ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
07 грудня 2017 року Справа № 813/2153/17
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Грень Н.М.,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, з вимогами:
- визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення ОДП ГУ ДФС у Львівській області податкової інспекції №1546-17 від 09 червня 2015 року;
- стягнути з відповідача сплачений 12 серпня 2015 року транспортний податок, а саме 25000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 15.06.2015 р. Дрогобицькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. З цим рішенням позивач не погоджується та просить його скасувати, вказуючи, що автомобіль не є об'єктом оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України. Так, відповідно до положень підпункту 267.2.1 пункту 267.2 зазначеної норми, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Разом з тим, на думку позивача, його автомобіль не відповідає всім наведеним критеріям, адже використовується більше ніж 5 років. Відтак, нарахування податку є безпідставним та неправомірним, а саме податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних викладеним у позовній заяві та просив його задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Через канцелярію суду надійшли письмові заперечення в яких зазначено, що ст.267 ПК України набрала законної сили з 01.01.2015р. На сьогоднішній день відсутнє рішення Конституційного суду України щодо визнання не конституційного Закону України №71-VIII від 28.12.2014р., яким запроваджено транспортний податок. Підпунктом 4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України визначено один із принципів на яких ґрунтується податкове законодавства, а саме принцип стабільності. В даному випадку, приписи ПК України, якими запроваджено транспортний податок, не лише прийняті пізніше ніж положення пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, але й у порівняні з ними є спеціальними нормами. Крім того, з моменту реєстрації транспортного засобу та винесення податкового повідомлення-рішення не пройшло 5 років, а тому податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, транспортний податок підлягає до сплати.
Суд заслухав пояснення представника позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САТ839374, ОСОБА_2 є власником легкового автомобіля LEXUS RX 350, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) JTJBK11A402032256, об'єм двигуна 3456 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 25.03.2014 року.
На виконання вимог статті 267 розділу XII Податкового кодексу України, з метою залучення до сплати транспортного податку власників легкових автомобілів з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 см. куб., які використовувалися до 5 років та згідно інформації, яка надана центром надання послуг, Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 09.06.2015 р. винесено податкове повідомлення-рішення №1546-17, яким ОСОБА_2 нараховано транспортний податок в сумі 25000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким, згідно зі ст.267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підп.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення підп.267.2.1 п.267.1 ст.267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування, у відповідності до підп.267.3.1 п.267.1 ст.267 ПК України, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно п.267.4 ст.267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підп.267.5.1 п.267.1 ст.267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 п.267.6 ст.267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд враховує наступне.
Відповідно до п.8.1 ст.8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст.9). Поміж тим, відповідно до п.9.4 ст.9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У ст.10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст.7 ПК України.
Так, відповідно до ст.265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок, згідно з ПК України, є місцевим податком.
Згідно з п.8.3 ст.8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст.143 Конституції України.
Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п.12.3 ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків, відповідно до якого рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради, згідно з ПК України, мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Встановлення такого податку здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Виходячи з наведених вище норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
При цьому, відповідно до п.12.5 ст.12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Тому за умови дії підп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
З урахуванням змісту норм ПК України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підп.12.1.2 п.12.1 ст.12 цього Кодексу Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відтак, наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте. Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження.
У свою чергу, принцип стабільності, закріплений у підп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу. Так, згідно вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд приходить висновку, що застосування контролюючим органом положень ст.267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У спірних правовідносинах суд також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами, як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік. А тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення ОДП ГУ ДФС у Львівській області податкової інспекції №1546-17 від 09 червня 2015 року належить задовольнити.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача сплачений 12 серпня 2015 року транспортний податок, а саме 25000,00 грн. у задоволенні такого належить відмовити з огляду на наступне.
Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначаються Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (далі - Порядок)).
Пунктом 5 Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили (абз. 1).
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (абз. 2).
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абз. 4).
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою (абз. 7).
Відповідно до п. 15 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого такі кошти були зараховані. Якщо платіж, що повертається, був сплачений до загального (спеціального) фонду державного або місцевих бюджетів, але згідно з бюджетним законодавством не передбачений серед джерел надходжень бюджетів у поточному бюджетному році, то повернення здійснюється за рахунок податків та зборів, не віднесених до інших категорій.
Отже, існує певний досудовий порядок повернення помилково зарахованих до бюджету податків, який в даному випадку позивачем не дотримано.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст. ст. 7-14, 17-20, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління державної фіскальної служби у Львівській області №13894-17/86, від 15.06.2015 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (Львівська область, м. Буськ, вул. Заводська, 33/10; РНОКПП НОМЕР_2), судовий збір, в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Суддя Грень Н.М.
Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2017 року.