ухвала
іменем україни
06 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Кафідової О.В., Гримич М.К., Леванчука А.О., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2016 року,
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 лютого 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач також вказував, що цей договір складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою. Відповідач зобов'язання зі сплати кредиту, відсотків, інших платежів у визначеному у договорі розмірі та у встановлений термін не вносив.
У зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 липня 2015 року складав 12 838 грн 42 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 698 грн 86 коп.; заборгованість за відсотками - 7 032 грн 45 коп.; заборгованість за комісією - 1 257 грн 66 коп.; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 599 грн 45 коп.
Посилаючись на наведене, банк просив стягнути на його користь з відповідача 12 838 грн 42 коп. заборгованості за кредитним договором.
У квітні 2016 року банк уточнив позовні вимоги та остаточно просив стягнути на його користь із ОСОБА_6 заборгованість за період з 01 листопада 2008 року по 31 липня 2015 року в сумі 8 157 грн.72 коп., із якої: заборгованість за відсотками - 6 273 грн 50 коп.; заборгованість за комісією - 157 грн 66 коп.; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 376 грн 56 коп., зазначивши, що заборгованість за основним кредитом достроково стягнута судовим наказом від 26 листопада 2008 року.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2016 року, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суд першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.
Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами встановлено, що 28 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк, та ОСОБА_6 укладений кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 800 грн шляхом зарахування на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. В заяві позичальника, підписаній відповідачем, також зазначено, що в разі порушення зобов'язань за цим договором він зобов'язався сплатити штраф у розмірі 250 грн та 5 % від суми позову. Разом з тим заява позичальника не містить відомостей про розмір та строки сплати кредиту.
Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою, на які посилається банк, обґрунтовуючи свої вимоги, теж не містять відомостей щодо строку дії картки, період внесення щомісячних платежів, а крім цього ці документи відповідачем не підписані.
Судом також встановлено, що наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 листопада 2008 року на користь банку із ОСОБА_6 стягнута заборгованість за вказаним кредитом в розмірі 4 457 грн 81 коп.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції від 18 вересня 2012 року закінчено виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням зазначеного судового наказу.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Таким чином, апеляційний суд вищевикладеного належним чином не врахував, не взяв до уваги, що судовий наказ від 26 листопада 2008 року про стягнення кредитної заборгованості з боржника останній виконав 18 вересня 2012 року, а з позовом банк звернувся до суду 10 вересня 2015 року та дійшов передчасного висновку про пропуск строку позовної давності, а також не врахував того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, неправильно застосував норми статей 599, 611, 1048, 1054 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2016 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Кафідова
Судді: М.К. Гримич Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко