ухвала
іменем україни
02 листопада 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Ступак О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Дубенського відділення Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року,
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом, обґрунтовуючи його тим, що в порушення умов та положення угоди карткового рахунку, за своєю власною ініціативою та без пояснень і судових рішень, відповідач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») з лютого 2015 року заблокував зарплатну картку позивачА № НОМЕР_1 із залишком коштів на суму 4 345,61 грн.
На підставі Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про звернення громадян» позивачем 01 квітня 2015 року направлені заяви відповідачу про розблокування карткового рахунку, 16 квітня 2015 року в Дніпропетровську міську прокуратуру і 25 травня 2015 року в Національний банк України. Заяви позивачА залишені без реагування та надання чітких пояснень підстав блокування картки та законності дій відповідача.
Національний банк України та прокуратура порадили ОСОБА_4 звернутися до суду, та як ПАТ КБ «ПриватБанк» грубо порушив положення Нацбанку від 05 листопада 2014 року № 705 та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
У відділення банку м. Дубно під час спілкування з керівництвом, позивачу нічого не повідомили та ухилилися від роз'яснень, вклад за карткою не повернули, при цьому не пояснюючи причин неповернення їй коштів. Весь цей час, починаючи з лютого 2015 року, коли позивач почала звертатися до банку про надання письмових пояснень та гарантій на повернення вкладу за картковим рахунком, відповідач в порушення вимог п. 3 ст. 1066 ЦК України, спричинив значні душевні переживання та біль, що потягнуло за собою виникнення гіпертонічної хвороби в стадії загострення, появи болів в серці, що привело до постійного безсоння та страждання, звернення до лікаря.
Позивач понесла та несе значну матеріальну шкоду на придбання ліків, витрати виїзду в офіси банку за фактом постійного нагадування про повернення коштів, оплати на проїзд, поштову кореспонденцію по заявах та отримання платної юридичної допомоги та інше.
Своїми умисними діями відповідач та співвідповідач грубо проігнорували та порушили конституційні права позивачки, а саме ст. ст. 41, 68 Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1046, 1066, 1067, 1068 ЦК України та положення НБУ.
Також у процесі розгляду справи позивач внесла уточнення до своїх позовних вимог та зазначила, що вона знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дубенської райдержадміністрації і отримує тимчасову допомогу на двох дітей, оскільки батько дітей ухиляється від сплати аліментів та отримувала щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини. Вказані кошти перераховувалися на картковий рахунок, який був відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» (Дубенське відділення) на ім'я позивачки.
Відповідно тимчасова допомога на двох дітей за лютий та березень 2015 року на загальну суму 1 543,20 грн та щомісячна одноразова допомога при народженні за вказаний період на загальну суму 2 801,94 грн була перерахована на картковий рахунок позивача, що підтверджується довідками управління праці та соціального захисту населення Дубенської РДА від 17 липня 2015 року за № № 2096, 2097 та випискою із карткового рахунку позивачки від 17 березня 2015 року.
У зв'язку з чим позивач просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму основного боргу 672,61 грн, 3 % річних від суми боргу за період з 01 квітня 2015 року по 26 травня 2016 року в розмірі 111,14 грн, та 2 000 грн в рахунок компенсації за надану їй правову допомогу, а всього 2 477 грн 75 коп.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року, позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні інших вимог відмовлено за їх необґрунтованістю.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В інші частині судові рішення не оскаржуються та касаційним судом не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.
Задовольняючи позов в частині стягнення на користь позивача 2 000 грн моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що банк порушив норми глави 72 ЦК України, які регулюють відносини між відповідачем та позивачем щодо обслуговування банківського рахунку, а ОСОБА_4 завдана моральна шкода, оскільки вона тривалий час з вини банку не могла отримати з рахунку кошти соціальної допомоги.
Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в січні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» за заявою ОСОБА_4 відкрило останній картковий рахунок для перерахування та отримання соціальної допомоги на дітей.
У лютому 2015 року банком була заблокована картка позивача із залишком коштів на рахунку в сумі 4 345,61 грн.
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовними вимогами про захист своїх прав споживача, просила стягнути з банку 4 345,61 грн перерахованої на її рахунок соціальної допомоги на дітей, які банк не видає через незаконне блокування картки, матеріальну шкоду в розмірі 1 000 гривень, 2 000 грн моральної шкоди та 1 500 грн. витрат на правову допомогу.
Під час провадження справи в суді позивач свої вимоги уточнила у зв'язку з виплатою їй 3 763 грн, та просила стягнути з банку 672,61 грн, які банк без її згоди зарахував на погашення кредиту, 105,14 грн - 3 % річних та 1 700 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно із ст. ст. 1066, 1068 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
За правилами ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що значаться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього і набувають статусу вкладу, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що позивачка є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
За ч. 2 ст. 22 цього Закону при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Судом достовірно встановлено, що з невідомих причин позивач не мала можливості з 01 квітня до 17 грудня 2015 року отримати соціальну допомогу на дітей із свого карткового рахунку, перераховану їй відділом соціальної допомоги.
Банк не надав їй також достовірної інформації, з якої причини тривалий час заблокована картка.
Заперечуючи проти вимог позивача, представник банку зазначив, що блокування картки здійснено у зв'язку з несанкціонованим доступом до картки сторонніх осіб.
Однак жодного доказу, який би підтверджував такі доводи, відповідач не надав позивачці на її запити, також не подав таких доказів до суду.
З огляду на зазначене, суди дійшли висновку про доведення факту порушень прав позивача як споживача фінансових послуг неправомірними діями банку, які виразились у безпідставній затримці видачі коштів, переказаних їй відділом соціальної допомоги.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук О.В. Ступак