністерство соціальної політики України про визнання бездіяльності незаконною, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.В. Панченко