Ухвала
іменем україни
06 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 квітня 2017 року.
Ухвалою слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_6 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 квітня 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року відмовлено, й апеляційну скаргу заявнику повернути.
Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з наступного.
Виходячи із положень ст. 395 КПК апеляційна скарги подається на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвалу слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області постановлено 29 березня 2017 року за участі скаржника ОСОБА_6 та його представника, а апеляційну скаргу подано 06 квітня 2017 року.
Як зазначено в ухвалі апеляційного суду, при вирішенні питань про поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів, перевіряючи наявність поважних причин пропущення цього строку та об'активних обставин, що перешкоджали поданню апеляційної скарги у визначені законом строки, визнала безпідставними доводи скаржника про особливі умови його праці та погане самопочуття , як обґрунтування поважності причин незначного (2 дні) пропуску ним строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
У зв'язку з цим, апеляційний суд, дійшов до висновку, що в клопотанні про поновлення строку скаржником не вказано, і нічим не підтверджено наявність об'єктивних причин та законних підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_6 , не погодившись з ухвалою апеляційного суду, відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, звернувся з касаційною скаргою, в якій порушує питання про її скасування і призначення нового апеляційного розгляду.
У касаційній скарзі, зокрема, ОСОБА_6 вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді його скарги. Вважає, що рішення апеляційного суду жодним чином не вмотивоване та не відповідає вимогам закону, оскільки клопотання про поновлення строку розглянуто формально, чим обмежено його конституційне право на оскарження судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з таких підстав.
Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень.
Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується.
Ст. 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні
від 25 грудня 1997 року N 9-зп у справі за зверненням жителів міста Жовті Води Дніпропетровської області зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.
Встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України "положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що апеляційному оскарженню підлягають судові рішення за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом" (абзац 7 п. п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп у справі про апеляційне оскарження ухвал суду).
Відповідно до вимог ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права.
Ст. ст. 8, 9 КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто суди зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини» як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Європейський суд з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).
Відповідно до п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року та п. 122 у справі "Кудла проти Польщі" від 26 жовтня 2000 року однією з гарантій, що містяться в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, є, зокрема, право на забезпечення ефективного доступу до судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх "прав та обов'язків".
Таким чином, на думку колегії суддів касаційного суду, в даному конкретному випадку, апеляційним судом було формально розглянуто заяву про поновлення строків апеляційного оскарження, оскільки судом не з'ясовані, які існують у ОСОБА_6 особливості умов праці, а також поставлено під сумнів його стан здоров'я.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що було обмежено право ОСОБА_6 на доступ до здійснення правосуддя з метою захисту своїх прав та свобод, що відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК слід визнати істотним, оскільки воно перешкодило суду належним чином забезпечити права та законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З огляду на викладене оскаржувану ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК, п. 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 квітня 2017 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3